- •Передмова
- •Перелік мап
- •1. Правління Павла і: свавілля чи реформи
- •2. Державний лібералізм Олександра і: наміри та реальність
- •3. Освічені кола і політичний курс Олександра і
- •1. Росія і наполеонівська Франція
- •2. Європейська політика Миколи і
- •3. Східне питання
- •4. Завоювання Кавказу
- •1. Територія і населення
- •2. Економіка
- •3. Соціальна структура
- •4. Сім'я та сімейні стосунки
- •5. Закони, суди та система покарань
- •1. Західний край*
- •2. Балтійський край
- •3. Волго-Уральський регіон
- •5. Закавказзя
- •2. Преса, книговидавнича справа
- •3. Наука
- •4. Художня культура
- •1. Олександр II: вибір нового державного курсу
- •3. Реформи в інших сферах державного і суспільного життя
- •1. Опозиційні настрої початку 60-х років
- •2. Революційне народництво
- •3. Ліберальне народництво
- •4. Земський рух
- •5. Пореформене слов'янофільство
- •1. Скасування обмежувальних умов Паризького мирного договору 1856 р.
- •3. Взаємини Росії з європейськими державами у 80-ті - на початку 90-х років XIX ст.
- •4. Політика на Далекому Сході й у Тихому океані
- •1. Економічний розвиток
- •2. Населення. Міста
- •3. Соціальна структура
- •4. Сім'я та сімейні стосунки
- •1. Західний край
- •2. Балтійський край
- •3. Поволжя, Урал та Сибір
- •4. Кавказ
- •5. Казахстан і Середня Азія
- •2. Преса і книговидання
- •3. Наука
- •1. Микола II: перед викликом часу
- •2. Опозиційні рухи
- •3. Зовнішня політика
- •1905-1907 Роки: революція і реформи
- •1. "Кривава неділя" і наростання революційних настроїв
- •2. Маніфест 17 жовтня 1905 р. Нова редакція "Основних законів Російської імперії"
- •3. Політичні партії
- •1905-1907Роки: революція і реформи
- •1905-1907Роки: революція і реформи
- •1905-1907Роки: революція і реформи
- •5. Національні рухи
- •1905-1907Роки: революція і реформи
- •1. Влада і суспільство
- •3. Зовнішня політика
- •2. Преса та книговидання
- •3. Наука
- •4. Художня культура
- •1. Вступ у війну
- •2. Кампанія 1915 р.
- •4. Лютнева революція 1917 р. В Петрограді. Падіння монархи Романовнх
- •В ибрана бібліографія
- •Навчальний посібник
1. Територія і населення
За першу половину XIX ст. територія Росії збільшилася від 16,6 (1795) до 18,2 млн кв. км (1858) за рахунок приєднання Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Кавказу, частково Казахстану.
Європейська частина Росії на початку XIX ст. адміністративно складалася із 41 губернії і двох областей - Таврійської (Тавричеської) і Війська Донського. Чисельність губерній збільшувалася і через поділ деяких з них, і через приєднання нових територій. Адміністративний устрій за російським зразком одержали 1809 р. Велике князівство Фінляндія, поділене на 8 губерній, а 1815 р. - Царство Польське, поділене спочатку на 8 губерній, а 1844 р. - на 4. Області Війська Донського і Таврійська набули статусу губерній. Сибір за адміністративним поділом 1822 р. було поділено на Тобольську, Томську, Омську, Іркутську, Єнісейську губернії і Якутську область. У 50-х роках XIX ст. утворено Камчатську, Забайкальську, Приморську й Амурську області. На 4 губернії (Кутаїську, Тифліську, Дербентську і Ше-маханську) поділено 1844 р. Закавказзя, а 1860 р. в Передкавказзі, поряд зі Ставропольською губернією, було утворено Терську та Кубанську області.
До складу губернії входило від 5 до 15 повітів. Деякі губернії (переважно в національних окраїнах) було об'єднано в генерал-губернаторства і намісництва, якими керували військові генерал-губернатори та царські намісники. Статус генерал-губернаторства мали столичні губернії - Московська і Петербурзька.
За першу половину XIX ст. населення Росії зросло від 37,4 млн (1795) до 74,5 млн осіб (1858, без Польщі та Фінляндії) - за рахунок новоприєд-
90
Економіка та соціальне життя
наних територій і природного приросту - щорічно близько 1%. Порівняно з європейськими країнами, швидке зростання населення Росії пояснюється ранніми шлюбами і вищим коефіцієнтом народжуваності. За даними Б. Ми-ронова, серед православного населення Європейської Росії на середину XIX ст. більша частина дівчат виходила заміж до 21 року, а чоловіки одружувалися до 23-24 років і тільки біля 1% чоловіків і жінок ніколи не перебували в шлюбі. Високий рівень шлюбності при психологічній установці на багатодітність передбачав високу народжуваність. Загальний її коефіцієнт у першій половині XIX ст. був на рівні 50 народжень на тисячу осіб населення, причому в містах коефіцієнт був приблизно на 5-10 пунктів вищий, ніж на селі. (До порівняння: тогочасний рівень народжуваності в Австрії- 38 народжень на тисячу осіб, у Німеччині - 35, у Франції - 26, у США - 45, в Англії - 34.) Проте через високу дитячу смертність середній вік росіянина 1855 р. був менший ніж тридцять років порівняно з приблизно сорока роками середньоста-тистичного француза чи англійця.
Хоча населення країни подвоїлось, Росія і надалі була малолюдною. Густота населення на території Європейської Росії 1855 р. становила 6 осіб на 1 кв. км - як і, наприклад, у Франції, населення якої становило лише половину населення всієї Російської імперії. У Сибірській частині імперії менше ніж 3 млн осіб заселяло територію, яка у двадцять п'ять разів перевищувала територію Франції.
Понад 90% населення Росії проживало в сільській місцевості. Населення міст зростало повільно: міські мешканці 1796 р. становили 4,1% всього населення країни, 1812 р. - 4,4%, 1835 р. - 5,8%, 1851 р. - 7,8%. (До порівняння: 1850 р. міське населення Великобританії становило 39,5%, Австрії - 5,8%, Німеччини - 26,5%, США - 12%, Франції - 14,4%.)
У відомостях офіційної статистики применшували дійсне зростання міського населення, тому що вона, зазвичай, враховувала тільки мешканців міських станів (купців, міщан, цехових ремісників, чиновників). До того ж у міста на заробітки та на постійне проживання приїжджали у великій кількості селяни. Значна їх частина осідала в містах, служачи і працюючи за наймом, торгуючи і займаючись ремеслом. Особливо багато прийшлого населення скупчувалося в столицях, портових містах.
За Жалуваною грамотою 1785 р., міста були ієрархізовані, тобто мали різний статус: столиця, губернське місто, повітове місто і безповітове, або заштатне, тобто місто, яке не мало округи. До міських, або адміністративно-промислових, поселень відносилися й інші види неземлеробських поселень: містечко - торговельно-промисловий центр без фортеці, заселений переважно євреями, на території, приєднаній внаслідок поділів Польщі; посад; окремий промисловий заклад; духовне, або релігійне, поселення; військове поселення. Міських поселень було в кілька разів більше, ніж міст (наприклад, 1857 р. їх було 2876, або в 4,3 раза більше, ніж міст). На 1857 р. в Євро-
9\
Росія в першій половині XIXст.
пейській Росії (без Польщі та Фінляндії) налічувалося 482 повітових і губернських міста, 112 безповітових і 50 посадів, у Сибіру - 37 губернських і повітових та 10 безповітових міст.
Найбільшими містами були Петербург і Москва. Чисельність населення Петербурга за першу половину XIX ст. зросла від 336 тис. до 450 тис, а Москви - від 275 тис. до 462 тис. мешканців. До міст, які налічували понад 100 тис. осіб, належали також Варшава та Одеса. Лише десять інших міст мали понад 40 тис. мешканців: Рига, Кишинів, Київ, Саратов, Казань, Тула, Бердичів, Вільно, Миколаїв та Курськ.
Устрій міського життя в Росії першої половини XIX ст. ще мав багато середньовічних ознак. Досить повільно великі міста, часто зберігаючи за собою адміністративно-політичне значення як центр губернії, ставали осередками промисловості й торгівлі. Поступово мінялася демографія і соціальна структура міст. На окраїнах міст виникали фабрики й заводи, поряд з фабричними корпусами - робітничі казарми. Змінювався і зовнішній вигляд великих міст, в яких поряд з торговельно-промисловими будівлями зводилися багатоповерхові доходні будинки. На доходні перетворювалися і багато старих дворянських особняків. Ще більш відрізнявся порівняно облаштований центр міста, де проживали дворяни, чиновники, купці, від необлаштованих окраїн, де робочий люд жив у переповнених казармах і бараках.
Невеликі провінційні, переважно повітові міста, де мешкало не більше 5 тис. осіб (а це понад 80% міських поселень) мало чим відрізнялися від великих сіл. Немощені вулиці, забудовані одно-і двоповерховими дерев'яними будинками, кілька церков, урядові будівлі, торговельні ряди - ось і всі споруди в таких містечках.
Багато міст були фактично великими селами, мешканці яких займалися хліборобством на відведених містам землях, частково торгівлею і дрібними промислами. З іншого боку, було немало великих торговельно-промислових поселень, які за характером заняття мешканців, і навіть за зовнішнім виглядом, були справжніми містами (як, наприклад, великі фабричні села Іваново, Павлово, Кімри, Мстьора). Однак вони були на становищі сіл, бо у своїй більшості належали великим поміщикам - Шереметєвим, Паніним, Голіци-ним, Юсуповим, Воронцовим.