Висновки

ЛЮДСТВО ВСТУПИЛО в XXI ст. збагачене ве­личезним історичним досвідом, сповнене вірою у високі ідеали свободи, справедливості та гуманізму. Воно спирається на здо­бутки цивілізацій, досягнення усіх наук, зокрема ті, що пов'язані з вивченням історії, збереженням історичної пам'яті, а серед га­лузей історичної науки чільне місце належить архівознавству -комплексній системі знань, що вивчає історію архівної справи, її теорію і технології, пов'язані з принципами збирання, колек­ціонування, зберігання та використання архівних документів.

Як навчальна дисципліна архівознавство має своїм завданням сприяти не лише підготовці істориків-архівістів, знавців архівної справи, але й знайомити з основами архівного будівництва, си­стемою архівних установ, структурою Національного архівного фонду України, його інформаційними можливостями, правови­ми засадами використання документів також майбутніх фахівців у галузі права, державного будівництва, філології, культурології тощо.

Розширення кола вищих навчальних закладів України, де впроваджено викладання архівознавства, засвідчує актуальність цієї навчальної дисципліни. Це водночас є гарантом поповнення архівних установ висококваліфікованими фахівцями, адже, згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "професійною діяльністю в архівних ус­тановах можуть займатися громадяни, які мають відповідну ос­віту" (ст. 38).

Архівознавство як спеціальна галузь історичної науки і нау­кова система тісно пов'язане з іншими дисциплінами - джере­лознавством, археографією, документознавством, державно-правовим і культурним будівництвом, має власну теорію і мето­дологію, зумовлену особливостями предмета, об'єкта і методів дослідження, свій категоріально-понятійний апарат. Особливо­сті архівознавства, його роль і місце в системі знань і практичної діяльності пов'язані з тим, що його основний об'єкт - Національ­ний архівний фонд України і система архівних установ, з одного боку, сягає у сферу історії, історичної пам'яті, а з другого - невід­дільна від державно-політичного, культурно-духовного, соціаль­но-економічного життя суспільства, є явищем не тільки націо­нальним, внутрідержавним, але й міжнародно-світовим.

Інтегративні процеси, якими дедалі більше характеризується сучасний світ, торкнулися архівної галузі, перетворивши її на сферу міжнародного співробітництва. Тісні взаємовигідні творчі й наукові контакти встановлено українськими архівними установами з архівними службами багатьох країн світу. Ось чому архівознавство досліджує і вивчає тенденції розвитку архівної справи як на регіональному (країнознавчому), так і на міжна­родному рівні. Саме архівознавство набуває історіософського характеру, вторгається в усі сфери суспільного життя, насампе­ред духовного.

Україна має давню архівну традицію, національну архіво­знавчу школу, які в умовах державної незалежності дістали но­вий імпульс для дальшого розвитку. Періодизація архівної спра­ви в Україні невіддільна від світових тенденцій її розвитку, від історії історичної думки, національної державності і культури. Вона увібрала не тільки національні витоки, пов'язані з княжою добою, з козацько-гетьманським періодом української історії, але й з перебуванням українських земель у складі інших держав, з набутками української діаспори. Розірвавши з тоталітарним минулим радянської доби, архівна система України реформу­ється в руслі загальних тенденцій демократизації та децентра­лізації, інтеграції у світовий архівний простір. Це висуває перед архівознавцями важливі теоретико-методологічні і прикладні проблеми, пов'язані з осмисленням зарубіжної архівістики і су­часної архівної практики. Відтак нового імпульсу набув розви­ток архівної науки в Україні.

Належить прискорити реформування архівної системи, перебудову діяльності архівів та їх управлінських органів у від­повідності з новими умовами, комп'ютеризацію і створення єди­ної інформаційної системи вітчизняної архівної галузі. Дальше зміцнення матеріально-технічної бази усіх ланок системи архів­них установ, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, новіт дослідження, свій категоріально-понятійний апарат. Особливо­сті архівознавства, його роль і місце в системі знань і практичної діяльності пов'язані з тим, що його основний об'єкт - Національ­ний архівний фонд України і система архівних установ, з одного боку, сягає у сферу історії, історичної пам'яті, а з другого - невід­дільна від державно-політичного, культурно-духовного, соціаль­но-економічного життя суспільства, є явищем не тільки націо­нальним, внутрідержавним, але й міжнародно-світовим.

Інтегративні процеси, якими дедалі більше характеризується сучасний світ, торкнулися архівної галузі, перетворивши її на сферу міжнародного співробітництва. Тісні взаємовигідні творчі й наукові контакти встановлено українськими архівними установами з архівними службами багатьох країн світу. Ось чому архівознавство досліджує і вивчає тенденції розвитку архівної справи як на регіональному (країнознавчому), так і на міжна­родному рівні. Саме архівознавство набуває історіософського характеру, вторгається в усі сфери суспільного життя, насампе­ред духовного.

Україна має давню архівну традицію, національну архіво­знавчу школу, які в умовах державної незалежності дістали но­вий імпульс для дальшого розвитку. Періодизація архівної спра­ви в Україні невіддільна від світових тенденцій її розвитку, від історії історичної думки, національної державності і культури. Вона увібрала не тільки національні витоки, пов'язані з княжою добою, з козацько-гетьманським періодом української історії, але й з перебуванням українських земель у складі інших держав, з набутками української діаспори. Розірвавши з тоталітарним минулим радянської доби, архівна система України реформу­ється в руслі загальних тенденцій демократизації та децентра­лізації, інтеграції у світовий архівний простір. Це висуває перед архівознавцями важливі теоретико-методологічні і прикладні проблеми, пов'язані з осмисленням зарубіжної архівістики і су­часної архівної практики. Відтак нового імпульсу набув розви­ток архівної науки в Україні.

Належить прискорити реформування архівної системи, перебудову діяльності архівів та їх управлінських органів у від­повідності з новими умовами, комп'ютеризацію і створення єди­ної інформаційної системи вітчизняної архівної галузі. Дальше зміцнення матеріально-технічної бази усіх ланок системи архів­них установ, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, новітніми інформаційними системами і технологіями є першочерго­вими серед пріоритетних проблем галузі.

З урахуванням положень нової редакції Закону "Про На­ціональний архівний фонд та архівні установи" великий обсяг робіт належить виконати спільними зусиллями науковців, ар­хівних працівників, спеціалістів-управлінців щодо оновлення нормативно-інструктивного апарату, а також теоретичних і ме­тодичних розробок, пов'язаних з принципами формування Національного архівного фонду, критеріями цінності докумен­тів, технологіями їх зберігання.

Національний архівний фонд України становить одне з най­більших багатств та інформаційних ресурсів українського на­роду, складову частину вітчизняної і світової спадщини. Його взято під державну опіку і захист, а його комплектування і збе­рігання віднесено до пріоритетних завдань державної політики. НАФ як сукупність документів, що відображають історію ду­ховного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української на­ції, зберігається в архівних установах державної, комунальної чи приватної форм власності як в Україні, так і за рубежем.

Значний пласт архівних документів українського походжен­ня перебуває за межами України. Він відбиває історію і культуру українського народу і складає зарубіжну архівну україніку. Дер­жава прагне повернути на підставі міжнародних угод архівні пам'ятки в Україну, використовувати інформаційні можливості зарубіжних архівів в інтересах України, її історії і культури.

Серед вузлових питань прикладного архівознавства важливе місце займає удосконалення організації і управління діяльністю архівних установ. До них відносяться пошук нових методів від­бору і реєстрації документів, їх класифікації, обліку і зберігання, створення сприятливих умов для використання інформаційних ресурсів.

Вивчення архівознавства, особливо теорії і практики архівної справи, дозволяє майбутнім архівістам опанувати найновішими знаннями щодо організації роботи архівних установ, складання програм їх діяльності, вирішення науково-організаційних, го­сподарсько-економічних, технічних та управлінських питань. Особливого значення за сучасних умов набувають автомати­зовані інформаційні системи та їх практичне впровадження в архівну галузь.

Сучасне розуміння національної архівної спадщини полягає в тому, що до її структури відносять не лише Національний архівний фонд України, а й науково-довідеові та науково-інформаційні системи. Освоєння цих спадщин в інтеремах зміцнення України як держави, національно-культурного і духовного відродження українського народу.