Динаміка розвитку творчих здібностей дітей в образотворчій діяльності

Дитяча зображувальна діяльність розглядається як одна з ефективних форм художнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності, в процесі якої вони зображають предмети і явища. Дитячі малюнки, ліплення, аплікації часто дивують цікавим задумом, своєрідною формою вираження, яка при­вертає увагу дорослих художників. Вони вражені дитячою творчістю, вва­жають її своєрідним мистецтвом. У цій оцінці художники часто пере­більшують можливості дитини.

Проблема дитячої творчості тісно пов'язана з розвитком зображуваль­них здібностей. В. Теплов зазначає, що здібності — це такі індивідуальні особливості особистості, які забезпечують порівняну легкість і високу якість оволодіння тією чи тією діяльністю. Здібності розвиваються на ос­нові певних задатків. У їхньому розвитку велику роль відіграє тип вищої нервової діяльності: художній чи мисленнєвий. Зображувальні здібності можуть досягти вищого рівня у тих, хто належить до художнього типу ви­щої нервової діяльності. Вважається, що для дошкільного віку характерна схильність до художнього типу. Чим вищий рівень розвитку як загальних, гак і зображувальних здібностей, тим більше можливостей відкривається для творчої діяльності.

Творчість багато в чому залежить від розвитку мислення дитини. До старшого дошкільного віку вищого рівня досягає аналітико-синтетичне мислення, відбувається перехід від наочно-дійового до елементів словес­но-логічного. Дитина 5—6 років, сприймаючи навколишні об'єкти, вже намагається виокремити її особливості, аналізувати, узагальнювати свої висновки, хоч поки що вони поверхові.

У цьому віці відбуваються зміни в мотиваційній сфері дитини: фор­мується система мотивів, які підкоряються один одному і надають загаль­ної спрямованості поведінці старшого дошкільняти. Необхідно зазначи­ти, щодо моменту досягнення старшого шкільного віку відбувається інтен­сивний розвиток пізнавальної мотивації: безпосередня вразливість дити­ни знижується, в той же час дитина стає активнішою у пошуку нової інформації. Суттєвих змін набуває і мотивація до встановлення позитив­ного ставлення оточення. Дитину починає цікавити результат роботи. Вона намагається отримати оцінку своєї роботи.

Велику роль відіграють емоції, які сприяють інтересу до зображуваль­ної діяльності, концентрації уваги та почуттів дитини на створюваному образі, посилюють роботу уяви. Формування уяви безпосередньо залежить від розвитку мови дитини. Уява в цьому віці розширює можливості дити­ни у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем, сприяє його засвоєнню, слугує разом із мисленням засобом пізнання дійсності.

До шести років розвиток просторових уявлень дитини досягає високо­го рівня. Для дітей цього віку характерні спроби провести аналіз просто­рових ситуацій. Хоча результати не завжди добрі, аналіз діяльності дітей вказує на поділ образу простору з відображенням не лише предметів, а й їхнього взаємного розміщення. М. Поддьяков зазначає, що у віці 4—6 років відбувається інтенсивне формування і розвиток навичок й умінь, які спри­яють вивченню дітьми зовнішнього середовища, аналізу властивостей предметів та впливу на них з метою зміни.

Правильно організована практика навчання дітей зображувальної діяльності показала: є значні відмінності між тим, як уявляє собі три—п'яти­річна дитина той чи той предмет, і тим, як вона зображає його.

В образотворчій діяльності будь-якої людини, зокрема й дитини-дошкільняти, істотне значення має ступінь опанування нею вміння спосте­рігати й зображати.

Зазначені стадії зображення зумовлені не віковими особливостями дітей, а безпосередньою залежністю від того, чи навчили дітей спостеріга­ти та правильно зображати.

Творчий процес багато в чому визначається індивідуальними особли­востями особистості. Л. Виговський писав, що творчі заняття дітей не можуть бути ні обов'язковими, ні примусовими, і виникають лише з ди­тячих інтересів.

Так, зображувальна творчість дітей нерозривно пов'язана з інтересами дозображувальної діяльності, зокрема різнобічними, на основі яких розвива­ються художні здібності і нахили. М. Поддьяков зазначав, що основне завдан­ня дошкільного навчання і виховання полягає не тільки в тому, щоб сформу­вати у дітей повний обсяг знань та вмінь, а переважно в тому, щоб розвивати різні форми особистісної активності дошкільнят, їхні самостійність, творчість в усіх видах дитячої діяльності, формувати у них широкий і стійкий інтерес до пізнання найрізноманітніших сторін навколишньої дійсності.

Про розвиток творчих здібностей до зображувальної діяльності в по­вному розумінні цього слова, можна говорити не раніше, як зі старшого дошкільного віку, коли діти оволодівають графічним досвідом. Розвиток їх багато в чому залежить від тих умов, тієї духовної атмосфери, в якій роз­вивається і формується особистість.

Для формування і розвитку творчої зображувальної діяльності необхі­дно сформувати психологічну і практичну готовність, інтерес до певної діяльності. Важливо, щоб усе, що дитина сприймає, викликало в неї інте­рес, сприяючи таким чином формуванню і втіленню задуму. Однак попе­редні пошуки художніх засобів, планування роботи, обдумування для твор­чої діяльності дошкільняти нехарактерні. Про зміст своєї роботи, проте, як її виконати, за допомогою яких виразних засобів, дитина роздумує в процесі роботи, тоді як художник продумує все наперед. Той період твор­чої діяльності художника, в якому визначається весь хід роботи і який про­ходить художник до реалізації задуму, у дитини-дошкільняти найчастіше збігається з моментом його реалізації. Ця відмінна риса дитячої творчості пояснюється недостатньою здатністю дітей до аналізу і синтезу, невмінням наперед планувати свою роботу. Однак за цілеспрямованої роботи з на­вчання дітей зображувальної діяльності їх можна підвести до деяких еле­ментів попереднього обдумування своєї роботи.

Отже, творчість являє собою якісно вищий ступінь будь-якої діяльності. Зображувальна діяльність дитини набуває художньо-творчого характеру в міру оволодіння способами зображення. Продуктом художньо-творчої діяль­ності є художній образ. Шлях до творчості пролягає через позитивні емоції, які впливають не лише на ставлення дітей до процесу зображення, викли­каючи в них інтерес, а й на формування зображувальних здібностей.

Є. Фльоріна зазначає, що у творчості дитини розкривається її інтерес. Вона наголошує на великому значенні в цьому систематичної виховної роботи: спостереження, розгляд картин, читання художніх творів, бесіди перед заняттями, забезпечення дитини різноманітними зображувальни­ми матеріалами для творчої діяльності. Віра педагога в сили дитини сприяє розвитку у неї інтересу до зображувальної діяльності. Критикуючи поло­ження зарубіжних дослідників, вважаючи явище спаду дитячої творчості біологічно закономірним, Є. Фльоріна писала, що пасивне керівництво, полегшення завдань, вимог до дитини, а також активне, але помилкове керівництво, дають, як правило, реакцію спаду інтересу в плані дитячої творчості.

В окремих своїх роботах, порушуючи проблему своєрідності навчання дошкільняти, автор вирішує питання про передумови правильного керів­ництва цим процесом; Є. Фльоріна завжди турбувалася про те, щоб на­вчання було близьким, цікавим і доступним дітям за змістом. При цьому великого значення вона надавала емоційно-образному слову вихователя, ігровим прийомам навчання, ігровим вправам, які є емоційними, цікави­ми для дитини. Крім обов'язкових занять, вона пропонує заняття за вибо­ром, коли дітям надається можливість самостійно, за власним бажанням обирати будь-який вид діяльності, матеріали для своїх задумів. Заняття такого зразка сприяють розвитку у дітей нахилів та інтересів. Ці думки Є. Фльоріної ми вважаємо особливо цінними на сучасному етапі гуманізації і демократизації педагогічного процесу, формування у старших до­шкільнят інтересу до зображувальної діяльності.

Думки видатних педагогів про роль інтересу в навчанні дітей посіда­ють значне місце в побудові системи дошкільного навчання. Як наголо­шують чимало педагогів, воно не повинно будуватися у формі традицій­ного шкільного уроку, а нові знання та вміння повинні засвоюватися в процесі предметних занять, в різних видах цікаво організованої практич­ної діяльності. Особливо велике значення це має у навчанні дітей худож­ньої діяльності, а саме зображувальної. Ця діяльність є творча, вона по­в'язана з передаванням дитиною вражень від навколишньої дійсності в художньо-образній формі. Тому дуже важливо організувати її цікаво.

Дітям подобається усе нетрадиційне. Періодично слід ознайомлювати їх з неординарними методами зображення предметів. Прихильники тео­рії розв'язання винахідницьких завдань стверджують, що зображати мож­на чим завгодно на основі різних матеріалів. Немає межі, повинні бути бажання і творчість самого малюка.

Деякі зарубіжні педагоги-дослідники рекомендують використовувати в малюванні все, що є під рукою: малювання ганчіркою, паперовою сервет­кою (складеною в кілька разів); малювання брудною водою, чайною завар­кою, кавовою гущею, вижимками із ягід і таке інше. Корисно розфарбо­вувати банки і пляшечки, коробочки, камінчики тощо.

Донедавна вважали, що малювати можна лише на сухому аркуші папе­ру, але існує цілий ряд предметів, сюжетів, образів, які краще малювати на вологому аркуші паперу. Рекомендують намочити у чистій воді шматочок вати, віджати його і провести або по всьому аркушу паперу, або (якщо по­трібно) тільки по окремій його частині. І папір знову готовий для відтво­рення неясних образів.

Для розвитку рецепторів і дрібної моторики рук рекомендують зобра­жувати через копіювальний папір. Дітям подобається, що колір зображу­вальних ліній залежить від кольору копіювального паперу. Подобається і продовження роботи: адже отриманий малюнок можна обвести, домалю­вати, подарувати.

Американські дослідники вважають незвичайним прийомом малюван­ня крапками. Найкраще крапкові малюнки створювати фарбами, але мож­на також користуватися фломастером чи олівцем. Головне— зацікавити дитину, визначити, які предмети краще малювати методом крапкового малюнка.

Метод монотонії використовується рідше. Це зображення на целофані, що переноситься потім на папір. Діти отримують два малюнки, які можна подарувати своїм рідним. Кляксографія дає великий розвивальний ефект. Вона полягає в тому, щоб навчити дітей робити клякси (чорні та різноко­льорові). Дитина, дивлячись на них, може бачити образи, предмети або окремі деталі. Існує також різновидність кляксографії — нанести кляксу, потім піднімаючи і нахиляючи аркуш паперу, фарбою, що розтікається створювати зображення.

Метод чарівного малюнка люблять і діти, і дорослі. Він реалізується за допомогою воскової свічки, акварельної фарби та ватного тампона або пензлика. В результаті того, що фарба не накладається на жирне зображення свічкою — малюнок ніби з'являється раптово перед очима дітей, проявляючись. Можна такий ефект отримати, малюючи спочатку канце­лярським клеєм або шматочком господарського мила.

Використання нетрадиційних технік у зарубіжній школі спрямоване на самовираження дитиною своїх почуттів. Головне тут — процес, а не кінцевий результат. Основна ідея навчання мистецтва — не втручатися в природні дані дитини. Мета навчання — спонтанна продукція.

Останнім часом зарубіжний досвід використання нетрадиційних технік в навчанні дошкільнят образотворчої діяльності став досить поширений у практиці роботи наших дошкільних закладів.

Аналіз практики, а також опублікований в літературі досвід роботи з використання нетрадиційних технік свідчить про те, що найчастіше не­традиційні техніки, форми та методи навчання дошкільнят зображуваль­ної діяльності розглядаються самі по собі або з метою зацікавлення дітей. Ніхто з педагогів не використовує їх для вирішення основного завдання — навчати старших дошкільнят створювати художні образи. А це є основою розвитку творчої діяльності.

Навчання здатне активізувати і пришвидшити художній розвиток дітей. Підвищенню ефективності навчання сприяє інтерес до образотворчої ді­яльності. Використання нетрадиційних форм роботі у навчанні дошкіль­нят зображувальної діяльності є доцільним і необхідним. Вони сприяють підвищенню рівня дитячої уяви, інтересу дітей до художньої діяльності. Дитина повинна усвідомлювати сам процес зображення, добирати не­обхідні матеріали, виразні засоби, техніки для створення виразнішого ху­дожнього образу. Наприклад: «безхмарне небо» — (техніка заливки); «небо з хмаринками» —(малювання восковою свічкою, канцелярським клеєм); «дощове небо» — (техніка малювання по вологому); «сонячне небо» — (техніка малювання зубною щіткою і тканиною); «засніжене небо» — (тех­ніка малювання зубною пастою).

Нетрадиційні заняття допомагають дітям краще засвоїти нові знання, сприяють самостійному оволодінню способами зображення. Система пе­дагогічної роботи з дітьми, яка передбачає різні види зображувальної діяль­ності, поетапність оволодіння ними, нетрадиційні техніки, ігрові прийо­ми, використання різних зображувальних матеріалів та виразних засобів у їхній єдності забезпечує художній розвиток дитини.

Вирішення цієї проблеми можна розглядати як один зі способів реалі­зації комплексного підходу до художнього виховання, як умову, що забез­печує розвиток художньо-творчих здібностей дошкільняти.