2. Преса та книговидання

На початку XX ст. у Росії спостерігалося швидке зростання періодич­них та книжкових видань. Кількість газет від 1900 до 1913 р. збільшилася від 125 до 1 130 назв. У Росії 1913 р. разовий наклад усіх 1 055 найменувань газет становив 3,3 млн примірників (по 21 примірнику на тисячу осіб насе­лення), тоді як у США разовий наклад 16 944 найменувань газет - 67,1 млн примірників, або по 677 примірників на тисячу осіб населення, тобто в 32 ра­зи більше.

Періодичні видання виходили 75 мовами народів Росії. Цьому поспри­яв закон від 3 листопада 1905 р., який скасував попередню цензуру для періодичних видань. У період революції 1905-1907 років видавали до 400 са­тиричних та гумористичних газет і журналів, у яких висміювали та крити­кували владу. Преса формувала громадську думку. Дуже популярними були "товсті" журнали "Вестник Европьі", "Русская мьісль", "Русское богатство", ілюстровані журнали "Нива", "Всемирная иллюстрация". Наклад журналу "Нива" до 1900 р. сягнув 235 тис. примірників (починав журнал 1870 р. з 9 тис. примірників). У 1906-1912 роках було засновано історичні журнали "Бьшое", "Минувшие годьі", "Годьі минувшего", які публікували архівні матеріали, ме­муари тощо. Велику популярність мали журнали з мистецтва "Весьі", "Аппо-лон", "Художественньїе сокровища России", "Мир искусства".

Напередодні Першої світової війни щорічно виходило до 107 млн при­мірників різних книжок та брошур. За кількістю опублікованих книжок у перше десятиліття XX ст. Росія посідала одне з провідних місць у світі. Кни­говидавництво перетворилося на значне, особливо прибуткове торгово-про­мислове підприємництво. Центрами виробництва поліграфічної продукції були Москва і Петербург, у яких зосереджувалися найбільші видавництва -І. Ситіна, М. Вольфа, А. Маркса, О. Суворіна, братів М. та С. Сабашнико-вих. О. Суворій від 80-х років XIX ст. видавав серію "Дешевая библиотека", у якій публікували твори російських письменників для поширення серед прос­того народу. Один із найбільших російських книговидавців І. Ситін видавав серію "Библиотека для самообразования", яка містила науково-популярні

351

Росія на початку XX ст.

книги з історії, філософії, географії. Саме І. Ситін на початку XX ст. зосере­див у своїх руках видання і продаж книжок для народу. Через офенів, яких він залучив до поширення книжок, мільйони букварів, підручників, популяр­них календарів, дитячих книжок розходилися по Росії.

Бібліотеки сприяли розповсюдженню книжок і журналів, особливо в провінції. Дуже багато для розвитку бібліотечної справи зробило земство. Із 10 тис. громадських і народних бібліотек, які існували 1904 р., майже 4 500 ор­ганізувало земство. У 1904 р. в країні налічувалося до 15 тис. різних типів біб­ліотек, а до 1914 р. їхня кількість зросла до 76 тис.

3. Наука

Російська Академія наук із системою наукових інститутів, універси­тети з численними науковими товариствами, всеросійські з'їзди учених збе­рігали значення основних центрів консолідації наукових сил країни. На зла­мі ХІХ-ХХ ст. у світовій науці, особливо у фізиці, було зроблено важливі відкриття: явище радіоактивності, подільність атома, рентгенівські промені, теорія відносності, нові концепції спадковості тощо. Російські вчені зроби­ли свій внесок у дослідження найновіших наукових проблем.

Петро Лебедєв (1866-1912) експериментально довів існування поділу світла, можливість виміру його величини, що мало велике значення для під­твердження електромагнітної теорії світла, а також для астрофізики. "Бать­ко російської авіації" Микола Жуковський (1847-1921) започаткував сучасну аеродинаміку, створивши праці з теорії авіації. За його проектом при Москов­ському університеті 1902 р. було виготовлено першу в Європі аеродинамічну трубу, а 1904 р. в селищі Кучино під Москвою засновано Аеродинамічний інститут. Викладач математики та фізики в Калузькій гімназії Костянтин Ці-алковський (1857-1935) одержав світове ім'я як учений та винахідник у га­лузі аеродинаміки. Своїми дослідженнями К. Ціалковський заклав теоретич­ні основи космічних польотів, обґрунтував можливість використання ракет для міжпланетних польотів. Володимир Вернадський (1863-1945) написав праці, які стали основою для багатьох нових наукових напрямів у геохімії, біохімії, радіології. Він створив вчення про біосферу і про її еволюцію, про вплив людини на довкілля і про перетворення сучасної біосфери на ноосфе­ру (сферу розуму). Світове визнання здобули праці вченого-фізіолога Івана Павлова (1849-1936), присвячені фізіології вищої нервової діяльності. Вчен­ня І. Павлова про умовні рефлекси послужили основою до вивчення вищих функцій мозку тварин та людини. Першим із російських учених 1904 р. І. Пав-лов отримав Нобелівську премію за дослідження у сфері фізіології травлення.

Бурхливі події суспільно-політичного життя Росії початку XX ст. спри­яли зацікавленню гуманітарними науками: історією, економікою, філософі­єю, правом. "Патріархом" російських істориків був Василь Ключевський -автор знаменитого п'ятитомного "Курсу російської історії" та фундамен­тальних праць з історіографії й джерелознавства. Широко відомими стали

352

К ультура

праці Сергія Платонова (1860-1933), Миколи Павлова-Сильванського (1869— 1908), Василя Семевського (1848-1916). Беручи за основу архівні матері­али, ці науковці працювали над новими темами з історії селянства, внутріш­ньої та зовнішньої політики Росії, суспільної думки тощо. Михайло Покров-ський (1868-1932) у чотиритомній праці "Російська історія з найдавніших часів" і в деяких інших дослідженнях зробив спробу викласти події росій­ської історії з марксистських позицій. У сфері вивчення загальної історії продуктивно працювали М. Кареєв, П. Виноградов, Д. Петрушевський, Р. Віп-пер та ін. Економіст та історик, українець з походження і за самоусвідом­ленням, Михайло Туган-Барановський (1865-1919) підготував низку праць з економічної теорії, історії економічних доктрин, засад кооперативного руху, підручників тощо.

Розвиток російської філософії пов'язаний з іменами таких мислите­лів, як Микола Бердяєв (1874-1948), Сергій Булгаков (1871-1944), Павло Флоренський (1882-1937) та ін. У працях філософів пошуки "нової релігійної свідомості", утвердження примату духовності й наступу всесвітньої теокра­тії шляхом створення "вселенської церкви" відображали складність і супе­речливість інтелектуального та ідейного життя російського суспільства зла­му століть. Саме релігійна філософія мала вплив на багато сфер художньої культури.