3. Політичні партії

У ході революційних подій відбувався бурхливий процес оформлення різних за своєю соціальною і політичною орієнтацією, ідеологічними настано­вами, тактикою, національним складом, чисельністю, організаційною структу­рою, ступенем впливу на народні маси та іншими параметрами партій, со­юзів, груп і течій. За останніми підрахунками істориків, тоді їх було майже 125, серед них власне партій - близько 100, причому 70% з них виникли на хвилі революційних подій. Така кількість партійних утворень, багато з яких були ефемерними, маловпливовими, нестійкими об'єднаннями і швидко роз­падалися, пояснюється низкою причин: національно-релігійною, економіч­ною й соціокультурною "багатоукладністю" російського суспільства, гостро­тою соціальних суперечностей, відсутністю законодавчої бази процесу пар­тійного будівництва, підвищеною амбіційністю інтелігенції, яка відігравала особливо активну роль у суспільно-політичному житті країни тощо. Однак багатопартійність ще не свідчила про громадянську зрілість російського суспільства - членами партій тоді було не більше ніж 0,5% населення кра­їни. Політичні партії в Росії створювалися зі значним запізненням порівня­но із Заходом, причому послідовність їхнього оформлення теж була іншою: процес партійного будівництва йшов якби у зворотному напрямку - від не­легальних партій соціалістичної орієнтації до партій ліберальних і консерва­тивних. Кількість національних партій помітно перевищувала кількість пар­тій загальноросійського значення. Привертає увагу і жорсткіша залежність російських партій від ідеології, а також особливо активна роль інтелігенції в процесі партійного будівництва.

Революційні партії. Серед революційних партій провідну роль віді­гравали РСДРП і Партія соціалістів-революціонерів. Соціал-демократи із захопленням зустріли довгоочікувану, але водночас для них і несподівану революцію. Вони намагалися взяти стихійний робітничий рух під свій конт­роль, перетворити його на організовану силу, здатну повалити самодержав­ство. З цією метою соціал-демократи поширювали в робітничому середовищі агітаційну літературу, створювали свої організації на заводах і фабриках. Після початку революції суперечки між більшовиками і меншовиками за­гострилися. Коли у квітні 1905 р. більшовики зібрали свій з'їзд у Лондоні, то меншовики відмовилися брати в ньому участь і скликали свою конферен­цію в Женеві. У визначенні змісту російської революції погляди більшовиків

308

1905-1907Роки: революція і реформи

і меншовиків збігалися: вони вважали її буржуазною. Однак з цього твер­дження робили принципово різні висновки щодо ролі класів у ній. Меншо­вики бачили в Росії протистояння урядового і демократичного таборів; біль­шовики налічували три табори - урядовий, ліберальний і революційно-де­мократичний. При цьому меншовики бачили в ліберальній буржуазії керівну силу суспільного розвитку, як це було в західноєвропейських буржуазних революціях, оптимальним результатом революції в Росії вважали встанов­лення парламентської республіки західноєвропейського типу. Вони також вважали, що після буржуазно-демократичної революції має минути деякий період розвитку капіталізму, який перетворить Росію з відсталої на розви­нену капіталістичну країну з демократичними свободами і установами. Біль­шовики стверджували, що рушійними силами революції є пролетаріат і се­лянство, а буржуазія виступає як реакційний клас; що лише збройне пов­стання призведе до повалення самодержавства й утворення тимчасового революційного уряду, який мав стати революційно-демократичною дикта­турою пролетаріату і селянства; що ця диктатура при гегемонії пролетаріату і його партії покликана довести до завершення буржуазно-демократичну рево­люцію і забезпечити її переростання в революцію соціалістичну.

При всіх суперечностях ідеологічного характеру до повного організа­ційного розколу соціал-демократичної партії не дійшло. Це значною мірою було заслугою рядових членів партії, які наполягали на збереженні єдності в ім'я перемоги революції. Враховуючи ці настрої, керівництво РСДРП про­вело у квітні 1906 р. у Стокгольмі IV (так званий Об'єднавчий) з'їзд, у яко­му взяли участь і представники національних соціал-демократичних партій. На з'їзді в більшості виявилися меншовики. Це зумовило й обрання нового, єдиного ЦК (7 меншовиків і 3 більшовики). На з'їзді розгорнулася гостра дискусія з усіх питань, але особливо з аграрного. Меншовики, на противагу ідеї націоналізації землі, провели програму "муніципалізації" землі. Суть її полягала в тому, що конфісковані поміщицькі, удільні, монастирські й цер­ковні землі переходили в розпорядження органів місцевого самоуправління (муніципалітетів), які потім розподіляли її між селянами. Передбачалося збереження власності селян на їхню надільну землю. На з'їзді розглядали й питання про ставлення до Державної думи. Більшовики виступали за бой­кот Думи і за підготовку збройного повстання. Частина меншовиків висту­пала за тактику "півбойкоту": взяти участь на початковій стадії виборів, але відмовитися від проведення в Думу своїх депутатів. Г. Плеханов висловлю­вався за участь і у виборах, і в роботі Державної думи. Частина соціал-де­мократів пройшла в І Думу "непартійним шляхом": вони були обрані голо­сами головно селянських і міських виборників. Спочатку ці депутати увійшли до фракції трудовиків. IV з'їзд ухвалив рішення про створення самостійної соціал-демократичної фракції (виникла в червні 1906 р.) і визнав у подаль­шому використовувати парламентську форму роботи.

309

Росія на початку XX ст.

Восени 1906 р. навіть найпослідовнішим більшовикам було зрозуміло, що революція пішла на спад. Було вирішено взяти участь у нових виборах, щоб використати Думу як трибуну для пропаганди своїх поглядів. Завдяки цьому соціал-демократична фракція у II Думі налічувала 65 осіб, з яких біль­шість становили меншовики. Фракція займала активну антиурядову позицію, внесла на обговорення проект муніципалізації землі, блокуючись у багатьох питаннях із конституційними демократами. Навесні 1907 р. відбувся V з"їзд РСДРП, де більшовикам вдалося витіснити меншовиків з керівних органів партії і схвалити резолюцію, що засуджувала співпрацю революційного про­летаріату з лібералами. Було ухвалено рішення про підпорядкування думсь­кої фракції ЦК партії.

На думку сучасних дослідників, чисельність РСДРП під час революції значно зросла і становила 1907 р. майже 70 тис. осіб (разом із національними соціал-демократичними партіями). її вплив поширювався на промисловий пролетаріат і радикально налаштовану частину інтелігенції незалежно від національності.

До початку революції 1905 р. в Росії діяло кілька десятків есерівських партійних організацій, які налічували майже 2,5 тис. осіб. Після подій 9 січ­ня 1905 р. партійні організації розгорнули активну революційну роботу: ство­рювали бойові групи й робітничі дружини, організовували різноманітні гро­мадські організації, збільшили випуск агітаційної літератури. У лютому 1905 р. за ухвалою Бойової організації партії Іван Каляєв убив московського гене­рал-губернатора, великого князя Сергія Олександровича. Революціонери "по­лювали" на царських сановників, царська охранка - на революціонерів. Після Маніфесту 17 жовтня перемога революції багатьом здавалася такою близькою, і саме есери взяли активну участь у збройних сутичках у грудні 1905 р. в Москві й очолили виступ на Пресні.

Партія есерів організаційно оформилася на установчому з "їзді, який відбувався 29 грудня 1905 р. - 4 січня 1906 р. у Фінляндії. Тут було ухва­лено програму і статут. Програма есерів передбачала: повалення самодер­жавства і встановлення демократичної республіки, автономію областей і гро­мад (общин) на федеративних засадах, широке застосування федеративних відносин між окремими націями, визнання за ними права на самовизначення, запровадження рідної мови в усіх місцевих громадських і державних уста­новах, загальне виборче право, безкоштовну освіту, відокремлення церкви від держави, громадянські свободи, ліквідацію постійної армії і заміну її на­родною міліцією, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення прогресивного податку на доходи підприємців. Центральне місце в есерів­ській програмі посідало аграрне питання. Есери вимагали "соціалізації" зем­лі, тобто передачі землі не державі, а в загальнонародне користування. Зем­лею мали володіти общини, які б розподіляли її в користування за "трудо­вою" нормою серед усіх громадян республіки, для яких самостійна праця на

310

землі є нення рації. Есери ня соціалісти¹ Тактик ків, бойкоту дивідуального ративної Державної противників отечества топаді ціалісти)

Якщо до роках -ричного тів. Таке чолі з есерів-зосередив двоє есе липіна хопили банку. Більшість

кликали

сили

ними

Головна

тивісти

доволі

Однак

не дали

робіт

відкриття

тати

фракц

рами,