1.2.2. Педагогічне спілкування в руслі ідей психоаналізу

Для теоретичного обrрунтування педагогічного спілкування, стосунків між учителем та учнями викликають інтерес ідеї представників психоаналітичного напряму (Г.С.Саллівен, Е.Еріксон, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Хорні та ін.). Зокрема, погляди З.Фрейда про дії психологічних захисних механізмів особистості, розвиток компоненту "Понад-Я" у структурі особистості. Сформованість останнього свідчить про соціалізацію особистості учня, засвоєння ним системи цінностей і норм етики, про готовність бути послушним, самокритичним, виявляти самоповагу і повагу до інших, здійснювати самоконтроль. Несформованість - ускладнює педагогічне спілкування. Водночас використовування вчителем таких засобів психологічного впливу як винагорода, похвала за гарні успіхи в навчанні, сприяє розвитку в учня високопозитивного его-ідеалу.

У свою чергу Г.С.Саллівен, як і Фрейд, також акцентує увагу на психологічному захисті, але уже захисті від дискомфортного оточення. Отже, якщо учень виявляє вибіркову увагу, вірніше сказати, неуважний, ця відгородженість, не що інше, як міра захисту, яка іноді може виступати у вигляді агресії.

На думку Г.С.Саллівена, особистість - це стереотип повторення одних і тих же міжособистісних ситуацій. Тобто особистість переносить свій початковий досвід міжособистісного спілкування (насамперед, спілкування з батьками) в доросле життя.

У реальному процесі педагогічного спілкування ці ідеї можуть реалізуватися так: якщо стосунки дитини з матір'ю були доброзичливими, теплими, то дитина буде прагнути встановити такі ж доброзичливі стосунки з учителем жіночої статі, і навпаки, якщо вони були холодними, віддаленими, то дитина буде триматися осторонь. Боротьба дитини з братами і сестрами за батьківську любов, прихильність може переноситися дитиною на стосунки з класом учнів і вчителем.

Цікавою є ще одна теза в доробку Саллівена, власне та, у якій йдеться про функції мови. У психології існує усталене розуміння того, що мова є механізмом і засобом розвитку, узагальнення і спілкування (висловлене Л.С.Виготським і підтримане всіми психологами), що в мові формується мислення і крім того, мова є знаряддям нашого мислення. Однак Г.Саллівен переконливо доводить, що мова є механізмом уникнення тривоги, символом, який допомагає уникнути тривоги.

Крім того, дослідник називає основним механізмом розвитку людини сублімацію (переключення енергії незадоволених нищих потягів у соціальне русло), яку розглядає як боротьбу між сильнішими і слабкішими потребами. Проте найсильнішими все ж таки вважає потребу уникнення тривоги та потребу в почутті емпатії (ніжності, любові). Про це важливо пам'ятати педагогу, оскільки незадоволення цих вроджених, на глибоке переконання Саллівена, потреб може спричинювати в учня тривогу, агресію і, зрештою, ускладнювати педагогічне спілкування і взаємодію.

З погляду неофрейдистів, спричинювати ускладненість педагогічного спілкування також можуть:

- почуття неповноцінності, залежності від інших, наслідком чого є невпевненість у собі, підозрілість, недовір'я та негативні очікування від контакту з іншими (Е.Фромм);

- неможливість самоідентифікуватися в оточуючому середовищі (Е.Еріксон);

- неможливість трансформувати вроджене почуття тривоги, що виражається у прагненні до безпеки та прагненні до задоволення своїх бажань, які часто суперечать одне одному, спонукаючи людину до вироблення певних способів поведінки: 1) прагнення до людей; 2) прагнення до незалежності, віддалитися від людей; 3) прагнення діяти проти людей (агресія) (К.Хорні).

Ці моменти дуже важливо осмислити педагогам: при оціненні знань учнів, виділенні й підтримці лідерів, заохоченні чи покаранні тощо.

Слід зауважити, що ознайомлення з основними ідеями психоаналізу вкрай необхідне вчителю для розуміння тих поведінкових парадоксів, які часто спостерігаються в педагогічному спілкуванні та діяльності.