2. Маніфест 17 жовтня 1905 р. Нова редакція "Основних законів Російської імперії"

Страйк московських робітників, що розпочався у вересні 1905 р., на початку жовтня став набувати загрозливих форм. На середину жовтня краї­на була охоплена загальним політичним страйком, у якому взяло участь май­же 2 млн осіб. Зупинилися фабрики і заводи, не працювали пошта, телеграф, транспорт, закрилися комунальні установи і навчальні заклади. Центральна влада виявилася нездатною протидіяти хаосові й анархії, насильству та злочинності. Микола II опинився перед вибором: або розпочати в країні по­літичні реформи, або ж встановити в Росії військову диктатуру. У своїх ме­муарах С. Вітте зазначав: "Мені здається, що цар у ті дні шукав опори в силі, але не знайшов нікого з прихильників сили - всі злякалися". С. Вітте, який 15 вересня повернувся з Портсмута, постійно зустрічався з імператором, переконуючи його розпочати реформи. У спеціальній записці, поданій цареві 9 жовтня, С. Вітте пропонував програму перетворень: широкі громадянські свободи, скликання народного представництва із законодавчими повнова­женнями, створення об'єднаної Ради міністрів, запровадження нормованого робочого дня, державного страхування робітників тощо. С. Вітте перекону­вав монарха, що для порятунку держави й династії такі поступки потрібні, що повнота царської влади буде збережена і при народному представництві. Із значними сумнівами імператор сприйняв аргументи С. Вітте і 17 жовт­ня 1905 р., в обстановці всеросійського політичного страйку, підписав мані­фест "Про вдосконалення державного устрою "; водночас він призначив С. Вітте головою об'єднаної Ради міністрів. Маніфест обіцяв "дарувати на­родові непохитні основи громадянських свобод": недоторканність особи, сво­боду совісті, слова, зборів, союзів; залучити до виборів у Державну думу всі верстви населення; визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якого жоден закон не міг набути чинності.

Одержавши великі владні повноваження, С. Вітте мав вирішувати над­звичайно складні завдання: створити сильну адміністрацію, припинити на­ростання анархії і хаосу в країні, напрацювати законодавчі акти з реалізації положень Маніфесту 17 жовтня. В умовах гострої соціальної напруги цар че­кав від уряду рішучих дій і в листах до матері неодноразово ділився своїми враженнями. В одному з них (10 листопада 1905 р.) він писав: "У мене що­тижня засідає Рада міністрів. Говорять багато, але роблять мало. Всі боять­ся діяти сміливо, мені доводиться завжди змушувати їх і самого Вітте бути рішучішими. Ніхто в нас не звик брати на себе, і всі чекають наказів, яких

потім не люблять виконувати".

Маніфест 17 жовтня 1905 р. спричинив у перші дні та тижні після його проголошення масові демонстрації, мітинги, маніфестації і прихильників, і противників його ідей. У багатьох місцевостях справа дійшла до збройних сутичок між протилежними таборами і погромів. За даними сучасних до-

Росія на початку XXст.

слідників, від 17 жовтня до 1 листопада 1905 р. погромна хвиля прокотилася по 358 населених пунктах, більшість яких (339) припала на Європейську Ро­сію, у смузі єврейської осілості було зареєстровано 292 погроми. Під час жовтневих погромів загинуло 1622 і було поранено 3544 особи. Вдалося вста­новити національну належність двох третин постраждалих, зокрема євреї се­ред них становили 711 убитих і 1207 поранених, росіяни, українці та білоруси - відповідно 428 і 1246.1 хоча антисемітські настрої були доволі відчутними, найгостріше виявлялася ненависть до інтелігенції як основного джерела ре­волюційних настроїв. 99% учасників погромів, чия станова належність була встановлена, належали до міщан і селян, у 14 містах і селищах у погромах брали участь й робітники. Подекуди погроми набули такого кривавого ха­рактеру, що влада змушена була провести слідство. Відбулося приблизно 205 процесів над погромниками, у ході яких було засуджено 1860 осіб; біль­ше половини з них отримало по 8 місяців арештантських відділень; згодом 1713 осіб цар помилував.

Маніфест 17 жовтня 1905 р. вніс розкол в антиурядову опозицію. Як­що помірковано-ліберальні представники опозиції вважали, що боротьбу з владою виграно, то лідери радикалів далі закликали до збройної боротьби із самодержавством. У листопаді-грудні 1905 р. революційний рух досягнув свого найвищого розмаху. Селянські заворушення охопили 240 повітів Єв­ропейської Росії, супроводжувалися погромом помість і захопленням помі­щицьких земель. Особливо широкого розмаху набули селянські бунти в Сим­бірській, Саратовській, Курській, Чернігівській губерніях. Щоб придушити їх, посилали каральні війська, запроваджували надзвичайний стан. З листо­пада 1905 р., під упливом широкого селянського руху, було видано царсь­кий маніфест, за яким викупні платежі за надільну землю зменшували напо­ловину, а від 1 січня 1907 р. скасовували взагалі.

У листопаді-грудні 1905 р. відбулися десятки заворушень в армії і на флоті, найсерйознішим з яких був виступ моряків і солдатів Чорноморсько­го флоту під командуванням лейтенанта П. Шмідта. Керівників за рішенням суду розстріляли; інших учасників засудили до каторжних робіт і тюрем­ного ув'язнення.

За рішенням Московської Ради робітничих депутатів, яка перебувала під упливом революційних партій, 10 грудня 1905 р. розпочалися збройні зіткнення робітничих груп з поліцією та військами в Москві. Головним опор­ним пунктом повсталих стала Пресня - робітничий район, де дружинникам вдалося протриматися 10 днів.

На хвилі соціальних протестів 11 грудня 1905 р. було видано новий виборчий закон, який підготував уряд С. Вітте. Він зберігав основні поло­ження виборчого закону 6 серпня 1905 р., однак тепер до участі у виборах допускали і робітників, для чого запровадили четверту, робітничу, курію, збільшили кількість місць для селянської курії. Зберігалася багатоступене-

306

1905-1907роки: революція і реформи

прокотилася

Європейську Ро-

погроми. Під час

Вдалося вста-

зокрема євреї се-

та білоруси

відчутними,

джерела ре-

належність була

у погромах

кривавого ха-

приблизно

0 осіб; біль-

ілень; згодом

опозицію. Як-боротьбу з боротьби із рух досягнув - повітів Єв-захопленням помі-бунти в Сим-придушити ан. З листо-видано царсь-зменшували напо-

в армії і на

Чорноморсько-

і рішенням

іт і тюрем-

перебувала

зчалися збройні

Головним опор-

дружинникам

видано новий

основні поло-

у виборах

ічу, курію,

оагатоступене-

вість виборів: спочатку обирали виборників, а з них уже депутатів у Думу; один виборник припадав на 90 тис. робітників, 30 тис. селян, 7 тис. пред­ставників міських жителів і 2 тис. поміщиків. При цьому селяни і козаки оби­рали 42% виборників, землевласники - 32%, міські жителі, які мали певний майновий ценз, - 22%, робітники - 3%.

20 лютого 1906 р. було видано положення про Державну думу, яке встановлювало 5-річний термін її повноважень, однак давало цареві право розпустити Думу достроково і призначити нові вибори. Водночас було ви­дано указ про Державну раду. Із законодорадчого органу, всіх членів якого призначав цар, Рада ставала верхньою законодавчою палатою, яка одержала право затверджувати або відхиляти закони, що їх схвалювала Державна ду­ма. Кількість членів Ради збільшувалася до 190 (втричі). Половину їх, а також голову Ради, призначав цар, другу половину вибирали на підставі високого майнового цензу губернські земські збори, дворянські товариства, біржеві комі­тети, купецькі управи, православне духовенство, представники університетів.

Поява першого російського парламенту привела до змін у структурі й характері вищої державної влади. 23 квітня 1906 р. імператор затвердив нову редакцію "Основних законів Російської імперії". Вони підтверджували непорушність самодержавної влади, але при визначенні прерогатив імпера­торської влади поняття "необмежена" було замінено на "верховна". Імпера­тор зберігав всю повноту влади через відповідальний тільки перед ним уряд, керівництво зовнішньою політикою, управління армією і флотом. У статті 86 стверджувалося, що жоден новий закон не може бути прийнятий без "схва­лення Державної ради і Державної думи і набувати сили закону без затвер­дження Государя Імператора". Наступна, 87 стаття, давала змогу монархові між думськими сесіями видавати закони у вигляді "надзвичайних указів". Державна дума одержала право робити запит різним посадовим особам, ви­ступати із законодавчою ініціативою. До її компетенції належало затвер­дження бюджету, штатів і кошторисів різних відомств, звіту Державного контролю тощо. Державна рада теж отримувала право законодавчої ініціа­тиви. Законопроекти, не схвалені обома палатами, вважалися відхиленими. Законопроекти, відхилені однією з палат, могли виносити на дальший роз­гляд тільки з дозволу імператора.

"Основні закони Російської імперії" проголошували широкі грома­дянські свободи: недоторканність приватної власності, право на вільний ви­бір місця проживання, професії, віри, право ("у межах, встановлених законом") висловлювати і поширювати свої думки, створювати спілки і об'єднання. Законодавчо була закріплена незмінюваність судів, тобто судову владу від­окремлювали від законодавчої та виконавчої. У загальнополітичній частині "Основних законів" проголошувалося, що Російська імперія є "єдиною і не­подільною", а російська мова - державною.

307

Росія на початку XX ст.

Попри те, що "Основні закони Російської імперії" утверджували сис­тему, яка не відповідала розвиненому парламентаризмові європейських кра­їн, їх можна розглядати як конституційний акт, оскільки вони містили три головних засади конституційного ладу: виборне представництво із законо­давчими правами, поділ виконавчої та законодавчої влади, незалежність су­дової влади.