Тема 20. Європейська економічна інтеграція Основні питання для вивчення

20.1. Процес європейської інтеграції та його витоки.

20.2. Етапи розширення ЄС.

20.3. Позиції сучасного ЄС у глобальній економіці.

20.4. Європейський внутрішній ринок. Європейська економічна політика.

Література

1. Бородаевский А. Тенденции социально-экономического развития в разных регионах мира // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №4. – С. 18-28.

2. . Гутник В. Европейский экономический и валютный союз: предварительные итоги и перспективы развития // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. – №5. – С. 3-15.

3. http://ereport.ru|reviews|rev200807.htm (Обзор мировой экономики – июль 2008 года).

4. http://ereport.ru|artikles|weconomy|eu.htm (Экономика стран Европейского Союза. Перспективы экономического развития в странах ЕС).

5. Масловська Л. До питання оцінки передумов інтеграції України в ЄС // Економіка України. – 2008. – №7. – С. 72-79.

6. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 203-210.

7. Тауш А. Европейский Союз: «град на холме» и лиссабонская стратегия // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. ‑№3. – С. 65-72.

20.1. Процес європейської інтеграції та його витоки

Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 році. На основі Римського договору об’єднались шість країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. З початку об’єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 року після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій – Європейського об’єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії об’єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 року після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування було перейменоване в Європейський Союз.

Ці зміни в назві об’єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:

1) етап зони вільної торгівлі (1958-1967 р.р.). Переваги даного типу інтеграції було доповнено з 1962 року узгодженням дій в сфері сільського господарства;

2) етап митного союзу (1968-1986 р.р.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це – охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;

3) етап загального ринку (1987-1992 р.р.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасники усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар’єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій в деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також й соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею в сфері зовнішньої та оборонної політики;

4) етап економічного союзу (з 1993 року по теперішній час). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнюється форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. вводиться єдина валюта ЄС – євро. Створюється єдиний Європейський центральний банк. Сформовано єдиний економічний простір.

Керівництво ЄС здійснюють:

1. Європейський парламент – представницький та консультативний орган ЄС.

2. Європейська рада, що складається з урядів країн-учасників. Це директивний орган ЄС.

3. Рада ЄС – міжурядовий орган ЄС. Збирається по мірі необхідності вирішення конкретних питань на рівні міністрів.

4. Європейська комісія – наддержавний виконавчий орган ЄС.

5. Суд ЄС – верховна судова інстанція.

6. Палата аудиторів – слідкує за належним і законним управлінням бюджетом ЄС.