
- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпретації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •128. Основні системи віршування.
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету. Сюжет і фабула.
- •130. Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму
- •133. Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика.
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні. Основні історії української літератури.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140. Бібліографія як наукова дисципліна, типи бібліографії.
- •141. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •142. Жанри епічних творів.
- •143. Жанри ліро-епічних творів.
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •146. Роль риторичних фігур у художньому творі.
- •147. Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи хх століття: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154. Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
133. Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
Модерн з франц. – новітній, сучасний.
Модернізмом прийнято позначати сукупність шкіл і течій, які мали місце в літературі після реалізму, тобто з 70рр.19 ст. Хоча, не завжди доречно називати всі течії, які були різними і часто протистояли одна одній.
Основні засади:
модернізм – елітарне мистецтво (не для всіх),
примат форми над змістом (форма сама творить матеріал, форма повинна виражати тільки саму себе),
руйнування традиційної побудови твору, нові жанри (пародія, гра, колаж) (не відтворення і не перетворення, а створення нової дійсності),
новизна та анти традиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва(Улісс);
використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
естетизм.
Філософія модернізму: Ніцше (теорія надлюдини), Фройд (психоаналіз), А.Камю (екзистенціалізм),
Течії модернізму:
Імпресіонізм - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872). В Україні:Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська.
Експресіонізм - зацікавленість глибинними психічними процесами; • заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; • оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; • суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою. В Україні: Куліш, Хвилюовий, Стефаник.
Символізм - конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Хвильовий «Вальдшнепи», Винниченко «Сонячна машина»
Акмеїсти, які вважали свою творчість вищим етапом у розвитку символізму, проповідували теорію «чистого мистецтва», культивували відірваність від життя, аполітизм, волюнтаризм. А. був одним із різновидів декадансу, виявом крайнього індивідуалізму та містики.
Сюрреалізм - Естетичні засади напряму викладено в “Маніфестах сюрреалізму” А.Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське “Я” від “пут”матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу- сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне.
Екзистенціалізм - — течія в літературі, що сформувалася в Європі у 30 —40-ві pp. XX ст., а найбільшого розвитку досягла в 50—60-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях данського філософа XIX ст. C. К'єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В. Стуса.
Дадаїзм — (фр. dadaïsme) — авангардистська літературно-мистецька течія, прихильники якої стверджують, що алогізм є основою творчості
Футуризм - заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей); прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій; культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста); переплетіння документального матеріалу з фантастикою; у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі». Ознаки футуризму спостерігаємо в творчості М. Семенка, В. Поліщука, Я. Савченка, М. Бажана, Г. Шкурупія.