3. Ліберальне народництво

Окрім революційних народницьких ідей, поширення набуло лібераль­не народництво. До нього тяжіли освічені люди, які також хотіли змін у Росії, але без революційних потрясінь, терору. Ідеологами ліберального народ­ництва стали відомі літератори й публіцисти Микола Михайловський (1842— 1904), Василь Ворощов (1847-1918) та ін. Друкованими органами лібераль­ного народництва були газета "Неделя", журнали "Отечественньїе записки", "Русское богатство".

Ліберальні народники не зраджували ідей, які склалися в 60-ті роки. Вони критикували тих, хто вважав неминучим утвердження капіталізму в Росії, прагнули знайти в селянському житті паростки справедливішого сус­пільного устрою і готові були їх підтримати. М. Михайловський та його сорат­ники прагнули довести, що селянська община та інші форми колективного життя й праці, наприклад, артіль, економічно життєздатні, і якщо їх підтри­мати, то селяни будуть врятовані від "хижих багатіїв". До таких аргументів прислухалося багато представників російської інтелігенції, особливо тих, хто працював у земських установах. "Безперечно, що в мужика є чого по­вчитися, - писав М. Михайловський, - але є і нам що йому передати. І тіль­ки через взаємодію його і нашого може виникнути очікуваний новий період російської історії".

Ліберальні народники не йшли на компроміс, а тим паче на союз із владою. Просто вони переконалися в тому, що ні динамітом, ні пропаган-

195

Росія в другій половині XIXст.

дою повалити самодержавства не вдається, як не вдається і запобігти збід­ненню значної частини селянства. Зробивши ці висновки, ліберальні народ­ники постаралися змінити стратегію - зробили ставку на щоденну боротьбу легальними засобами за інтереси народу, як вони їх розуміли. "Інтереси на­роду як мета, - писав В. Воронцов, - форми, напрацьовані його колектив­ною думкою... як засіб; самодіяльність населення як важіль суспільної ево­люції - такі три положення, які характеризують народництво, яким воно визначилося в пореформену епоху нашої історії. Практичне здійснення цих добрих намірів вимагає розумового піднесення маси, яке тому і поставлено як головне завдання моменту".

Частина інтелігенції працювала над просвітою селянства, вибравши "теорію малих справ", або "абрамовщину": в середині 80-х років ідеї про шкідливість насильницьких дій, про роль інтелігенції в поліпшенні та ви­правленні самодержавного ладу в журналі "Неделя" проповідував Яків Абра-мов. їх розвивали такі відомі народники, як І. Кабліц, С. Южаков, С. Кри­венко. Прихильники цієї теорії вважали, що вони будуть значно кориснішими для народу як лікарі, вчителі та інженери, ніж революціонери-підпільники. Ці люди сприяли притоку в земства нового покоління, забезпечивши йому високий престиж у суспільстві, а також зрушення земців-лібералів ліворуч.

4. Земський рух

Підготовка і проведення селянської реформи 1861 р. дали поштовх лібе­рально-опозиційному рухові, який у подальшому був представлений насампе­ред суспільно-політичною діяльністю земських гласних і земської інтелігенції. їхню діяльність було спрямовано на поглиблення прав земства і поширення принципів земського самоуправління на організацію вищих державних орга­нів. Земський рух виявлявся в таких формах: подання земських адресів і про­хань (звернень) на ім'я імператора, проведення нелегальних зборів і з'їздів, видання за кордоном брошур і статей, які пропагували програму і тактику земців тощо. За 1865-1882 роки було подано понад 2,5 тис. адресів (з них від­хилено 52%), що стосувалися фінансових, земельних, судових проблем ді­яльності земств, медицини, народної освіти, розширення прав місцевого са­моуправління. Звернення, що мали політичний характер, поширювали в 1870-ті роки: 1872 р. Владимирське земство вимагало від уряду провести все-земський з'їзд; у 1877-1878 р. про скликання обласних з'їздів просили зем­ства Московської, Рязанської, Харківської і Воронезької губерній. У деяких адресах повітових і губернських земств висловлювалася підтримка боротьби уряду з революційним терором, упевненість у тому, що народне представ­ництво зможе протистояти радикальному рухові.

У жовтні 1878 р. в Києві відбулася нарада чернігівських гласних І. Пет-рункевича і А. Ліндфорса з представниками української інтелігенції (В. Ан­тоновичем, П. Житецьким, О. Русовим та ін.), на якій було прийнято рішення про налагодження контактів з земцями краю. У листопаді 1878 р. на зборах

196

у Харкові вирішено звернення вуванням нелегальний деяких про "організувати урядом питанг

Події земців. В являли про межувалися щоб можна

Упрод з'їздів та ' проводилися участю й в окремих 1880-х років вони стали земську

дом головними 1892 р., Наприкінці никненням активну

У діяльність реєвський тики (О. Редакційних реформи, 60-70-х _ж і центрального ня банків нофільська як виразника державної гарантом

Після ловним

Громадська думка і суспільний рух

у Харкові, де були земські гласні, професори університету, вчителі, лікарі, вирішено домагатися об'єднання громадських сил й одночасно спрямувати звернення до уряду від багатьох земств. У Москві 1 квітня 1879 р. під голо­вуванням професора Московського університету М. Ковалевського зібрався нелегальний з'їзд представників гласних Чернігівського і Тверського земств, деяких професорів Московського і Київського університетів. Він вирішив "організувати на місцях поширення конституційних ідей" і поставити перед урядом питання про конституцію.

Події 1 березня 1881 р. викликали нову адресну кампанію ліберальних земців. В адресах на ім'я Олександра III засуджували дії революціонерів, за­являли про свою підтримку влади і поміркованість вимог. Тепер земці об­межувалися проханнями про залучення їх до різних урядових структур, щоб можна було розв'язувати адміністративно-господарські питання.

Упродовж 80-х років через урядову заборону на проведення земських з'їздів та інших форм спільної діяльності органів місцевого самоврядування проводилися "земські бесіди" - напівлегальні збори земських гласних за участю й неземської інтелігенції. Відбувалися вони в Москві чи Петербурзі, в окремих кабінетах ресторанів, інколи - на приватних квартирах. До кінця 1880-х років відбулося 8 таких "земських бесід", а від початку 1890-х років вони стали регулярними. На "земських бесідах" обговорювали питання про земську виборчу систему, оподаткування, шкільну справу, медицину, а зго­дом головними проблемами стали допомога людям під час голоду 1891-1892 р., правове становище селян, економічна і політична програма земств. Наприкінці XIX ст. "земські бесіди" втрачають своє значення у зв'язку з ви­никненням різних напівлегальних товариств і комітетів, у яких земці брали активну участь.