Блок інформації

Експертиза ушкоджень тупими та гострими предметами посідає значне місце в загальному обсязі експертної роботи. Поняття «тупий предмет», «гострий предмет», що широко вживаються в судово-медичній експертній практиці, є скоріше робочими термінами, ніж дефініціями. В судово-медичному аспекті слід говорити не про «гострий» або «тупий» предмет, а про властивості контактуючої з тілом людини або штучним покровом її (одягом) поверхні твердого предмета. Зрозуміло, що на відміну від юридичного визначення предмету (ріжучий, колючий, тупий) тощо, в криміналістичному розумінні один і той же предмет може мати різні ушкоджуючі властивості в залежності від того, яка поверхня його брала участь в утворенні ушкодження, які механізми ушкодження при цьому реалізовувалися (наприклад, ніж може бути використаний як ріжучий, колюче-ріжучий, рубаючий або тупий предмет). Таким чином, поняття «тупий», «гострий» є аксіоматично-апріорними і не підлягають точному науковому визначенню. Якщо поверхня, контактуючи з тілом людини, здатна розсікати, розшаровувати тканини в мінімально обмеженій зоні безпосереднього контакту вершини або ребра клиновидного утворення (які для зброї, знаряддя мають специфічні назви «вістря» та «лезо» відповідно), то говорять про «гострий» предмет. В іншому разі, коли контактуюча поверхня має площу такого розміру, що не утворюються фізичні умови для розсікання тканин, а ушкодження виникає внаслідок реалізації інших механізмів – переважно розтягнення та стискання в зоні контакту (прямі ушкодження), так і в зонах, що безпосередньо не вступають в контакт з предметом (непрямі ушкодження), вважають, що мала місце дія «тупого» предмета.

Судово-медичний експерт описує ушкодження і дає їм експертну оцінку на різних об’єктах: на трупі (під час участі в огляді трупа на місці його виявлення, при проведенні судово-медичної експертизи трупа в секційній залі), на живій особі (потерпілому, обвинуваченому тощо), а також під час проведення криміналістичних досліджень одягу, фрагментів шкіри, кісток, хрящів, внутрішніх органів. Медико-криміналістичні дослідження (за старою термінологією «фізико-технічні») є одним з видів судово-медичних лабораторних досліджень, які виконуються в окремому однойменному відділенні відділу судово-медичного дослідження речових доказів бюро судово-медичної експертизи і відзначаються більш детальним вивченням об’єктів, ніж при дослідженні трупа, обстеженні живої особи, із застосуванням спеціальних приладів і судово-медичних підходів. Об’єктами криміналістичного дослідження з приводу ушкоджень тупими і гострими предметами найчастіше бувають органи та тканини трупа, обвинуваченого, потерпілого, одяг та взуття трупа, обвинуваченого, потерпілого, одяг та взуття трупа, обвинуваченого, потерпілого: предмети, що, ймовірно, спричинили тілесні ушкодження, пошкодження одягу або взуття. При відсутності цих об’єктів або їх недоступності медико-криміналістичному дослідженню можуть бути піддані матеріали справи (тобто документальні, належним чином оформлені записи). Дослідження і опис ушкоджень здійснюють за достатнього освітлення у визначеному порядку – зверху донизу, справа наліво, спереду назад: голова, шия, грудна клітка, черево, спина, поперек, верхні кінцівки та нижні кінцівки. Ушкодження раціонально описувати за сталою схемою, що дозволяє зробити опис уніфікованим та максимально повним:

• локалізація, розташування відносно вертикальної осі тіла;

• характер;

• форма;

• розміри;

• колір;

• властивості країв і кінців;

• ознаки запалення та загоєння;

• характер накладень по периферії;

• сторонні включення.

Локалізацію ушкодження найчастіше вказують із зазначенням ділянки тіла, відповідно до вимог анатомічної номенклатури. У деяких випадках можна називати анатомічне утворення або анатомічну точку («на шкірі верхньої повіки лівого ока»; «на тильній поверхні середньої фаланги II пальця лівої кисті»). Інколи зазначення локалізації ушкодження має бути більш деталізованим і включати дані про відстань до нього в сантиметрах від анатомічних ліній, точок, від рівня підошов та ін. Це може бути важливим при дослідженні вогнестрільних та ножових поранень, забитих ран голови, ушкоджень, заподіяних транспортними засобами.

За характером розрізняють такі ушкодження механічного походження: шкірних та слизових покривів – садна, рани, синці; крововиливи, гематоми; кістково-суглобового апарату – переломи, вивихи, розриви зв’язок, ампутації; внутрішніх органів і м’яких тканин – контузії, тріщини, надриви, розриви, відриви, розчавлення; зубів – повний травматичний вивих (видалення зуба) і неповний травматичний вивих, перелом коронки, шийки, кореня зуба. Відокремлення периферійного відділу кінцівки чи іншого органа може носити характер ампутації (відсічення) чи відриву.

Форма ушкодження визначається переважно шляхом порівняння з геометричними фігурами – відрізком прямої чи ламаної лінії, дугою, колом, трикутником, прямокутником, ромбом, трапецією, кругом, овалом, кільцем. У деяких випадках застосовують порівняння з предметами чи стилізованими фігурами – веретеном, півмісяцем, бобом, зіркою (із зазначенням кількості променів та їх розташування на площині), серпом, літерою (Г, Т, V, S, X, Н). Не слід зловживати терміном «невизначеної форми», в разі повторної експертизи це знижує можливість відновлення відомостей про форму ушкодження і не дозволяє внести цю ознаку в банк даних при застосуванні прикладних комп’ютерних програм з діагностики походження та механізму утворення ушкодження. Вираз «неправильної форми» взагалі не вживається. Слід зазначити, що при мінливій формі ушкодження внаслідок скорочення еластичних волокон або через супутні феномени (гематома, грануляції, нагноєння), що характерне, наприклад, для ран, форму обов’язково визначають двічі – в тому вигляді, в якому ушкодження постає перед експертом, і при примусово зведених краях. Описуючи форму ушкодження, треба вказати також, як розташоване воно на площині (тобто як зорієнтовані його складові відносно умовних ліній тіла – вертикальної, горизонтальної тощо).

Розміри ушкодження подають в сантиметрах, кількість вимірювань залежить від характеру та форми ушкодження. Наприклад, для кола достатньо вказати діаметр, а для зірки необхідно визначити довжину кожного променя. Особливість виміру ран полягає в тому, що довжина їх або їх фрагментів вимірюється двічі – при краях, що вільно розійшлися, і при стулених. Ширини у рани практично немає (якщо тільки це ушкодження не обумовлене наявністю дефекту тканини), тому зазначають не ширину рани, а відстань між її краями в місці найбільшого розходження. Глибину рани зазвичай вказують не в метричних одиницях, а через зазначення тканин або порожнин, яких вона сягає.

Опис властивостей ушкодження – значною мірою творчий процес і здійснюється відповідно до конкретних обставин справи та кола питань, що вирішуються. В усякому разі, потрібно домагатися максимально повного та інформативного опису, а це в свою чергу визначається досвідом експерта, його ерудицією та словниковим запасом. Зупинимося на описі ушкоджень, що найчастіше зустрічається, і докладний опис яких має велике значення в експертній практиці.

Садно – механічне ушкодження епітеліального шару шкіри або слизової оболонки. Найважливішим елементом садна є кірочка, отже, описуючи садно, треба зазначити, чи є вона. Якщо кірочки немає, то описують дно садна: колір, вогке чи сухе, м’яке чи ущільнене. За наявності кірочки зазначають її колір, щільність, розташування по відношенню до рівня неушкоджених оточуючих тканин (шкіри, слизової оболонки). Описуючи садно, відмічають також стан тканин навколо ушкодження, наявність почервоніння, припухлості, на яку ширину. У випадках, коли треба вирішити питання про напрям руху травмуючого предмета в момент нанесення ушкодження, відмічають рельєф кожного з країв садна (пологий чи підритий), описують так звані лусочки епідермісу на поверхні садна із зазначенням місця їх переважного скупчення; розміщення підведених, вільних країв. Вузькі лінійні садна називають подряпинами.

Синець – механічне ушкодження, що проявилося видимим з поверхні просякненням шкіри або слизової оболонки кров’ю, а також скупченням її в підшкірно-жировій клітковині. Найінформативнішою властивістю синця вважають його колір, що змінюється протягом певного відрізку часу. Описуючи синець, користуються такою гамою кольорів – червоний, фіолетовий, синій, зелений, жовтий. Щоб уникнути суб’єктивізму, обумовленого індивідуальними особливостями кольоросприйняття експертом, останнім часом пропонують визначати колір синця за еталонними зразками шкали кольорів. Встановлено (Моканюк О.І., 1997), що колір синця може відповідати червоному, фіолетовому, синьо-фіолетовому, фіолетово-червоному, пурпуровому, червоно-фіолетовому, жовто-зеленому, жовтому зразкам. Якщо синець неоднорідного забарвлення, треба вказати колір його в різних ділянках, наприклад, в центрі і по периферії.

ЗАУВАЖЕННЯ: Не слід синці називати гематомами, оскільки гематома – це, на відміну від синця, не просочування, а обмежене накопичення крові в тканинах з утворенням порожнини.

Рана – механічне ушкодження покривів тіла, що проникає в дерму («поверхнева» рана) або в підшкірну чи підслизову клітковину. Розрізняють такі елементи рани: край (краї) – межа між стінкою рани та поверхнею шкіри (слизової оболонки), кінець – місце, де сходяться краї, стінка – площина роз’єднання країв, що утворюють рану, дно – сукупність тканин, що мають найглибше розташування в рані. Кожний із зазначених елементів рани підлягає детальному опису в дослідній частині «Висновку експерта». Описуючи краї рани, відмічають, рівні вони, чи нерівні, чи змінена шкіра біля них (із синцями, саднами, ознаками запалення, некрозу, опіку, наявністю кіптяви, зерен незгорілого пороху тощо). Зводячи краї рани, пересвідчуються у відсутності дефекту тканини, тобто втрати частини шкіри. З метою здійснення групової та типової ідентифікації травмуючого предмета і визначення механізму утворення рани важливо дослідити та описати її кінці. За формою кінець може бути гострокутнім, заокругленим, П-подібним, М-подібним (т.зв. «малий ластівчин хвіст»). Форма кінців визначається при помірному розведенні країв рани. Крім того, важливим феноменом, що спостерігається часто в ділянці кінця, є так звана насічка, або надріз – ушкодження у вигляді поступового витончення шкіри в напрямку до центру рани; при наявності насічки експерт повинен зазначити розташування (напрямок) насічки відносно напрямку рани та її довжину. Досліджуючи стінки рани, характеризують їх рельєф – гладенькі чи шорсткуваті, горбисті, з наявністю цибулин волосся; обережно розсовуючи стінки рани, можна в деяких випадках помітити тканинні або волосяні перетинки між протилежними стінками, що також треба відобразити в протоколі. Якщо до проведення експертизи рана (чи інше ушкодження) зазнала хірургічного лікування, необхідно встановити властивості ушкодження до хірургічного втручання шляхом вивчення відповідної медичної документації (медичної карти стаціонарного хворого, медичної карти амбулаторного хворого). Якщо досліджують рубець, описують його властивості: форму, розміри, колір, консистенцію, рухливість, спаяність з підлеглими тканинами. При наявності малопомітних поверхневих рубців для діагностики використовують спеціальні криміналістичні методи (обстеження в ультрафіолетовому промінні та ін.).

ЗАУВАЖЕННЯ: В клінічній практиці садно вважається різновидом рани. В судовій медицині рана і садно – самостійні, різні за характером види ушкоджень.

Перелом – часткове або повне порушення цілісності кістки або хряща. Описуючи перелом, зазначають назву кістки, локалізацію перелому (епі-, мета-, діафізарний), характер розташування його осі (поперечний, скісний, гвинтоподібний, поздовжній, осколковий, комбінований, із зміщенням уламків), наявність кісткової мозолі. Вивчення і опис рентгенограм переломів здійснюють з участю рентгенолога і травматолога.

ЗРАЗОК РОБОТИ СТУДЕНТА

Практичне заняття № 10. Судово-медична експертиза ушкоджень, заподіяних тупими і гострими предметами.

Варіант оформлення результатів судово-медичного дослідження:

Код форми за ЗКУД

Код закладу за ЗКПО

Міністерство охорони здоров’я України		МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ФОРМА № 171/о Затверджена наказом МОЗ України 05.08.99 р. № 197
Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров’я Вінницької обласної держадміністрації, м. Вінниця, вул. Пирогова, 56

АКТ