12.2. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля.

Основними забруднювачами атмосферного повітря в регіоні залишаються добувна та переробна промисловість, теплоелектроцентралі, на які припадає майже 9,5% викидів всіх шкідливих речовин. Але основний забруднювач атмосферного повітря це автотранспорт (51,5 тис. т).

Так, протягом 2008 р. від усіх видів автотранспорту в повітря надійшло 60,92 тис. т. шкідливих речовин, що на 9, 35 тис. т. більше, ніж у попередньому році.

Збільшення обсягів забруднюючих викидів в атмосферу за остані роки пояснюється застосуванням неефективних видів палива, різким збільшенням кількості автотранспорту, підвищення в ньому питомої ваги морально (технічно) застарілих автомобілів.

Невирішеною залишається проблема загазованості міст викидами від автотранспортних засобів. Для їх вирішення необхідно вжити заходів щодо зменьшення транспортом викидів в атмосверне повітря, в першу чергу, забезпечити виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.1999 року № 1825 «Про затвердження Програми поетапного припинення використання етилового бензину в Україні», а також Закону України «Про заборону везення і реалізації на території України етилового бензину та свинцевих добавок до бензину» від 15.11.2001 року.

Цей комплекс заходів можно розділити на основні підгрупи:

• використання на автотранспорті спеціальних моторних мастил, присадок до них та палива, впровадження каталітичних перетворювачів палива і т. п., що сприятиме зменшенню витрат пального, викидів забруднюючих речовин та збільшенню моторесурсів двигунів;

• контроль за якістю пального, що постачається і реазується автозаправними станціями, його відповідність державним стандартам, а також заборона реалізації АЗС в області етильованого бензину;

• будівництво об’їздних доріг для транзитного автотранспорту та впорядкування схеми міського транспорту з метою зменшення навантаження на транспортні магістралі міст;

• забезпечення транспортного зв’язку в містах за допомогою електротраспорту (тролейбусів).

12.3. Використання альтернативних видів палива.

Заміна на автотранспорті пального нафтового походження більш екологічно чистим природним газом (комунальним газом).

13. Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища

13.1. Екологічна політика області.

Екологічна політика – це концептуально цілісна сукупність видів іформ суспільної діяльності, спрямованої на збереження природного середовища існування людини, гармонізацію взаємовпливів суспільства і довкілля.

Така гармонізація має здійснюватися шляхом практичного впровадження принципів сталого розвідку. На жаль, в області сталий розвіток і все, що з ним пов’язане, досі сприймається більшою частиною суспільства як абстракція, а на рівні істеблішменту позбавляється екологічної складової, вихолощуться до рівня забезпечення безкризовості соціально-економічних процесів. Тим часом, ефективність регульованих державою ринкових відносин прямо залежить від підтримання балансу між техногенним навантаженням на довкілля і здатністю середовища до самовідновлення, а перспектива довгострокового прогресу тісно пов’язана із впровадженням тези “Лише екологічно безпечне є економічно вигідним» як загального засадового принцепу господарської діяльності.

Таким чином, ефективна природоохоронна політика має і мусить здійснюватися, передусім, у контексті соціально-економічних перетворень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку. При цьому прямі природоохоронні заходи не замінюють, а органічно доповідають екологічно сприятливий режим господарювання. Рекультивація земель, очищення водойм, відновлення лісів тощо нетільки сприяють реставрації довкілля, але й сворюють базу для подальшої екологічно збалансованої економічної діяльності. Кошти, спрямовані на попередження деградації природного середовища, слід розглядати не як безповоротні й малопродуктивні видатки, а як опосередковані інвестиції.

Екологічна безпека має бути віднесена до найсуттєвіших критеріїв оцінки рівня розвитку. Зв’язок соціальних та природоохоронних чинників є безпосереднім. Видатки на усунення негативних наслідків техногенного впливу на природне середовище, незбалансованої господарської діяльності завжди перевищують вкладення, що необхідні для їхнього попередження. У підсумку, витрати на ліквідацію аварій, промислового забруднення тощо покриваються коштами, які слід було б витрачати на соціальні потреби чи інвестувати у розвиток екологічно безпечних виробництв. Важливим чинником екологічної безпеки є беззастережне дотримання заборони на ввезення радіоактивних і токсичних відходів, впорядкування існуючих сховищ і звалищ відповідно до санітарно-екологічних вимог, скорочення їхньої кількості і площ у процесі налагодження ефективної переробки.