1.5. Еволюція світового ринку та міжнародної економіки. Зміст міжнародної економіки.

Основні етапи розвитку міжнародної економіки та становлення світового ринку наведені відповідно у табл. 1.3. та 1.4.

Світова економіка та світове господарство здобули якість міжнародної економіки.

Міжнародна економіка – це складна система взаємопов’язаних національних економік, міжнаціональних та наднаціональних економічних процесів та інститутів, що їх обслуговують.

Головні ознаки міжнародної економіки:

- розвинуті сфери міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва;

- швидкий розвиток міжнародного виробництва, в першу чергу, в межах ТНК;

- розширення самостійної міжнародної валютно-фінансової сфери, яка не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва;

- розгалужена система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і наддержавних, а також громадянських утворень і механізмів регулювання економіки;

- домінування принципів відкритої економіки в економічній політиці держав.

1.6. Структура міжнародної економіки.

Структуризація міжнародної економіки можлива за багатьма критеріями. Головні з них – рівень розвитку економіки; форми міжнародних економічних відносин і їх регулювання; регіональні інтеграційні угрупування (рис. 1.6).

1. Рівень розвитку національної економіки визначається:

- обсягом ВВП на душу населення;

- ефективністю факторів виробництва;

- станом наукових досліджень і наукових досягнень;

Таблиця 1.4. Етапи розвитку міжнародної економіки (XV – початок XXІ ст.)

- демографічною ситуацією, наявністю кваліфікованих кадрів;

- рівнем доходів і рівнем споживання населення;

- часткою та характером взаємодії економічних укладів, механізмів ринкового саморегулювання, державного й громадянського регулювання економіки;

- рівнем інтегрованості національних економік у міжнародну економіку.

За рівнем розвитку національної економіки універсальним є поділ країн на розвинуті країни або промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються (рис. 1.7).

Рис. 1.6. Критерії міжнародного поділу країн.

2. Форми міжнародних економічних відносин і їх регулювання виступають наступним критерієм структуризації міжнародної економіки.

Ускладнення міжнародного економічного життя закономірно зумовлює об’єктивну необхідність регулювання міжнародних економічних відносин. Головним суб’єктом такого регулювання є держава (див. табл. 1.4).

Рис. 1.7. Класифікація країн за рівнем розвитку.

1.7. Рух міжнародної економіки: форми, напрями, чинники. Матеріальні основи руху міжнародної економіки.

Рух міжнародної економіки – це складний багатоплановий процес, що може характеризуватися поступовим розвитком, функціонуванням, прогресом та регресом.

Важливою формою руху міжнародної економіки є функціонування, яке виражається у стаціонарній взаємодії змістовних складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

Розвиток (прогрес), міжнародної економіки виступає як незворотна закономірна зміна змістовних складових та якісних параметрів міжнародної економіки в напрямі їх покращення та удосконалення. Протилежним цьому напрямку є регрес, який проявляється у погіршенні й занепаді змістовних складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

Таблиця 1.5 Умовна структура міжнародної економіки

Важливою детермінантою розвитку міжнародної економіки є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн. Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. Відбувається поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні галузеві та міжгалузеві структури. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію.

Головними засадами руху міжнародної економіки є:

- матеріальні засади, представлені інтернаціоналізацією виробництва, міжнародним поділом факторів виробництва та усуспільненням виробництва;

- соціально-економічні засади, що виступають у формі міжнародних економічних відносин та загальних економічних законів;

- неекономічні засади, детерміновані законами та закономірностями руху політичної, соціальної та духовної сфер сучасного світу;

- природно-екологічні засади, детерміновані законами та закономірностями руху навколишнього середовища.

Інтернаціоналізація виробництва – це вихід продуктивних сил за національні кордони, створення всесвітніх продуктивних сил, що використовуються всіма країнами незалежно від соціально-економічного або політичного устрою.

Міжнародний поділ праці – вищий ступінь розвитку територіального суспільного поділу праці, за яким окремі країни спеціалізуються на виробництві різних товарів з метою наступного взаємного обміну у певних якісних і кількісних співвідношеннях.

Міжнародний поділ праці є рушійною силою глобалізації світогосподарських зв’язків, що здійснює суперечливий соціально-економічний вплив на національні ринки.

Формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Форми міжнародного поділу праці.

Міжнародні кооперація і спеціалізація сприяють:

- підвищенню динамізму інновацій та конкуренції;

- інтенсифікації спільної підприємницької діяльності;

- підвищенню якості продукції;

- зниженню капіталоінтенсивності виробництва;

- скороченню часу виробництва.

Так, наприклад, міжнародні угоди про технічне співробітництво та обмін вузлами та деталями на базі кооперування дозволяють на 14-20 місяців скоротити терміни налагодження виробництва нових видів виробів у порівнянні з організацією виробництва своїми силами, на 50-70% знизити вартість освоєння виробництва, а також здобути 90% рівня якості зарубіжного партнера, тоді як самостійне освоєння зарубіжної технології дозволяє забезпечити лише 70-80% даного показника.

Міжнародна спеціалізація має виробничий та територіальний напрями:

1. Виробничий напрям враховує спеціалізацію:

- міжгалузеву;

- внутрігалузеву;

- окремих підприємств.

2. Територіальний напрям охоплює спеціалізацію:

- окремих країн;

- груп країн;

- регіонів на виробництві певних продуктів та їх складових для світового ринку.

Основні види міжнародної спеціалізації виробництва:

- предметна (виробництво продуктів);

- подетальна (виробництво компонентів продуктів);

- технологічна або постадійна (здійснення окремих технологічних процесів і операцій).

Об’єктивною основою міжнародної кооперації виробництва є рівень розвитку продуктивних сил, що зростає, та процес стійких виробничих зв’язків між самостійними підприємствами як в країнах, так і на світовому рівні.

Міжнародна кооперація передбачає:

1) виробничо-технологічну співпрацю: передачу ліценцій та прав власності, розробку та узгодження проектно-конструкторської документації, удосконалення технологічних процесів управління виробництвом, стандартизацію тощо;

2) торгово-економічну співпрацю, зокрема, пов’язану з реалізацією кооперованої продукції, післяпродажним обслуговуванням техніки тощо.

При налагоджені коопераційних зв’язків використовуються:

1) підрядне виробниче кооперування – виконання робіт на замовлення, обумовлене термінами, обсягами, якістю тощо;

2) спільне виробництво.

Фактори, що впливають на розвиток міжнародного поділу праці зображено на рис. 1.9.