1.1.3. Мета і завдання педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування є засобом досягнення мети, яка лежить за межами цього спілкування. Мета - це ті завдання, що стоять перед учителем і учнем, групою учнів як суб'єктами взаємодії. Постановка мети залежить від потреб, які виникають у конкретній педагогічній ситуації.

У ситуації особистісно орієнтованого педагогічного спілкування здебільшого увага акцентується на внутрішньому світі його учасників. Головною метою такого спілкування є забезпечення права і собі, і іншому на особисту думку, особисте сприйняття оточуючого світу, права бути особистістю, права говорити і слухати, чути і бути почутим. Учитель допомагає учневі виявити себе, розкрити позитивне, що є в ньому, як в особистості. За влучним висловленням К. Роджерса, вчитель є фасилітатором спілкування. Це означає, що вчитель виявляє професійну зацікавленість в успіхові учня, допомагає йому сформувати позитивну самооцінку, розвинути впевненість у собі, своїх силах, своєму потенціалі. Сформована в учителя спрямованість на учня, вміння відчувати його поряд, бачити в його очах внутрішний світ, розуміти учня, допомагає йому будувати оптимальне спілкування, вибирати найбільш дієві способи взаємодії з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Не менш важливим є те, що бачити: добре чи погане. У кожної дитини "намішано" те й інше. Акцентування вчителем уваги тільки на позитивних чи тільки на негативних якостях може призвести до формування в учнів комлексів більшовартості чи меншовартості, негативно вплинути на навчальну мотивацію. Головна мета особистісно-орієнтованого педагогічного спілкування полягає у створенні таких умов, завдяки яким змогли б виявитися найкращі властивості та якості його учасників: доброта, терпимість, толерантність, альтруїзм, чесність, порядність тощо.

Соціально орієнтована мета свідчить про спрямованість педагогічного спілкування на клас учнів. Воно відображає специфіку характеру взаємодії вчителя з групою учнів у педагогічній ситуації. Кожен учитель, не залежно від свого фаху, окрім предметних знань передає учням накопичений людством досвід, переконання про важливість і необхідність знань, розвиває допитливість і формує настанову на самостійну кропітку працю над власним самовдосконаленням. Водночас він демонструє учням високу культуру міжособистісних стосунків, справедливість у поєднанні з педагогічним тактом, ентузіазм у поєднанні із шляхетною скромністю, щирість і людяність. У ситуації соціально орієнтованого спілкування насамперед реалізуються такі завдання: спонукання учнів до певних дій, вчинків або ж гальмування небажаних, отримання достовірної інформації від учнів або ж її передавання, узгодження спільних дій, вчинків, налагодження теплих емоційних стосунків.

Головною метою предметно орієнтованого педагогічного спілкування є засвоєння учнями навчального матеріалу. Можна стверджувати, що кожен учитель спілкується з учнями мовою свого предмета. Тобто, "суб'єкт-суб'єктний", гуманістичний канал зв'язку між учителем і учнем, класом учнів опосередковується об'єктивним змістом навчального предмета та міжособистісною педагогічною взаємодією.

Здебільшого педагогічне спілкування відображає спільну потребу вчителя й учнів у встановленні контакту, взаємодії, яка б об'єднала їхні зусилля з метою досягнення спільних навчально-виховних завдань. Проте нерідко бувають парадокси, коли вчитель і учні мають протилежне бачення найближчої чи далекосяжної навчальної мети. У такому випадку наступає конфлікт цілей, інтересів. Ефективна реалізація предметної мети залежить передусім від індивідуальності вчителя, характеру, темпераменту, статі, віку, зовнішності, його стилю спілкування, ораторського вміння тощо. Водночас предметна взаємодія має пряму залежність і від індивідуальності учня, його характеру, темпераменту, здібностей, інтересів, світогляду, спрямованості тощо. Метою педагогічного спілкування, в основі якого лежить навчальний предмет, є створення спільного предметного поля для комунікативної діяльності вчителя й учнів. Власне така комунікативна діяльність, в основі якої лежить комунікативний взаємообмін, прагнення досягнути взаєморозуміння в сприйманні один одного, розуміння ідей, поглядів, переконань, а також накопиченого досвіду - робить учителя і учнів взаємозалежними. Отже, реалізація мети предметного педагогічного спілкування rрунтується на двох каналах зв'язку: "особистість-особистість" - канал суб'єкт-суб'єктної взаємодії, та канал, на основі якого здійснюється ця взаємодія - навчальний предмет - "об'єкт", опосередкований об'єктивним змістом предмета вивчення. Ця взаємодія має подвійну спрямованість: пряму - "вчитель-учень" і зворотну - "учень-учитель" (Реан А.О., Коломінський Я.Л., 1999).

Мета педагогічного спілкування пов'язана також із потребами його учасників у комунікації та спільній діяльності. Якщо потреба вчителя обмежується професійним самовираженням, самопрезентацією, то таке педагогічне спілкування буде мати егоцентристський, монологічний, "суб'єкт-об'єктний" характер. Якщо ж педагогічне спілкування викликане афіліативною потребою (А.Маслоу) вчителя, то він буде намагатися зробити цю взаємодію успішною, отримати емоційне задоволення від неї. Досліджуючи проблему педагогічного спілкування, Л.І.Габдуліна виявила, що педагоги з діалогічною (гуманістичною) комунікативною спрямованістю зорієнтовані на рівноправість і взаємоповагу. Монологічна, "суб'єкт-об'єктна" орієнтація вчителя узгоджується з підвищенням ступеня вираженості прагнення домінувати, займати позицію "над" у педагогічному спілкуванні, використовувати учнів, маніпулювати ними, уникати спілкування з ними або зводити його тільки до ділової взаємодії.

Отже, мета педагогічного спілкування полягає в реалізації органічно поєднаних особистісних, соціально-психологічних і предметних потреб зумовлених потребами його суб'єктів у комунікації та спільній діяльності. Найголовнішим і найскладнішим завданням, яке стоїть перед учителем, є побудова ефективних, продуктивних, асертивних взаємостосунків з учнями в умовах навчально-виховного процесу. Реалізація цього завдання залежить передусім від функціонального навантаження.