1.3.3. Методики дослідження суб'єктних (індивідуально-психологічних) властивостей

- СУМС - "Саморегуляція і успішність міжособистісного спілкування".

Методика розроблена В.Н.Куніциною у 1991 р. Основні шкали: властивості, які полегшують спілкування; властивості, які утруднюють спілкування; комунікативно-особистісний потенціал.

- Методика дослідження комунікативних настанов особистості (Є.Г.Заїка, Івашов).

- Методика діагностики і тренінг педагогічної проникливості А.О.Реана.

- Методика Є.А.Клімова на виявлення схильності до професій, пов'язаних зі спілкуванням.

- Методика мотивації професійно-педагогічної діяльності (методика К.Замфір в модифікації А.О.Реана).

- Запитальник Форвергера на контактність.

- СМС - "Соціальна мотивація спілкування" (мотиваційний запитальник Г.Ю.Айзенка. Ще один мотиваційний запитальник був опублікований ним у 1991 р. у співавторстві з Г.Уілсоном. Його модифікацію успішно здійснила М.Л.Кубишкіна. Спрощений спосіб отримання й обробки результатів за цим запитальником знаходимо в В.Н.Куніциної.

- МАФ - "Мотив аффіліації". Існують різні модифікації цього запитальника. Найпопулярніша належить А.Мехрабяну.

- СОТКУ - методика дослідження ставлення до себе В.Н.Куніциної. Дає можливість діагностувати: відкритість, самовпевненість, самоцінність, внутрішню конфліктність, задоволеність спілкуванням, залежність і покірність, особистий контроль, інтернальність, саморегуляцію, самозвинувачення.

- Методика "Самооцінка особистості". В основі методики лежить процедура рангування 20 різноманітних якостей особистості. Існують різні варіанти цієї методики (Н.Р.Бітянова, А.О.Реан).

- Методика Д.Роттера для оцінки особистого контролю (ОК) та її модифікації РСК (Рівень суб'єктного контролю) і Є.Ф.Бажіним, Є.О.Голинкіною і О.М.Еткіндом.

- Тест на виявлення потреби у спілкуванні.

ВИСНОВКИ

1.Педагогічне спілкування як галузь педагогічної психології вивчає професійне спілкування вчителя з учнями в процесі навчання і виховання. Об'єктом педагогічного спілкування є учень. Предметом педагогічного спілкування є дослідження психологічних закономірностей когнітивно-інформаційних, соціально-рольових, перцептивних взаємостосунків і взаємодії, що складаються між суб'єктами в умовах навчально-виховного процесу. Під педагогічним спілкуванням передусім розуміють цілісну систему (прийоми і навички) соціально-психологічної взаємодії вчителя і учнів, в основі якої лежить обмін інформацією, виховні впливи та організація взаємовідносин за допомогою різноманітних комунікативних засобів. Характерні критерії виділення: здійснюється в соціально-психологічних умовах освітнього процесу; в його основі лежить соціально-психологічна взаємодія; передбачає індивідуальний, особистісно-орієнтований, гуманістичний підходи в процесі спілкування як окремо до кожного індивіда, так і до групи в цілому; сприяє саморозкриттю особистісного потенціалу учня і вчителя. Педагогічне спілкування rрунтується на усталених і перевірених практикою його закономірних зв'язків і залежностей принципах: кооперації, толерантності, діалогізму, суб'єктності, громадянськості. Вони передбачають різнобічний розвиток учня, його підготовку до зрілого життя у демократичному суспільстві. Педагогічне спілкування є засобом досягнення мети, тобто тих завданнь, які стоять перед учителем і учнем, групою учнів як суб'єктами взаємодії. Постановка мети залежить від потреб, які виникають у конкретній педагогічній ситуації. Залежно від спрямованості, вирізняють соціально, предметно, особистісно орієнтовану мету педагогічного спілкування. Функціональне навантаження педагогічного спілкування зумовлене педагогічною ситуацією й педагогічним завданням. Їх можна розглядати в різних площинах: як чинник особистісного розвитку учнів; як чинник засвоєння предметних знань; як чинник навчальної взаємодії; як чинник особистісного та професійного самовираження і ствердження власного "Я" тощо. Структура педагогічного спілкування випливає з видів його спрямованості і мети та покликана конкретизувати функціональну сферу. Загальновизнаними структурними компонентами спілкування в діяльності вважаються: комунікативний, інтерактивний і перцептивний, які повністю розкривають основний зміст педагогічного.

2.Теоретичним підrрунтям для пояснення феномену педагогічного спілкування слід вважати провідні в психологічній науці підходи (біхевіористичний, психоаналітичний, когнітивний, теорії ролей, гуманістичний, діяльнісний, вчинковий), концептуальні ідеї представників яких вказують на ключові детермінанти, що зумовлюють комунікативну, соціально-рольову, особистісну поведінку суб'єктів навчально-виховного процесу під час спілкування.

6.Здебільшого дослідження педагогічного спілкування проводяться у двох основних напрямках: культура, ефективність, продуктивність педагогічного спілкування; "бар'єри" (ускладнення), неефективність, непродуктивність педагогічного спілкування. На сьогодні у науковій психологічній літературі з'явилося багато нових авторських, модифікованих і адаптованих до предмета дослідження методик, які умовно можна розділити на три групи: особливостІ соціально-психологічної взаємодії та особистісно-комунікативні властивості, міжособистісні взаємостосунки і соціальна мотивація, суб'єктні (індивідуально-психологічні) властивості.

Основні поняття

Педагогічне спілкування

Запитання для самоперевірки

Що таке педагогічне спілкування?

Які принципи лежать в основі педагогічного спілкування?

Які ви знаєте види мети і завдань педагогічного спілкування?

Розкрийте суть функціонального навантаження педагогічного спілкування.

Назвіть основні структурні компоненти педагогічного спілкування.

Які ідеї біхевіористів лягли в основу теоретичного обrрунтування педагогічного спілкування?

Як можна схарактеризувати педагогічне спілкування з погляду психоаналітичного напряму?

Як розглядається педагогічне спілкування представниками когнітивного напряму?

Які ідеї представників теорії ролей лягли в основу теоретичного обrрунтування педагогічного спілкування?

Яке обrрунтування дають педагогічному спілкуванню представники гуманістичного напряму?

Які теорії представників діяльнісного підходу лягли в основу теоретичного обrрунтування педагогічного спілкування?

Як трактується педагогічне спілкування з погляду вчинкової парадигми?

Як схарактеризовано "спілкування в діяльності" в парадигмі В.А.Петровського?

В яких напрямках проводяться дослідження педагогічного спілкування на сучасному етапі?

Завдання для самостійної роботи

Реферування статті:

Нартова-Бочавер С.К. Два типа нравственной самоактуализации личности (альтруистическое поведение) /Психологический журнал. - 1993. - № 4.

Література

- основна:

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М., 1982.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избр. тр. - М., 1983.

Брудный А.А. Понимание и общение. - М., 1989.

Брудный А.А. К теории коммуникативного воздействия //Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. - М., 1977. - С. 32 - 50.

Гинецинский В.И. Основы теоретической педагогики. - СПб., 1992.

Габдулина Л.И. Взаимосвязи направленности педагогов в общении и их ценносно-смысловых отношений //Психол. вестник. - Ростов н/Д., 1996. - Вып. 1. - Ч. 1.

Грехнев В.С. Культура педагогического общения. - М., 1990.

Долинська Л.В., Гоголь Л.М., Зінченко Л.М. Педагогічне мовлення.- К., 1996.

Зимняя И.А. Педагогическая психология. - М.: Логос, 2001.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 1987.

Климов Е.А. Как выбрать профессию. 2-е изд., доп., дораб. - М., 1990.

Кондратьева С.В. Учитель - ученик. - М., 1984.

Кузьмина Н.В. Профессионализм деятельности преподавателя. - М., 1989.

Ксенофонтова Е.Г. Исследование локализации контроля личности - новая версия методики "Уровень субъективного контроля" //Психол. журн., 1999. - № 2.

Лабунская В.А., Менджерицкая Ю.А., Бреус Е.Д. Психология затрудненного общения. - М., 2001.

Леонтьев А.А. Психология общения. Изд. 2-е. - М.- Нальчик, 1996.

Маркова А.К. Психология труда учителя: Кн. для уч. - М., 1993.

Маслоу А Мотивация и личность. - СПб., 1999.

Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - К., 1994.

Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості //Соц. псих., №5 (7), 2004. - С. 16 - 19.

Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии. - М., 1999.

Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг /Под ред. Парыгина Б.Д. - М., 1994.

Психологія особистості: Словник-довідник /За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. - К., 2001.

Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб: Питер, 1999.

Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М., 1994.

Роменець В.А. Основи психології. - К., 1995.

Салливан Г.С. Интерперсональная психология. - М.: КСП +, СПб: Ювента, 1999.

Семиченко В.А. Психологія спілкування. - К., 1998.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб., 1999.

Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. - К., 1985.

Цуканова Е.В. Влияние межличностных отношений на процесс общения в условиях совместной деятельности //В кн.: Проблема общения в психологии. - М., 1981. - С. 148 - 167.

Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. - Казань, 1991.

Яноушек Я. Коммуникация трех участников совместной деятельности //Проблема общения в психологии. - М., 1981.

Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих учителей. - К., 1987.

Hollidey M.V. Language as Social Semiotics. L., 1978.

- додаткова:

Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М., 1980.

Абульханова-Славская К.А. Личностный аспект проблемы общения //В кн.: Проблемы общения в психологии. - М., 1981. - С. 218 - 240.

Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М., 1977.

Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1980.

Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1996.

Артемов В.О. Курс лекций по психологии. 2-е изд., перераб. и доп. - Харьков, 1958.

Бажин Е.Ф., Голынкина Е.А., Эткинд А.М. Метод исследования субъективного контроля //Психол. журн. 1984. - № 3. - С. 152 - 163.

Бобнева М.И. Нормы общения и внутненний мир личности //Проблемы общения в психологии. - М., 1981.

Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности. - М., 1968.

Головань Н.А. Психология педагогического общения. - Кировоград, 1991.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. - М., 1987.

Етика ділового спілкування /Т.К. Чмут, Г.Л.Чайка та ін. - К., 1999.

Знаков В.В. Понимание в познании и общении. - М., 1995.

Коссов Б.Б Профессиональная психодиагностика и методы исследования личности руководителя /Психол. журн., 1981. - Т. 2. - № 2. - С. 43 - 50.

Леонтьев А.А. Лекция как общение. - Тарту, 1974.

Ломов Б. Ф. Проблема общения в психологии. - М., 1981.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.,1984.

Мерлин И.С. Индивидуальный стиль общения /Психол. журн., 1982. - Т. 3. - № 4. - С. 20 - 36.

Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Зб. н. пр.: Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ, 2003. Вип. 8. - Ч. 2.

Панферов В.Н. Психология общения //Вопр. психол. - 1972. - № 7.

Парыгин Б.Д. Анатомия общения. - СПб., 1999.

Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. - М., 1971.

Рыжов В.В. О взаимосвязи особенностей общения личности и ее социально-перцептивных характеристик /Вопр. психол., 1981. - № 2. - С. 58 - 67.

Леонтьев А.А. Лекция как общение. - Тарту, 1974.

Шерковин Ю.А. Психология деятельности и способности человека. 2-е изд. перераб. и доп. М., 1973.

Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. - М., 1969.