1.2. Соціальний та економічний розвиток області

Офіційною датою утворення області вважається 10 січня 1939 року.

Область нараховує 23 адміністративні райони, з них - 2 райони у місті Кіровограді, а також 12 міст, з яких 4 обласного підпорядкування, 26 селищ міського типу, 1021 сільський населений пункт. Розвиненими містами з промисловим виробництвом, крім обласного центру, є міста обласного підпорядкування Олександрія і Світловодськ, а також великі залізничні вузли Знам’янка і Помічна.

Населення області складає 1053,1 тис. чоловік. Середня густота населення – 42,8 чол. на км². Міське населення - 644,3 тис. чол. (61,2 %), сільське – 408,8тис.чол. (38,8 %). В області живуть представники майже 30 національностей. Українці складають 90,1 %, росіяни - 7,5 %, представники інших національностей - 2,4 %.

Область розташована в центрі України, між Дніпром та Південним Бугом, в південній частині Придніпровської височини. Територія її становить 24,6 тис. км², що складає 4,1% від території усієї території України. Територія суші складає 97 % від загальної площі.

Кіровоградщина являє собою підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою мережею річкових долин, ярів і балок. З інтенсивною господарською діяльністю пов’язане виникнення техногенних форм рельєфу – кар’єрів, вуглерозрізів, гребель, курганів, штучних зрошувальних систем, які порушують природну рівновагу в екосистемах та активізують негативні природні процеси – ерозію, зсуви, підтоплення, заболочення.

Грунтовий покрив на території області характерний для перехідної зони від південного лісостепу до північного лісостепу і представлений більш, ніж 50 відмінами грунтів. Грунти мають високу родючість. В північній частині області переважають чорноземи потужні малогумусні й середньогумусні із вмістом гумусу відповідно 5% та трохи більше 5,5 %. Для південно-західних районів найбільш поширеними грунтами є чорноземи звичайні, середньо та малогумусні, а в південній частині - чорноземи звичайні неглибокі малогумусні та малопотужні. За механічним складом грунти північних районів - важкосуглинкові, південних - легкосуглинкові, а в Придніпров’ї - легко- та середньосуглинкові.

Загальна площа території області складає 2458,8 тис. га., з них 2040,7 тис. га, або 83,0 % займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння земель.

У структурі сільськоспугідь рілля складає 86,4 %, багаторічні насадження – 1,3%, сіножаті – 1,2%, пасовища – 11,1%. Розораність земель становить 74,0%.

Загальна площа земель лісового фонду області складає 144,6 тис. га, з них вкритих лісом – 132,3 тис. га. Фактична лісистість території області (7,2%) є недостатньою. Щорічно в області створюється близько 1 тис.га лісових культур. Загальний запас деревини в лісах Кіровоградщини становить 19,0 млн. м³. Постійними лісокористувачами щорічно заготовляється 4,7- 48,0 тис. м³ деревини.

Промисловість є однією із найважливійших структурних ланок економіки області, яка забезпечує 21,3% валової доданої вартості (ВДВ), яка створюється в області, та 3,1% ВДВ України.

Промисловий комплекс охоплює 11 провідних галузей: добувна промисловість – 6,4%; переробна промисловість – 76,5%, (виробництво харчових продуктів, напоїв – 35,0%; легка промисловість – 0,3%; обробленне деревяни та виробництво виробів з деревини, крім меблів – 0,6%; лелюлозно – паперове виробництво, видавнича діяльність – 0,5%, хімічна промисловість – 3,3%, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукція – 4,5%, металургійне виробництво та виробництво металевих виробів – 12,6%; машинобудування – 17,8%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 17,1%.

На товарному ринку України область займає провідні позиції по виробництву графіту, гірського воску, буровугільних брикетів, мостових електричних кранів, продукції харчової промисловості: м’ясо-молочних продуктів, цукру, олії та інших.

В галузевій структурі сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого складає 75,4%. Основні культури, які вирощуються на території області: зернові (озима пшениця, ячмінь, кукурудза на зерно, гречка); зерно-бобові (горох); технічні культури (соняшник, цукровий буряк). Садівництво представлене вирощуванням яблук, груш, слив, вишні та ягід.

В області налічується понад 4,5 тис. сільськогосподарських підприємств, у т. ч. 2,5 тис. фермерських господарств. Усього працює 145,8 тис. чол.

Область має розвинуту транспортну мережу. Транзитні перевезення здійснюються на напрямку Донбас - Карпати. На Одеському напрямку залізничні колії пов’язують найважливіші промислові та сільськогосподарські південні та центральні райони України. Довжина доріг державного значення складає 732,1 км. Територією області проходять 9 міжнародних автомагістралей, 4 газопроводи та 2 нафтопродуктопроводи.

Основними забруднювачами атмосферного повітря в регіоні залишаються добувна промисловість, переробна промисловість, теплоелектроцентралі, на які припадає майже 9,5% викидів всіх шкідливих речовин.

Для оптимізації стану атмосферного повітря необхідно впровадження нових прогресивних технологій виробництва, планування заходів по зменшенню обсягів викидів забруднюючих речовин у атмосферу, найбільш суттєвим є переведення більшості суб’єктів підприємницької діяльності на більш екологічно чисте паливо – природний газ.

Так, ряд підприємств області, а саме Новомиргородське ВУЖКГ, Залізничнеоб’єднання Гайворон, ЗАТ “Олександрійський цукровий завод», ТОВ «Автосервіс-Термакс», перешли на природний газ.

ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» перейшло з мазута та вугілля на природний газ, при цьому як резервний вид палива залишився мазут. Преведення комбінату на газове паливо виключає потенційне забруднення землі від складування палива, золи.

Шляхами вирішення питання скорочення викидів є перехід на електроопалення. Так, в області на електроопалення перейшли Шевченківська дирекція залзничих перевезень Одеської залізниці (станція Фундукліївка, Цибулеве, Адабаш, Капустине, Капітанівка), Компаніївська дитяча музична школа.

Засобами зменшення викидів від автотранспорту:

- використання на автотранспорті спеціальних моторних мастил, присадок до них та палива, впровадження каталітичних перетворювачів палива і т.п.,що сприятиме зменшенню витрат пального, викидів забруднюючих речовин та збільшенню моторесурсів двигунів;

- контроль за якістю пального, що постачається і реалізується автозаправними станціями, його відповідність державним стандартам, а також заборона реалізації АЗС в області етілового бензину;

- заміна на автотранспорті пального нафтового походження більш екологічно чистим природним газом (комунальний транспорт);

- забезпечення транспортного зв’язку в містах за допомогою електротранпорту (тролейбусів).