1.1.4. Функції педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування в педагогічній діяльності займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну (функція - від лат. functio - виконання, здійснення), тобто в процесі навчання і виховання є інструментом впливу на особистість учня. Функціональне навантаження педагогічного спілкування зумовлене педагогічною ситуацією й педагогічними завданнями. Функції педагогічного спілкування слід розглядати в декількох площинах: як чинник особистісного розвитку учнів; як чинник засвоєння предметних знань; як чинник навчальної взаємодії; як чинник особистісного та професійного самовираження й самоствердження тощо.

Головною функцією педагогічного спілкування є пізнавальна (інформаційна) - обмін повідомленнями (описами), запитаннями та відповідями. Вона сприяє засвоєнню учнем предметних знань, умінь і навичок, забезпечує адекватне сприйняття й розуміння сенсу повідомлення, а також взаєморозуміння (намірів, настанов, переживань, станів партнерів).

Соціально-психологічним забезпеченням виховного процесу та засобом розв'язання навчальних завдань є організаторська (впливова) функція і функція взаємовідносин учителя з учнями. Як зауважує А.С.Макаренко, він став вважати себе справжнім педагогом лише тоді, коли навчився говорити звичайне "Іди сюди!" з двадцятьма різноманітними відтінками, залежно від змісту педагогічної ситуації.

Існує погляд, що суб'єкти спілкування несуть своє власне функціональне навантаження і з самого початку реалізовують різні функції спілкування. Так, О.О.Брудний вважає, що в спілкуванні можуть бути виділені три вихідні функції: активаційна – спонукання до дії, інтердиктивна – заборона, гальмування (“не можна – можна”), дестабілізуюча – погрози, образи тощо, і чотири основні функції спілкування: трансляційна або інструментальна, яка передбачає координацію діяльності шляхом спілкування, синдикативна, яка реалізовує побудову спілкування, самовираження. Навчальна функція педагогічного спілкування, до складу якої входить і виховна, за О.О.Брудним, є частиною різнобічної взаємодії вчителя-учнів, учнів між собою. Автор особливо наголошує на інструментальній характеристиці педагогічного спілкування, оскільки метою його є координація спільних дій у навчальному процесі.

Для педагогічного спілкування особливе зацікавлення викликає остання, оскільки вона узгоджується з принципом гуманістичного підходу.

Детальнішу класифікацію функціональних компонентів спілкування дає Л.О.Карпенко. Він виділяє контактну (встановлення стану обопільної готовності приймати та передавати повідомлення і підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту), інформаційну, спонукальну (заохочення партнера або ж самого себе /стимулювання й автостимулювання/ до виконання певних дій), координаційну (взаємне орієнтування й узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність), функцію розуміння, амотивну (неусвідомлений "обмін емоціями", або ж один з партнерів збуджує в іншому певні емоції), функцію встановлення відносин (усвідомлення й фіксування свого місця у системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків) і функцію впливу, яка спрямована на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера (намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оцінних критеріїв тощо).

Не менш важливими для педогогічного спілкування є функціональні компоненти, виділені М.Холлідеєм: інструментальна (задоволення матеріальних потреб), регулювальна (контроль поведінки оточення), взаємодії (підтримування контактів), особистісна (самопред'явлення), евристична, пошукова (чому?), уявна (внутрішній світ), інформаційна (повідомлення нової інформації).

Та, імовірно, найбільш влучно виділила й описала функціональні компоненти в структурі педагогічної діяльності, спілкування Н.В.Кузьміна. До них належать: гностичний, організаторський, комунікативний, проективний і конструктивний.

Гностичний компонент пов'язаний зі сферою знань педагога. До того ж, йдеться не тільки про предметні знання, але й знання засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей учнів, своєї особистості й діяльності.

До складу проективного компоненту входять уміння ставити перспективну навчальну, розвивальну, виховну мету, а також стратегії та способи їх досягнення.

Комунікативний компонент характеризує специфіку взаємодії вчителя з учнями.

Організаторський компонент пов'язаний з умінням педагога організувати свою діяльність та діяльність учнів.

Конструктивний компонент відображає вміння педагога будувати власну діяльність і діяльність учнів з урахуванням найближчої виховної та навчальної мети.

Однак В.І.Гинецинський вважає, що, зокрема, конструктивна діяльність учителя може бути представлена чотирма функціями: презентативною, інсентивною, корекційною та діагностичною.

Презентативна функція полягає в повідомленні учням змісту матеріалу. Виділення цієї функції побудоване на вмінні абстрагуватися від конкретних форм і способів повідомлення навчального змісту, а також передбачає сам факт такого повідомлення. Інсентивна функція полягає у спонуканні учнів до засвоєння тієї чи іншої інформації. Реалізація цієї функції пов'язана з умінням учителя ставити запитання, оцінювати відповіді тощо. Корекційна функція - функція виправлення і порівняння результатів діяльності самих учнів. Діагностична функція за своєю суттю забезпечує зворотний зв'язок.

Звісно, виділення функціональних компонентів у структурі педагогічного спілкування є частково формальним. У реальному навчально-виховному процесі вони не тільки взаємопов'язані, але іноді й перетинаються, може домінувати та чи інша функція спілкування або декілька з них відразу. Домінування тієї чи іншої функції спілкування в педагогічному процесі зумовлене певним методом навчання та вкладеним партнерами змістом у конкретний акт спілкування. Наприклад, провідне місце інсентивній функції відводиться нерідко під час застосування проблемного методу навчання. Крім того, rрунтуючись на фактах, що вдалося з'ясувати С.В.Кондратьєвій, в учителів з високим рівнем майстерності переважають впливові дії організаторського, а не дисциплінарного характеру; зі зростанням майстерності кількість безпосередніх впливів зменшується, але збільшується їхнє різноманіття.

Досконале володіння технологіями педагогічного спілкування дозволяє педагогу впливати на учнів водночас у різних напрямках: чітко визначати мету педагогічного спілкування і спрямовувати свою взаємодію з учнями у необхідне русло.