3. Характеристика стратегій оптимальних витрат, ринкової ніші та упередження.

Стратегія оптимальних витрат передбачає поєднання низьких витрат на випуск продукції з належною її якістю та рівнем диференціації і отримання на цій основі конкурентних переваг.

При цьому фірма створює підвищену цінність для покупця за шкалою: «якість – обслуговування – характеристики – зовнішня привабливість – ціна».

Відмінні риси цієї стратегії:

1. Пропозиція товару середньої якості за ціною, ,нижчою від середньої на ринку.

2. Пропозиція товару високої якості за середньо ринковою ціною.

Таким чином, стратегія оптимальних витрат є своєрідною комбінацією стратегій лідерства за витратами та диверсифікації.

Стратегія ринкової ніші (сфокусована стратегія) передбачає концентрацію зусиль і ресурсів на вузькому сегменті ринку з метою одержання на ньому конкурентних переваг за рахунок:

1. низьких витрат та орієнтації на сегмент покупців, які надають переваги низькій ціні;

2. широкої диверсифікації та орієнтації на сегмент покупців, які надають перевагу товарам, що найбільше відповідають їх уподобанням, потребам, смаку.

Сфокусована стратегія може бути ефективною у випадках, коли:

1. фірмам, що працюють на різних сегментах дорого і складно відповідати вимогам покупців спеціалізованого сегмента;

2. ніхто з фірми конкурентів не робить спроб спеціалізуватися на цьому сегменті;

3. фірма не має достатньо ресурсів щоб обслуговувати широкий сегмент ринку;

4. у галузі багато різних сегментів, що дозволяють фірмам обирати свою нішу, яка відповідає їх здібностям і ресурсам.

Ризики, які можуть супроводжувати сфокусовану стратегію:

1. зберігається ймовірність того, що конкуренти знайдуть шляхи наблизитись до дій фірми на вузькому цільовому сегменті;

2. ймовірність розширення споживчих переваг вузького сегменту на широкий ринок, що відкриває додаткові шляхи для конкурентів;

3. сегмент може бути настільки привабливим, що викличе увагу конкурентів і їх дії приведуть до зниження прибутків.

Стратегія упередження передбачає випереджаючі дії по відношенню до конкурентів на ринках, що розвиваються.

Стратегія упередження може реалізовуватись по таких напрямках:

1. забезпечення контролю над ринками ресурсів шляхом першочергового, по відношенню до конкурентів, розміщення замовлень, або забезпечення вертикальної інтеграції з постачальниками ресурсів;

2. формування механізму прискореної розробки проекту та постановки його у виробництво з одночасним розширенням виробничих потужностей;

3. забезпечення контролю над дилерською мережею, шляхом першочергового укладення угод на поставки продукції, або забезпечення вертикальної інтеграції з дистриб’ютерами;

4. формування у покупців ефекту звикання до продукції фірми на основі довготермінових відносин та виникнення у них кривої досвіду.

Ризики, які можуть упроваджувати стратегію упередження:

1. некоректність ринкового прогнозу через невизначеність інформації;

2. низька віддача інвестицій, які спрямовані на упередження;

3. ймовірність отримання переваги з боку фірми-наслідувача, оскільки вона не повторюватиме помилок фірми лідера.

В залежності від обраних методів конкурентної боротьби фірми можуть займати чотири позиції в конкурентному середовищі:

1. Позиція лідера ринку, який намагається забезпечити своє домінуюче положення на ринку.

2. Позиція виклику, що кидається ринковому оточенню, яка передбачає, що фірма, не будучи лідером, захоплює додаткові частки ринку, відвойовуючи їх або у лідера, або у слабкіших конкурентів.

3. Позиція наслідувача, який не атакує лідерів, але чітко охороняє свою частку ринку від атак лідерів.

4. Позиція фірми, яка знає своє місце на ринку. При цьому фірма орієнтується на пошук та захоплення тих ринкових ніш, які не викликають зацікавленості у більш сильних конкурентів.

Рекомендована література: 2, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13, 15, 21, 30.