124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.

Фройдизм. Це — надзвичайно популярний напрям світового літературознавства XX століття. Його фундатором є австрійський психіатр Зіґмунд Фройд (1856—1939 pp.), який у працях «Вступ до психоаналізу», «Тлумачення снів», «Я і Воно», «Тотем і табу» висунув ідею, сутність якої поля­гає в тому, що людина постійно перебуває під владою інстинктів, які впливають на все, в тому числі й на її творчу діяльність. Провідним стимулом людської діяльності є не раціональне начало, а сфера підсвідомих потягів, часом алогічних і аморальних, які 3. Фройд позначає німецьким займенником Es — Воно. Його увагу як лікаря привертали факти психічної патології, досліджуючи які, він дійшов висновку, що раціональне, тобто свідоме (у нього воно позначається терміном Я), є зовнішнім, другорядним у людських бажаннях і потягах, провідна ж роль належить підсвідомому.

Особливого значення Фройд надав сексуаль ним потягам. Ключовим поняттям його теорії є лібідо, яке у вузькому значенні він розумів як статевий потяг, а в ширшому — сукупність життєстверджуючих інстинктів, щось на зразок Ероса у Платона чи життєвого пориву — у Берг сона. На його думку, надлишки сексуальної енергії породжують мистецтво, яке виростає на суто біологічному ґрунті. При аналізі будь-якого художнього твору передусім слід відшукати сексуальне джерело.

«Поет і фантазування» З.Фройд. Фройд пише, що нам слід шукати слідів першої поетичної діяльності вже у дітей. Найулюбленіше заняття дітей – гра. Кожна дитина, що грається, поводиться як поет, бо витворює власний світ – світ фантазій, те ж саме робить поет, творячи фантазію і сприймаючи її як реальність. Щасливий ніколи не фантазує. Невдоволення бажання – рушійна сила фантазії, кожна фантазія – коректива дійсності.Наші сни – це також фантазії. Поезія, як і мрія, є продовженням і замінником дитячих ігор.

Письменник вміє розділяти своє власне я на безліч інших я, тобто первтілюватися в своїх героїв. Фройд розглядає явище СУБЛІМАЦІЇ - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, більш важливої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна більш повно задовольнити, або, відповідно, одного, більш привабливого об’єкту іншим, менш привабливим, об’єктом, - як шлях народження твору.

Зокрема, твори Шекспіра, Гете, Гофмана та Достоєвського є продуктами переробки емоційних конфліктів, породжених дитячими сексуальними переживаннями. Давньогрецька міфологія трактується 3. Фройдом як реальність, переживаючи яку в індивідуальному розвиткові кожна людина її символічно відтворює, що знаходить своє віддзеркалення в художній творчості, оскільки в ній завжди проглядається так званий Едіпів комплекс. Ідеї австрійського вченого знайшли по дальший розвиток у працях «Поезія і невроз» В. Штекеля, «Мотив кровозмішування в поезії та сазі» О. Ранка.

Структура особистості за Фройдом:ід, еґо, суперего.

Талановитий учень 3. Фройда Карл Густав Юнг (1875— 1961 pp.) помітив у такому підході до мистецтва неминучий його кінець, з чим його вчитель цілком погодився: «Варто проявитися у будь-якій людині чи художньому творі від битку духовності, як Фройд ставив його під підозру і вбачав у ньому витіснену сексуальність... Я сказав йому, що якщо продумати логічно його гіпотезу до кінця, то це буде знищувальним вироком культурі. Культура виявиться порожнім фарсом, болісним результатом витісненої сексу альності. „Звичайно, — підтвердив він, — так воно і є. Це прокляття долі, проти якого ми безсилі"»

Ірраціональне уявлення Фройда про підсвідоме вплину ло на розвиток деяких модерністських течій у літературі. Так, «автоматичне письмо» сюрреалістів пов'язувалося з «вільними асоціаціями» австрійського психіатра, який у такий спосіб радив позбавлятися прихованих і заборонених потягів.

Структура особистості за Юнгом: его, особисте підсвідоме,колективне підсвідоме.

В українське літературознавство фройдизм проникає на початку XX століття. 1916 року виходить книга Степана Балея «З психольогії творчости Шевченка». В перші радян ські роки низка праць з психоаналізу друкувалася в пері одиці («Червоний шлях», «Життя і революція»). Найбільш помітними були статті Миколи Перліна «Фрейдизм і марк сизм», Степана Гаєвського «Фрейдизм у літературознавстві», Валер'яна Підмогильного «Іван Левицький (Спроба психо-аналізи творчости)». Потім настала тривала перерва, і праці, що популяризували або розробляли окремі проблеми фройдизму, з'явилися тільки в 90-ті роки XX століття. На увагу заслуговують розвідки Соломії Павличко «Сто років без Фройда», харківських науковців «История психоанализа в Украине».

Хоча особиста психологія творця і пояснює дещо у його творі, але не сам твір. Якби вона повинна була пояснити твір, то все творче в ньому виявилося б звичайним симптомом. Усі психічні струмені у свідомості можуть бути пояснені, але творчі первні, що кореняться у безмежності підсвідомого, назавжди закриті для людського пізнання. Включаючи свою психологію у твір, письменник зачіпає тим самим щось у душі кожного (колективне підсвідоме). Суть мистецтва не в тому, що воно позначене власними особливостями, а в тому, що воно підіймається високо над особистим і говорить від імені людського духу і серця усього людства.