1.1.5. Структура педагогічного спілкування

Під структурою (від лат. structura - розташування, порядок) слід розуміти порядок стійких зв'язків між елементами певного об'єкта дослідження, які забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі в процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Оскільки між педагогічним спілкуванням і педагогічною діяльністю як психологічними реальностями існує діалектичний взаємозв'язок: вони взаємодоповнюють одне одну і взаємозалежать одне від одної, то для обrрунтування структури педагогічного спілкування передусім важливо розуміти, за яким принципом воно будується: за законами спілкування чи діяльності. Діяльнісна парадигма пов'язана з формулою "суб'єкт-об'єкт". Вона передбачає односторонню комунікацію: учитель надає інформацію, а учень її засвоює. Однак об'єктом педагогічної діяльності є особистість (учень), що вказує на двохсторонню взаємодію, яка будується за законами спілкування (А.О.Реан), за формулою "суб'єкт-суб'єкт". Тобто і вчитель, і учень розглядаються як активні суб'єкти цього процесу, і кожен з них має вплив на динаміку і зміст спілкування. Крім того, у структурі спілкування акцентується увага на трьох складових: когнітивній (пізнавальній), афективній (емоційній) і поведінковій (Я.Л.Коломінський, М.М.Обозов, А.О.Реан).

У психолого-педагогічній літературі існують різні класифікації структури спілкування. Проте загальноприйнятою вважається структура, у якій вирізняються такі аспекти: комунікативний (передача інформації), інтерактивний (взаємодія) і перцептивний (взаємосприймання) (Г.М.Андреєва; А.В.Петровський), які повністю відповідають змісту і суті педагогічного спілкування.

Комунікативний (від англ. communicate - повідомлювати, передавати) аспект педагогічного спілкування - відображає процеси приймання та передавання інформації. Його слід розглядати в двох площинах: комунікативної та психологічної взаємодії, які тісно взаємопов'язані між собою.

Структура комунікативної взаємодії розвивається відповідно до проходження інформації по комунікативному ланцюжку: відправник, кодування повідомлення, рух по каналах зв'язку, декодування, отримувач, зворотний зв'язок. Обмін інформацією можливий тоді, коли між учителем і учнями існує взаєморозуміння. З цією метою вчитель повинен закодувати повідомлення, донести інформацію до учнів доступною і зрозумілою їм мовою, пов'язати нову інформацію з реальними життєвими фактами, подіями, явищами і висловити своє ставлення до неї. Розбіжність між тим, про що розповідав педагог і тим, як власне його зрозуміли учні спричинює непорозуміння, отже, негативно впливає на мотивацію навчальної діяльності. Тому педагогу важливо переконатися, що учні розуміють його правильно. Ефективність кодування та декодування інформації залежить від досконалого володіння вчителем комунікативними засобами.

Психологічний аспект комунікативного акту характеризується такими складовими: мотиваційною, яка визначає, що, навіщо і чому хоче сказати відправник повідомлення (комунікативний намір, задум і мета); когнітивною (розуміння повідомлення отримувачами).

Комунікативний намір - це бажання відправника повідомлення (вчителя) вступити з отримувачами (учнями) у процес комунікативної взаємодії. Іноді бажання вчителя і учнів можуть не співпадати.

Комунікативний задум - це заздалегідь спланована тематика повідомлення, яка не має чітко окреслених контурів, але існує у свідомості вчителя і яку він планує передати учням.

Комунікативна мета - це те, чого хоче домогтися вчитель у результаті комунікативної взаємодії. Розрізняють два види комунікативної мети:

- найближча: інтелектуальна (розкрити тему уроку, пояснити, підтримати думку учня, з'ясувати позиції, отримати інформацію від учня тощо); мета, що пов'язана із встановленням характеру стосунків (розгортання чи припинення комунікації, підтримка чи нехтування партнера, спонукання до дії тощо);

- далекосяжна мета: розвивальна, виховна (дати глибокі знання з предмета викладання, допомогти учню розкрити свої задатки до тих чи інших здібностей, стати тим, ким він хоче стати тощо). Важливо, що найближча мета іноді може перейти в далекосяжну.

Інтерактивний (від лат. inter - поміж) аспект розкриває суть взаємодії суб'єктів педагогічного спілкування, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів, які складаються між учителем і учнями в процесі їхньої спільної діяльності.

Соціальний аспект взаємодії і взаємостосунків між учителем і учнями передбачає дотримування ними субординації, правил і норм, які регламентують їхню рольову поведінку. Взаємодія суб'єктів педагогічного спілкування, які виконують різні ролі (роль вчителя і роль учня) регулюється рольовими очікуваннями.

Діловий, формальний чи неформальний аспект взаємодії характеризується змістом конкретної педагогічної ситуації та регламентується виконуваними учасниками спілкування функціями. Для кожної педагогічної ситуації передбачено ті чи інші види і форми спілкування: монологічне, соціально-спрямоване (повідомлення, доповідь, лекція); діадичне, особистісно-спрямоване (діалог); фронтальне, предметно-спрямоване (дискусія). З метою змінення поведінки, почуттів чи поглядів учня, на нього здійснюється психологічний вплив. Психологічний вплив у процесі взаємодії - це діяння на психічний стан, почуття, думки та вчинки учня за допомогою вербальних, паралінгвістичних і невербальних психологічних засобів. Ефективність і продуктивність педагогічного спілкування визначається його стилем (демократичний, авторитарний, невтручання).

Перцептивний (від лат. perceptio - сприймання) аспект педагогічного спілкування - це сприймання, розуміння й оцінення вчителем і учнем як партнерами один одного. Від того, наскільки правильно вчитель зрозуміє внутрішній світ учня, залежатиме успішність їхніх узгоджених дій. Найважливішими механізмами міжособистісного сприймання є такі:

- рефлексія (від лат. reflexio - вигин, відображення) (зрозуміти учня на рефлексивному рівні - означає, зокрема, усвідомити його ставлення до себе як до суб'єкта сприймання);

- ідентифікація (від лат. identicus - тотожний) (механізм свідомого або несвідомого поставлення себе на місце учня чи уподібнення себе з учнем та учня з собою);

- каузальна атрибуція (від лат. causa - причина та attributio - приписування) (причинне пояснення вчинків учня шляхом приписування йому почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки);

- стереотипізація (інтерпретація причини дій учня через співвіднесення з певним узагальненням, образом-штампом. До соціально-педагогічних стеріотипів відносять такі: "відмінник", "двійочник", "активіст", "лінтяй" тощо);

- емпатія (розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання);

- децентрація (здатність людини поступатися власною егоцентричною позицією, здатність сприймати точку зору іншої людини) тощо.

Отже, у цілісному процесі педагогічного спілкування можна умовно виділити три основні аспекти: комунікативний, інтерактивний, перцептивний.