10.2. Структура портфельних інвестицій. Основні портфельні інвестори

Портфельні іноземні інвестиції (ПрІІ) — це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування, і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів, відсотків чи спекулятивної курсової різниці.

Головна мета інвестора при портфельному інвестуванні – знайти в міжнародній економіці варіант розміщення капіталу, який дозволить йому максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність – ризик – ліквідність".

Порівняльні переваги ПрІІ над прямими:

* більш висока ліквідність — спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися в готівкові гроші;

* порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки:

* високий рівень ризику, який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал.

* більш низький рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть по самих прибуткових простих акціях, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу складає лише 40—50 % рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);

* відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів і їх ринкову вартість;

* створюють додаткову зовнішню заборгованість країни та її резидентів.

Аналіз структури ПрІІ здійснюється за критеріями:

* за напрямком руху (експорт, імпорт);

* територіально-географічним;

* за інструментами інвестування (цінні папери, що дають право на участь в капіталі(акції), боргові цінні папери, вторинні цінні папери) ;

* за суб’єктом інвестування (підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституціональні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи, міжнародні фінансові організації);

* за терміном (короткострокові – до 2-х років, середньострокові - до 10 років, довгострокові – понад 10 років) тощо.

До 80-х років ХХ-го сторіччя частка портфельних інвестицій у структурі валових міжнародних інвестицій була відносно стабільною та становила приблизно 20 %. Починаючи з 90-років вона стрімко зростає і лише за два десятиріччя збільшується до 60 % (2007 р.). Комп’ютерна революція, створення глобальної інформаційної мережі значно полегшують процеси моніторингу міжнародного ринку цінних паперів, роблять можливим майже миттєве реагування на зміну його кон’юнктури та прискорюють процедуру переказу грошей між країнами та континентами.

Як і у випадку прямих інвестицій, понад 90 % портфельних зарубіжних інвестицій рухається між розвинутими країнами. Причинами цього є: наявність налагодженої інфраструктури фінансового ринку, потенціал якої дозволяє оперативно „обслуговувати” дуже великі потоки капіталу; традиції та гарантії щодо виконання своїх фінансових зобов’язань; стабільність та достатня прозорість податкового законодавства; менша політична ризикованість операцій тощо.

Головними портфельними інвесторами на і посередниками світового фінансового ринку є універсальні та спеціалізовані транснаціональні банки та інституціональні інвестори, операції яких як з боку попиту, так і пропозиції визначають ринкові ціни фінансових інструментів.

Інституціональні інвестори (ІнІн) – це юридичні особи, головною функцією яких є здійснення фінансових операцій:

* інвестиційні компанії – юридичні особи, що діють на ринку цінних паперів за власний рахунок і спеціалізуються на: а) андеррайтингу (випуску та гарантованому розміщенню цінних паперів приватних компаній); б) купівлі – продажу цінних паперів дилерами; в) вкладанні власних коштів у цінні папери;

* інвестиційні фонди – юридичні особи, що здійснюють випуск власних акцій з метою мобілізації грошових коштів інвесторів та їх вкладення від імені фонду в цінні папери та депозити;

* трастові фонди – спеціалізовані пайові інвестиційні фонди, в яких чітко розмежовані повноваження між компанією, що керує інвестиційним портфелем фонду, та компанією-опікуном (trustee), яка відповідає за збереження активів фонду й відповідність його діяльності цілям, задекларованим в установчих документах;

* пенсійні фонди;

* страхові компанії;

* ощадно-позичкові асоціації;

* кредитні спілки тощо.

Джерела основного доходу ІнІн:

* дивіденди та відсотки по цінним паперам, що перебувають в їх власності;

* отримання різниці цін купівлі – продажу цінних паперів;

* надання платних послуг клієнтам.

Глобалізація світових ринків також позначилася на інвестиційних фондах і компаніях: протягом останнього десятиріччя їх внутрішні інвестиції за темпами зростання істотно поступаються іноземним активам.