І.П.Аносов

С.В.Яремчук

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

І.П.Аносов

С.В.Яремчук

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

Київ 2007

ББК

УДК

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

(лист № 1/11 - Г - 217 від 29.01.2007)

Рецензенти:

Н.Л.Коломінський, доктор психологічних наук, професор, м. Київ, Міжнародна Академія управління персоналом;

І.С.Булах, доктор психологічних наук, професор, м. Київ, Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

І.П.Аносов, С.В.Яремчук

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК. - К.: 2007.

ISBN

У навчальному посібнику систематизовано й висвітлено на основі останніх досягнень психологічної науки найновіші відомості з проблеми педагогічного спілкування. Представлені тематика й основний зміст лекційного курсу, виділені основні поняття, запропоновані запитання для самоперевірки знань і завдання для самостійного опрацювання та наведена основна й додаткова література. Наприкінці наводиться словник термінів, список використаної літератури та методичний інструментарій.

Навчальний посібник призначений для спецкурсу. Він може використовуватися викладачами, вчителями, психологами, соціальними працівниками та всіма, хто цікавиться цією проблемою.

ISBN

@ І.П.Аносов, С.В.Яремчук, 2007

ПЕРЕДМОВА

Проблема педагогічного спілкування є однією з найважливіших у педагогічній психології. Це пояснюється тим, що з педагогічним спілкуванням пов'язані всі процеси освітньої сфери: навчання, виховання та розвиток особистості.

У вітчизняній освітній системі радянського періоду спілкування вчителя та учнів будувалося переважно за схемою "суб'єкт-об'єкт". Завдання вчителя полягало в передаванні знань учням, а завдання учнів - у їх засвоєнні. У різноманітних нових підходах до педагогічного спілкування психологи визнають необхідність особистісно-орієнтованого підходу до учнів, розуміння їхнього внутрішнього стану, проблем, потреб та ідивідуальних особливостей, тобто спілкування розглядається в межах схеми "суб'єкт- суб'єкт".

На сьогодні, коли відбуваються інтенсивні євроінтеграційні процеси в Україні та в зв'язку з входженням у Болонський освітній процес актуалізація цієї проблеми є особливо важливою, зокрема у вищих навчальних закладах. У них закладаються основи педагогічного спілкування, спрямовані передусім на гуманізацію навчального процесу, на особистісно-орієнтоване навчання, на розвиток доброзичливих стосунків між учителем і учнем, що rрунтуються на взаємоповазі прав, збереженні честі й гідності та розвитку особистісного потенціалу.

Разом з тим проблема педагогічного спілкування і зараз обмежено висвітлюється в підручниках з педагогічної психології та працях науково-методичного спрямування. Можна назвати чимало класичних, базових монографій провідних вітчизняних і зарубіжних психологів (В.О.Артьомов, О.О.Бодальов, Н.А.Головань, В.С.Грехнєв, Л.С.Долинська, І.О.Зимня, В.О.Кан-Калік, О.О.Леонтьєв, В.О.Лабунська, А.К.Маркова, А.О.Реан, В.А.Семиченко, Г.Є.Улунова, Є.В.Цуканова, І.М.Юсупов, Т.С.Яценко та ін.), які визначають методологічні підходи до розв'язання цієї проблеми або розкривають окремі її аспекти. Однак великий пласт питань все ще потребують глибоких наукових досліджень.

Нині потрібен навчальний посібник, який висвітлював би проблему педагогічного спілкування різнобічно, з урахуванням європейського вектору розвитку освітньої сфери, індивідуально-особистісної, гуманістичної спрямованості навчального процесу, був орієнтованим на максимальне наближення теоретичної підготовки до практичної.

Необхідність такого посібника зумовлена відсутністю цілісного, систематизованого, цілеспрямованого новітнього видання українською мовою.

Розробляючи його, автори ставили перед собою кілька завдань.

Передусім хотілося систематизувати величезний матеріал накопичений за останні дисятиліття у вітчизняній і зарубіжній науці. У посібнику він представлений класичними концепціями, усталеними положеннями й ідеями та тим емпіричним багажем, що їх підкріплює, тобто все те, що дає можливість розглядати теорію педагогічного спілкування в якості самостійної галузі наукових знань.

Крім того, хотілося привернути (загострити) увагу студентів до цієї проблеми, допомогти їм розібратися в сутності й ознаках ускладненого та неускладненого педагогічного спілкування, стильових і субординаційно-рольових взаємостосунків, познайомити із знаковими системами педагогічної комунікації, видами і формами педагогічного спілкування, засобами психологічного впливу та схарактеризувати суб'єктні властивості вчителя.

Насамкінець хотілося поділитися (хоч би частково) багатим практичним досвідом роботи і можливо, вберегти когось від непоміркованих педагогічних кроків або професійних розчарувань.

Методологічним підrрунттям для побудови навчального посібника стала концепція персоналізації А.В.Петровського. Аналіз цієї концепції навів на думку, що педагогічне спілкування, яке відбувається в педагогічній діяльності слід розглядати в кількох площинах: як комунікацію, як особистісно-об'єктне явище і як особистісно-суб'єктний феномен.

Таке розуміння зумовило структуру навчального посібника, який складається з чотирьох частин: "Педагогічне спілкування як предмет наукових знань", "Педагогічне спілкування як соціально-психологічний феномен", "Педагогічне спілкування в площині особистісно-рольових взаємостосунків і взаємодії", "Педагогічне спілкування як суб'єктне явище".

У першій частині розкривається предмет теорії педагогічного спілкування (поняття, головні принципи, мета і завдання, функціональне навантаження і структура), дається теоретичне обrрунтування педагогічного спілкування з погляду провідних наукових шкіл, та методів його дослідження.

У другій частині педагогічне спілкування представлене як соціально-психологічний феномен і розглядається в площині комунікативно-інформаційних відносин і взаємовідносин його суб'єктів. Для досягнення результату (особистісних новоутворень) учитель повинен встановити контакт з учнями, домогтися взаєморозуміння, надати потрібну інформацію, отримати зворотну. Тут спілкування виступає в ролі складової педагогічної діяльності як найважливіший інформаційний аспект, як комунікація. Під час комунікації виявляється активність її учасників. У розумінні комунікативної активності ми спиралися на ідеї вчинкової парадигми та розглядали її як спосіб взаємовпливу, взаєморозуміння, взаємоперетворення суб'єктів педагогічного спілкування й здатність нести в собі потенціал енергії, ініціювати зміни в процесі стосунків.

У третій частині педагогічне спілкування розглядається з погляду особистісно-рольових взаємостосунків і взаємодії, що представлене відповідністю педагогічної мети результату комунікативної активності, тобто формуванню самосвідомості, власного рефлексивного "Я", нової настанови, а також потреби "бути особистістю", потреби в персоналізації. Оскільки взаємодія вчителя з учнями опосередкована навчальним предметом, то ця потреба не зводиться до формального передавання навчальної інформації, а спонукає вчителя до активної комунікативної діяльності, щоб залучити учнів до своїх інтересів, бажань. І якщо вчителю це вдається, коли він бачить позитивний відгук учнів на своє "Я", то, таким чином, задовольняє свою потребу у персоналізації. Потреба "бути особистістю" здебільшого виражається такими типовими явищами як мотивація досягнення, домагання, афіліація, схильність до ризику, емпатія тощо, що в цілому зводяться до самоактуалізації та самореалізації. Залежно від ситуації можна виокреми два типи педагогічного спілкування: культурне (оптимальне) та ускладнене (неоптимальне).

У четвертій - педагогічне спілкування розглядається як особистісно-суб'єктне явище. Це здатність учителя ініціювати і здійснювати суб'єкт-об'єкт-суб'єктні стосунки та взаємостосунки. Вона виявляється як індивідуально-психологічна особливість його особистості, що відбивається у "відображувальній суб'єктності", "перетворювальній активності" та різноманітних його переживаннях (мотиваційній, емоційній, потребовій, когнітивній, внутрішньоособистісній сферах). Ця особливість є головною передумовою для ефективної, оптимальної реалізації як персоналізації, так і комунікації.

Отже, в останніх трьох розділах увага приділяється новим можливостям діяльнісного підходу до розвитку педагогічної комунікативної культури на основі реалізації принципу взаємозв'язку спілкування з формами взаємодії і навчання. З цих позицій розглядаються функції сучасних теорій педагогічного спілкування в організації навчально-виховних ситуацій і тих можливостей, які відкриваються в керівництві розвитком особистості.

Автори намагалися уникнути перенавантаження розділів "сухим", затеоретизованим матеріалом, "розбавляючи" його, там де це можливо, прикладами з реальної педагогічної практики.

Після кожного розділу наводиться перелік основних термінологічних понять, а в розділі "Словник термінів" - їхнє тлумачення.

Розділи кожної частини завершуються висновками.

Враховуючи усталене психологічною наукою положення: людина засвоює здебільшого не ті відомості, які повідомляються їй в "готовому" вигляді, а свої власні "відповіді", були розроблені запитання для самоперевірки знань і підібрані першоджерела для самостійного опрацювання.

Автори вважали за необхідне вказати не тільки основну, але й додаткову літературу для того, щоб дати можливість студентам (та й усім небайдужим!) познайомитися з оригіналами текстів і розширити свої знання з кожної теми.

У першому розділі "Додатки" представлено методичний інструментарій для самостійного опрацювання. Його метою є самодіагностування студентом власних комунікативних здібностей та індивідуально-психологічних особливостей, що вказували б на його потребу і здатність бути вчителем. Крім того, у другій частині "Додатків" пропонуються вправи на розвиток педагогічного спілкування, тобто для особистісно-професійного самовдосконалення.

Наприкінці навчального посібника представлений повний перелік використаної вітчизняної та зарубіжної літератури.

Навчальний посібник розроблений передусім для спецкурсу. Проте ним можуть скористатися викладачі, учителі, вихователі, психологи, соціальні працівники, зрештою всі, хто хоче розширити й поглибити свої знання в цій царині.

Автори висловлюють глибоку вдячність рецензентам за зроблені зауваження та цінні побажання щодо покращення змісту і структури навчального посібника, які були враховані під час його підготовки.

ЧАСТИНА І ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ЗНАНЬ

Педагогічне спілкування як галузь педагогічної психології вивчає професійне спілкування вчителя з учнями в процесі навчання і виховання. Об'єктом педагогічного спілкування є учень. Водночас вчитель і учень є його суб'єктами. Предметом дослідження є психологічні закономірності когнітивно-інформаційних, соціально-рольових, перцептивних взаємостосунків і взаємодії, що складаються між суб'єктами в умовах навчально-виховного процесу. Під педагогічним спілкуванням передусім розуміють цілісну систему (прийоми і навички) соціально-психологічної взаємодії вчителя і учнів, в основі якої лежить обмін інформацією, виховні впливи та організація взаємостосунків за допомогою різноманітних комунікативних засобів. Педагогічне спілкування rрунтується на принципах: кооперації, суб'єктності, діалогізму, толерантності, громадянськості.

__________________________ РОЗДІЛ І ________________________

ТЕОРетико-методичні засади ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

____________________________________________________________

1.1.Предмет ПедагогІчного спілкування

1.1.1. Поняття про педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування є галуззю педагогічної психології. Як наукова галузь воно вивчає професійне спілкування вчителя з учнями в процесі навчання і виховання.

Об'єктом дослідження педагогічного спілкування є учень. Водночас у процесі педагогічного спілкування вчитель і учень виступають суб'єктами.

Предметом педагогічного спілкування є дослідження психологічних закономірностей когнітивно-інформаційних, соціально-рольових і перцептивних взаємовідносин і взаємодії, що складаються між суб'єктами навчально-виховного процесу.

Педагогічне спілкування - це форма навчальної взаємодії та співробітництва вчителя і учнів. Ця форма має давню історію. З появою людства вона виявлялася у взаємостосунках батьків і дітей. Вона також була змальована і в біблійних книгах у вигляді спілкування Ісуса Христа з учнями, монахів-наставників з учнями тощо. Ця ж форма спілкування вчителя та учнів зберігалася й в освітній системі радянського періоду. Воно будувалося здебільшого за схемою "суб'єкт-об'єкт". Вважалося, що учня можна "наповнити" знаннями, як глечик водою. Завдання вчителя полягало в передачі знань учням, а завдання учнів - у їх засвоєнні. У різноманітних дослідженнях сучасної доби психологи визнають необхідність особистісно-орієнтованого, діалогічного (гуманістичного) підходу до учнів, розуміння їхнього внутрішнього стану, проблем, потреб та індивідуальних особливостей, тобто педагогічне спілкування розглядається в межах схеми "суб'єкт- суб'єкт". Учитель і учні - це активні суб'єкти педагогічного спілкування, і кожен з них істотно впливає на динаміку та зміст цього процесу. Це означає, що кожен з учасників педагогічного спілкування має безпосередній вплив на поведінку іншого, їхні висловлення і вчинки є причиново зумовленими.

В останні десятиліття проблема педагогічного спілкування набула великого значення й активно розробляється в працях багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних психологів. Найбільш актуальними на сьогодні є два напрямки дослідження: ефективного педагогічного спілкування (В.С.Грехнєв, Л.В.Долинська, І.О.Зимня, В.А.Кан-Калік, Я.Л.Коломінський, С.В.Кондратьєва, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв, А.К.Маркова, А.О.Реан, В.А.Семиченко, Ю.В.Уварова, І.М.Юсупов, Т.С.Яценко та ін.) та неефективного (О.О.Бодальов, Є.Д.Бреус, В.О.Лабунська, Ю.О.Менджерицька, Г.Є.Улунова, Є.В.Цуканова та ін.).

Педагогічне спілкування традиційно трактують (В.А.Кан-Калік, І.М.Юсупов) як цілісну систему (прийоми і навички) соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, в основі якої лежить обмін інформацією, виховні впливи та організація взаємовідносин за допомогою різноманітних комунікативних засобів.

Більш розгорнуту характеристику педагогічному спілкуванню дає О.О.Леонтьєв - це “…таке спілкування вчителя (і ширше - педагогічного колективу) зі школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання (зокрема перешкоджає виникненню “психологічного бар'єру”), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні здібності вчителя” (Леонтьєв О.О., 1996, с. 20).

Отже, спілкування між учителем та учнями можна кваліфікувати як педагогічне, якщо воно відповідає таким критеріям:

- здійснюється в соціально-психологічних умовах освітнього процесу;

- rрунтується на соціально-психологічній взаємодії: в ній беруть участь учитель і група (клас) або декілька груп учнів. Основною структурною одиницею аналізу соціально-орієнтованого педагогічного спілкування є взаємозв'язок, взаємодія вчителя і учнів. Обмін повідомленнями учасники спілкування пристосовують до конкретної педагогічної ситуації. Зміст отриманої слухачами інформації переробляється залежно від знань, навичок і вмінь її декодування;

- передбачає індивідуальний, особистісно-орієнтований, гуманістичний підходи в процесі спілкування як окремо до кожного індивіда, так і до групи в цілому;

- сприяє саморозкриттю особистісного потенціалу учня і вчителя.