1. Територія і населення

За першу половину XIX ст. територія Росії збільшилася від 16,6 (1795) до 18,2 млн кв. км (1858) за рахунок приєднання Фінляндії, Царства Поль­ського, Бессарабії, Кавказу, частково Казахстану.

Європейська частина Росії на початку XIX ст. адміністративно скла­далася із 41 губернії і двох областей - Таврійської (Тавричеської) і Війська Донського. Чисельність губерній збільшувалася і через поділ деяких з них, і через приєднання нових територій. Адміністративний устрій за російським зразком одержали 1809 р. Велике князівство Фінляндія, поділене на 8 гу­берній, а 1815 р. - Царство Польське, поділене спочатку на 8 губерній, а 1844 р. - на 4. Області Війська Донського і Таврійська набули статусу гу­берній. Сибір за адміністративним поділом 1822 р. було поділено на То­больську, Томську, Омську, Іркутську, Єнісейську губернії і Якутську об­ласть. У 50-х роках XIX ст. утворено Камчатську, Забайкальську, Приморську й Амурську області. На 4 губернії (Кутаїську, Тифліську, Дербентську і Ше-маханську) поділено 1844 р. Закавказзя, а 1860 р. в Передкавказзі, поряд зі Ставропольською губернією, було утворено Терську та Кубанську області.

До складу губернії входило від 5 до 15 повітів. Деякі губернії (пере­важно в національних окраїнах) було об'єднано в генерал-губернаторства і намісництва, якими керували військові генерал-губернатори та царські на­місники. Статус генерал-губернаторства мали столичні губернії - Москов­ська і Петербурзька.

За першу половину XIX ст. населення Росії зросло від 37,4 млн (1795) до 74,5 млн осіб (1858, без Польщі та Фінляндії) - за рахунок новоприєд-

90

Економіка та соціальне життя

наних територій і природного приросту - щорічно близько 1%. Порівняно з європейськими країнами, швидке зростання населення Росії пояснюється ранніми шлюбами і вищим коефіцієнтом народжуваності. За даними Б. Ми-ронова, серед православного населення Європейської Росії на середину XIX ст. більша частина дівчат виходила заміж до 21 року, а чоловіки одружувалися до 23-24 років і тільки біля 1% чоловіків і жінок ніколи не перебували в шлю­бі. Високий рівень шлюбності при психологічній установці на багатодіт­ність передбачав високу народжуваність. Загальний її коефіцієнт у першій половині XIX ст. був на рівні 50 народжень на тисячу осіб населення, причо­му в містах коефіцієнт був приблизно на 5-10 пунктів вищий, ніж на селі. (До порівняння: тогочасний рівень народжуваності в Австрії- 38 народжень на тисячу осіб, у Німеччині - 35, у Франції - 26, у США - 45, в Англії - 34.) Проте через високу дитячу смертність середній вік росіянина 1855 р. був мен­ший ніж тридцять років порівняно з приблизно сорока роками середньоста-тистичного француза чи англійця.

Хоча населення країни подвоїлось, Росія і надалі була малолюдною. Густота населення на території Європейської Росії 1855 р. становила 6 осіб на 1 кв. км - як і, наприклад, у Франції, населення якої становило лише по­ловину населення всієї Російської імперії. У Сибірській частині імперії мен­ше ніж 3 млн осіб заселяло територію, яка у двадцять п'ять разів перевищу­вала територію Франції.

Понад 90% населення Росії проживало в сільській місцевості. Насе­лення міст зростало повільно: міські мешканці 1796 р. становили 4,1% всьо­го населення країни, 1812 р. - 4,4%, 1835 р. - 5,8%, 1851 р. - 7,8%. (До порівняння: 1850 р. міське населення Великобританії становило 39,5%, Авст­рії - 5,8%, Німеччини - 26,5%, США - 12%, Франції - 14,4%.)

У відомостях офіційної статистики применшували дійсне зростання міського населення, тому що вона, зазвичай, враховувала тільки мешканців міських станів (купців, міщан, цехових ремісників, чиновників). До того ж у міста на заробітки та на постійне проживання приїжджали у великій кіль­кості селяни. Значна їх частина осідала в містах, служачи і працюючи за наймом, торгуючи і займаючись ремеслом. Особливо багато прийшлого на­селення скупчувалося в столицях, портових містах.

За Жалуваною грамотою 1785 р., міста були ієрархізовані, тобто мали різний статус: столиця, губернське місто, повітове місто і безповітове, або заштатне, тобто місто, яке не мало округи. До міських, або адміністратив­но-промислових, поселень відносилися й інші види неземлеробських посе­лень: містечко - торговельно-промисловий центр без фортеці, заселений пе­реважно євреями, на території, приєднаній внаслідок поділів Польщі; посад; окремий промисловий заклад; духовне, або релігійне, поселення; військове поселення. Міських поселень було в кілька разів більше, ніж міст (наприк­лад, 1857 р. їх було 2876, або в 4,3 раза більше, ніж міст). На 1857 р. в Євро-

9\

Росія в першій половині XIXст.

пейській Росії (без Польщі та Фінляндії) налічувалося 482 повітових і гу­бернських міста, 112 безповітових і 50 посадів, у Сибіру - 37 губернських і повітових та 10 безповітових міст.

Найбільшими містами були Петербург і Москва. Чисельність населен­ня Петербурга за першу половину XIX ст. зросла від 336 тис. до 450 тис, а Москви - від 275 тис. до 462 тис. мешканців. До міст, які налічували понад 100 тис. осіб, належали також Варшава та Одеса. Лише десять інших міст ма­ли понад 40 тис. мешканців: Рига, Кишинів, Київ, Саратов, Казань, Тула, Бер­дичів, Вільно, Миколаїв та Курськ.

Устрій міського життя в Росії першої половини XIX ст. ще мав багато середньовічних ознак. Досить повільно великі міста, часто зберігаючи за собою адміністративно-політичне значення як центр губернії, ставали осеред­ками промисловості й торгівлі. Поступово мінялася демографія і соціальна структура міст. На окраїнах міст виникали фабрики й заводи, поряд з фаб­ричними корпусами - робітничі казарми. Змінювався і зовнішній вигляд ве­ликих міст, в яких поряд з торговельно-промисловими будівлями зводилися багатоповерхові доходні будинки. На доходні перетворювалися і багато ста­рих дворянських особняків. Ще більш відрізнявся порівняно облаштований центр міста, де проживали дворяни, чиновники, купці, від необлаштованих окраїн, де робочий люд жив у переповнених казармах і бараках.

Невеликі провінційні, переважно повітові міста, де мешкало не біль­ше 5 тис. осіб (а це понад 80% міських поселень) мало чим відрізнялися від великих сіл. Немощені вулиці, забудовані одно-і двоповерховими дерев'я­ними будинками, кілька церков, урядові будівлі, торговельні ряди - ось і всі споруди в таких містечках.

Багато міст були фактично великими селами, мешканці яких займалися хліборобством на відведених містам землях, частково торгівлею і дрібними промислами. З іншого боку, було немало великих торговельно-промислових поселень, які за характером заняття мешканців, і навіть за зовнішнім вигля­дом, були справжніми містами (як, наприклад, великі фабричні села Іваново, Павлово, Кімри, Мстьора). Однак вони були на становищі сіл, бо у своїй більшості належали великим поміщикам - Шереметєвим, Паніним, Голіци-ним, Юсуповим, Воронцовим.