10.4. Функціонування фондового ринку та його регулювання в Україні

Економіка України нині зазнає серйозних змін, зв'язаних зі зміною форм власності та формуванням ринкових відносин. Добре на­лагоджений обіг інвестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних труднощів і створенню цивілізованого національного ринку.

Вирішення економічних глобальних завдань держави неможливе без регулювання фондового ринку державою. Ця обставина додатково поси­люється тим, що фондовому ринку притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різноманітних видів цінних паперів і їх похідних, котрі перебувають у тісній залежності від законодавчої бази і системи правовідносин власності.

Водночас, не варто забувати, що фондовий ринок розвивається лише тоді, коли держава не перевищує меж свого безпосереднього втручання у процес залучення приватних інвестиційних ресурсів і вкладення їх'в економіку країни. Фондовий ринок здатний проявляти свої ліпші якості лише тоді, коли на нього ніхто ззовні не тисне, не заперечує права вільного прийняття рішень учасниками фондових угод з купівлі-продажу цінних паперів, у тому числі легітимних (дозволених законом) спеку­ляцій з похідними фінансовими інструментами вторинного ринку.

Український біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування Київської біржі, що існувала з 1869 по 1914 рік. Вона була за своїм статусом товарною (цукровою), але здійснювала операції і на фондовому ринку.

Водночас жодна провінційна біржа не могла офіційно відкрити навіть фондового відділу. Такий відділ діяв лише в столичній Санкт-Петербурзькій біржі, його котирування були обов'язковими для операцій на всіх провінційних біржах, а діяльність відділу суворо контролювалася Міністерством фінансів царської Росії.

У роки непу фондові операції на ринку відновилися, а при українських товарних біржах почали функціонувати фондові відділи. Найзначніший обіг цінних паперів спостерігався на Харківській біржі, але й у Києві в 1928-1930 pp. обіг державних паперів був досить значним. У 1930 р. біржі в СРСР остаточно припинили свою діяльність.

Законодавство різних країн з розвинутою ринковою економікою по-різному трактує правовий статус цього інституту. Наприклад, у Франції біржа має статус основного ринку цінних паперів, поза біржею операції з цінними паперами законодавство забороняє. В інших країнах, наприклад, у США, Великій Британії, фондова біржа — лише невелика частка вторинного ринку цінних паперів, але така, що створює чіткі організаційні основи для всього обороту цінних паперів.

Правову основу діяльності фондової біржі становлять Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу", інші зако­нодавчі акти України, статут та правила фондової біржі.

• Фондова біржа — організація, яка створюється без цілі отри­мання прибутку та займається виключно організацією і укладан­ням угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від свого імені, а лише за дорученням клієнтів, а також: виконувати функції депо­зитарію.

Основні принципи діяльності та перспективні напрями розвитку Української фондової біржі розкриває "Концепція функціонування і розвитку ринку капіталів в Україні": ''Діяльність біржі спрямована на створення в Україні централізованого ринку цінних паперів, який підля­гає державному регулюванню і характерними ознаками якого мають бути котирування цінних паперів, ліквідність, гласність ринкової інформації з метою задоволення запитів кожного вкладника, довіра з боку широких верств населення".

Згідно з Положенням "Про реєстрацію фондових бірж та торго­вельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності" фондо­ва біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Підставою для діяльності фондової біржі є Свідоцтво про реєстрацію.

Засновниками біржі можуть бути не менше 20 торговців цінними па­перами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру, не може перевищувати 5 відсотків.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом — Зборами акціонерів.

У статуті фондової біржі визначається:

• найменування і місцезнаходження фондової біржі;

• найменування і місцезнаходження засновників;

• розмір статутного фонду;

• умови і порядок прийняття і виключення з членів фондової біржі;

• права та обоє 'язки членів фондової біржі;

• організаційна структура фондової біржі;

• компетенція і порядок створення керівних органів фондової біржі;

• порядок і умови відвідування фондової біржі;

• порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;

• порядок припинення діяльності фондової біржі. У статуті мо­жуть передбачатись інші положення, що стосуються ство­рення і діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регла­ментує діяльність фондової біржі, пов'язану з торгівлею цінними папера­ми. У зв'язку з цим правила мають передбачати:

• види угод, що укладаються на фондовій біржі;

• порядок торгівлі на фондовій біржі;

• умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

• умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

• порядок формування цін біржового курсу та їх публікації;

• обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності.

На фондовому ринку (ринку цінних паперів) можна виділити:

• Київську міжнародну фондову біржу (КМФБ);

• Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ);

• Донецьку фондову біржу (ДФБ);

• Придніпровську фондову біржу.

Діяльність торговців на цих біржах характеризується такими показниками

У світовій практиці існують два варіанти створення фондових бірж, які умовно можна назвати "брокерським " і "банківським ".

За першим (США) на біржовий ринок цінних паперів допускаються лише торговці цінними паперами — брокери, а комерційним банкам "вхід" на біржу заборонений. За другим (Франція, Німеччина), навпаки, банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними папера­ми.

В Україні на час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, а про інші різновиди інвестиційних посеред­ників та мережу брокерських контор мови ще не було. Тому саме ко­мерційні банки активно підтримали ідею створення УФБ, а банківські фахівці, створивши спеціалізовані підрозділи для операцій з цінними па­перами та інвестиціями, підключилися до роботи ініціативної групи.

У день реєстрації УФБ, 29 жовтня 1991 р. (дата реєстрації її Статуту, яка була проведена Кабінетом Міністрів України), кількість засновників становила 29, з них 21 — комерційні банки України. Нині статутний фонд біржі розподілено на 222 прості іменні акції, які розповсюджено тільки серед юридичних осіб.

У 1998 р. УФБ стала біржею з продажу державного майна України, дер­жавних пакетів акцій приватизованих підприємств. Ця діяльність охоплювала 89,5% річного обсягу торгів УФБ. Усього на УФБ було продано 159 млн. акцій на суму близько 45 млн. грн. Вторинного ринку на біржі практично не існувало. Але в жовтні 1998 р. було відновлено торги з купівлі-продажу векселів і на початку 1999 р. обсяг біржового обороту цього виду цінних паперів досяг 65% всього обсягу торгів (у 1998 р. —10%).

УФБ - найбільш розвинута біржа цінних паперів в Україні. У всіх об­ласних центрах та найбільших містах функціонують 26 філій. Усього на терені України зареєстровано 192 брокерські контори УФБ.

Для досягнення поставлених цілей держава використовує такі форми регулювання фондового ринку:

• прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників

• фондового ринку; Ь регулювання випуску й обігу цінних паперів, прав і обов'язків

• учасників фондового ринку; Ь видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної

• діяльності на фондовому ринку і забезпечення контролю за нею; Ч> заборона і призупинення на певний термін (до року) діяльності на фондовому ринку у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність, притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством за здійснення недозволеної діяльності;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про їх випуск;

• контроль за дотриманням емітентом порядку реєстрації випус­ку цінних паперів та інформації про їх випуск, а також: умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особа­ми, що здійснюють професійну діяльність на фондовому рин­ку;

• контроль за вірогідністю інформації, що подається емітента­ми та особами, які здійснюють професійну діяльність на фон­довому ринку;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на фондовому ринку та контролю за їх дотриманням;

• нагляд за торгівлею цінними паперами;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на фондовому ринку;

• контроль за системами ціноутворення на фондовому ринку;

• контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

• проведення інших заходів з державного регулювання й контро­лю за випуском та обігом цінних паперів;

• забезпечення обов’язкової публікації всієї наявної інформації про ринки цінних паперів;

• ліцензування фінансових посередників і встановлення нормати­вів їхньої діяльності;

• притягнення до відповідальності осіб, які незаконно використо­вують внутрішню інформацію для власного зиску;

• забезпечення прав власників цінних паперів.

Крім того, держава сприяє встановленню й розвитку ефективної і стабільної системи платежів за цінними паперами, доступу на фон­довий ринок емітентів незалежно від їх стартових фінансових мож­ливостей.