- •1.1.Предмет ПедагогІчного спілкування
- •1.1.1. Поняття про педагогічне спілкування
- •1.1.2. Головні принципи педагогічного спілкування
- •1.1.2.1. Принцип кооперації
- •1.1.2.2. Принцип громадянськості
- •1.1.2.3. Принцип толерантності
- •1.1.2.4. Принцип діалогізму
- •1.1.2.5. Принцип суб'єктності
- •1.1.3. Мета і завдання педагогічного спілкування
- •1.1.4. Функції педагогічного спілкування
- •1.1.5. Структура педагогічного спілкування
- •1.2. Теоретичні підходи до педагогічного спілкування
- •1.2.1. Педагогічне спілкування у світлі біхевіористичних ідей
- •1.2.2. Педагогічне спілкування в руслі ідей психоаналізу
- •1.2.3. Педагогічне спілкування в аспекті когнітивізму
- •1.2.4. Феномен педагогічного спілкування з погляду рольової парадигми
- •1.2.5. Педагогічне спілкування у світлі ідей гуманізму
- •1.2.6. Педагогічне спілкування у світлі ідей діяльнісного підходу
- •1.2.7. Педагогічне спілкування з погляду вчинкової парадигми
- •1.3. Методики дослідження педагогічного спілкування
- •1.3.1. Методики дослідження особливостей соціально-психологічної взаємодії та особистісно-комунікативних властивостей
- •1.3.2. Методики дослідження міжособистісних взаємостосунків і соціальної мотивації
- •1.3.3. Методики дослідження суб'єктних (індивідуально-психологічних) властивостей
1.2.7. Педагогічне спілкування з погляду вчинкової парадигми
Наукові ідеї прихильників вчинкового підходу (К.О.Абульханова-Славська, В.О.Артьомов, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, С.Д.Максименко, І.П.Маноха, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.А.Роменець, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.) свідчать, що комунікативний вчинок є провідним механізмом і рушійною силою розвитку і саморозвитку, самореалізації, самотворення, самоактивізації.
На думку В.А.Роменця, вчинкова комунікація передбачає особистісне виділення людини зі світу. Вона формує і виявляє найістотніші сили особистості, її активність і творчість у взаємодії. "Унаслідок комунікації виникає соціальна спільність, єднання всередині неї. Цим досягається освоєння світу і найбільш rрунтовне самоствердження в ньому" (Роменець В.А., 1995, с. 384). "Самоствердження через комунікацію - завершальна формула, в якій може бути виражений загальний смисл вчинку в єдності його індивідуального і соціального моментів" (там само).
Виходячи з основ вчинкової парадигми, можна припустити, що головною і рушійною силою розвитку комунікативної активності суб'єктів педагогічного спілкування є потреби, мотиви, спрямованість, ціннісні орієнтації, способи взаємодії і спілкування. У педагогічному спілкуванні комунікативну активність слід розглядати як спосіб взаємовпливу, взаємоформування, взаємоперетворення індивідів і "здатність нести у собі потенціал енергії, ініціювати зміни у процесі стосунків" (Орбан-Лембрик Л.Е., 1994, с. 16).
Результатом комунікативної активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного "Я", нової установки, а також потреби у нових соціально-педагогічних стосунках. Оскільки суб'єкти педагогічного спілкування не завжди і не повністю усвідомлюють завершальну мету та різноманітні наслідки свого комунікативного вчинку, то, на думку Орбан-Лембрик Л.Е., спілкування може бути вираженим як в ефективній (адекватна соціально-педагогічна поведінка), так і в неефективній (неадекватна соціально-педагогічна поведінка) формі. Крім того, під соціально-педагогічною поведінкою слід розуміти відносно узгоджену і послідовну сукупність соціально значущих в педагогічному спілкуванні вчинків особистості. Залежно від педагогічної ситуації можна виокремити різні типи соціально-педагогічної поведінки: вербальна, знакова (реакція на знак), рольова, культурна (оптимальна) та утруднена (неоптимальна) поведінка.
Якщо розглядати педагогічне спілкування з позиції суб'єкта, що засвоює знання і самостійно організовує процес учіння, то можна говорити про індивідуально-спрямовану, самодіяльну активність індивіда в процесі учіння, що виявляє його творчі здібності в оволодінні культурно-історичним досвідом та формуванні індивідуального досвіду. А самодіяльність, як зазначав С.Л.Рубінштейн, є основою учіння і педагогічної взаємодії в цілому. Вчитель як суб'єкт педагогічного спілкування через механізм психологічного впливу пробуджує особистість у своїх учнях, їхню людяність, духовність, смислотворчу активність. Передусім учитель несе безпосередню відповідальність за здійснюваний вплив, тому кожний момент педагогічного спілкування повинен ним глибоко усвідомлюватися і бути морально насиченим.