3.5. Методи і прийоми педагогічного супроводження образотворчої діяльності дітей Вихідні положення питання про методи і прийоми розвитку особистості дитини в образотворчій діяльності:

• особистісно-орієнтована модель освіти, що визначає образотворчу діяльність одночасно як середовище, процес і результат розвитку дитини — цілісної соціально адаптованої особистості;

• особистісно-розвивальний потенціал образотворчої діяльності можна осмислити з позиції поліфункціональності мистецтва в соціумі. Ця діяльність розважає дитину, вона є способом пізнавання нею світу і себе самої, в ній розвивається комунікативна сфера особистості, емоційна, інтелектуальна, мотиваційно-ціннісна, креативно-діяльнісна. Образотворча діяльність є сприятливою для естетичного розвитку дитини, її чутливості до краси в усіх формах її існування. В ній розвиваються художньо-творчі здібності, які презентують дитину в соціумі;

• особистісно-орієнтована педагогічна технологія організації і супро­водження образотворчої діяльності грунтується на філософії самоцінності дитинства, свободі творчого самовираження, визнанні за дитиною права на вибір та зображення світу таким, яким вона його бачить, сприймає, відчуває і розуміє. Педагогічна технологія обов'язково визначається осо­бистістю педагога як людини, художника, професіонала;

• методичний зміст педагогічної технології визначають окремі методики. Серед них можна назвати: методику спостережень у природі та соціумі, методику ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом, методику ознайомлення із зображальними матеріалами і техніками. Кожна окрема методика ситуативно використовується педагогом в різних формах організації образотворчої діяльності (повсякденна життєдіяльність, самостійна художня діяльність, спеціально організовані заняття і розваги);

• методика є сукупністю методів та прийомів (як способів взаємодії з дитиною), певним чином структурованих і спрямованих на комплексний розвиток усіх сфер особистості. Саме комплексний розвиток особистості і робить дитину успішною в образотворчій діяльності.

З цих вихідних положень розглянемо методи і прийоми, які належать до арсеналу особистісно-орієнтованої педагогічної технології образотвор­чої діяльності.

Види методів і прийомів та їхня характеристика

Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів. Наприк­лад, наочні, словесні, практичні. Ця класифікація є адекватною філософській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності розгортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього — до практики».

«Живе» споглядання передбачає активний діалог дитини з навколишнім світом, взаємодію з предметами, об'єктами, явищами дійсності і занурення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливість формування «картини світу», усвідомлення дитиною себе я к частини цього світу. Педагог скеровує процес пізнавання світу і світосприймання на розуміння дитиною світу природи, мистецтва, світу предметів і людей, власного внутрішнього світу як джерела творчих задумів для різних видів художньої практики.

До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, малюнків, зліпків тощо), спостереження, споглядання, простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов'язаних з образотворчою діяльністю.

За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити» красу і мінливість світу, цінність творів образотворчого мистецтва, вправність і точність рухів, користування зображальними матеріалами та приладдям в процесі зображення, способи досягнення образно-естетичної виразності продукту власної творчості.

Кожен з методів, що належать до цієї групи, має своє призначення і специфіку, яку має відчувати і використовувати педагог. Наприклад, розглядання потребує наближення до об'єкта, концентрування уваги на ньому з тим, щоб відзначити характерні його ознаки (колір, форму, рухи, особливості будови тіла, гармонійність і красу). Розглядання об'єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяльності. Уміння дитини виокремлювати об'єкт, зосереджувати на ньому увагу, роздивлятися його є запорукою успішної образотворчої діяльності. Розглядання може супроводжуватися коментарем педагога, бесідою з дітьми, ігровим діалогом з об'єктом, художнім словом, музикою.

Спостереження — метод більш тривалої концентрації уваги на предметі, об'єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спостерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світо-утворення. Ця інформація збагачує зміст образотворчої діяльності, образно-естетичну виразність її продукту.

Споглядання — метод занурення в систему зв'язків, які існують у природі. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підґрунті глибокого інтересу дитини до об'єкта, ігрової ідентифікації з ним. Це творчий діалог, єднання з природою. Він є мовчазним, тихим і спокійним. Його результатом можуть стати дуже оригінальні малюнки.

Важливим є спостерігання дитиною поведінки і дій педагога. Під час спостережень у природі та соціумі, під час споглядання, розглядання творів мистецтва, предметів, у процесі художньої практики педагог здійснює непряме, гуманне навчання тим, що «демонструє» дитині зразки креативної (творчої) поведінки, він супроводжує свої дії словом (наприклад, «Я дивлюся і бачу... Мені здається це красивим, тому що... Я відчуваю аромат і прохолоду... Мені легко і приємно... Що відчуваєш ти?» Або: «Я беру пензлик, він м'який і слухняний. Я поважаю його і знаю, він мені допоможе нама­лювати те, що я хочу. А я хочу намалювати... А що хочеш намалювати ти?»). Важливо зрозуміти, що креативна поведінка — це вміння діяти в ситуації вибору, здійснювати його і відповідати за нього. Дітям треба надати мож­ливість побачити і зрозуміти, як можна діяти під час вибору ідеї, задуму, в процесі реалізації задуму, вибираючи зображальний матеріал та спосіб зображення, на завершальному етапі творчого процесу, коли здійснюється вибір деталей, які підсилюють образно-естетичну виразність продукту творчості.

До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесіда, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи за своїм призначенням мають транслювати дитині інформацію про красу у всіх її формах, спрямувати осмислення дитиною «картини світу» та оцінювання себе як створювача зображальної продукції. Вони охоплюють «інструкцію», алгоритм, план спостереження за природними та соціальними явищами; розглядання об'єктів природи, арт-об'єктів, соціальних об'єктів; коментар щодо розуміння та сприймання дитиною елементів «картини світу», правила користування зображальними матеріалами та приладдям. Словесні методи також спрямовані на розвиток усіх сфер особистості (інтелектуальної, комунікативної, емоційної тощо). Вони спонукають дитину до активного спілкування, діалогу. Розвиток монологічного мовлення зумовлює становлення образу «Я» дитини, формування самооцінки, ціннісного ставлення до себе.

Мистецтвознавча розповідь — коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецтвознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має бути цікавою для дитини, тому їй можна надати форму казки, історії, легенди, вірша. Інформація мистецтвознавчої розповіді створює підґрунтя для використання методу мистецтвознавчої бесіди (про мистецтво, вид, жанр або за твором: картиною, скульптурою, архітектурною спорудою та інше). Бесіда супроводжується експозицією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, стимулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театралізацію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «входження у картину», ідентифікації з об'єктом, предметом, явищем.

Важливими елементами бесіди є запитання. Вони мають бути проблем­ними, створювати ситуацію вибору, спонукати до висловлювання власної думки (наприклад, «Як ти вважаєш, про що ця картина? Що художник хотів розповісти про море? Як ти здогадався? Що саме в картині підказує тобі, що настала весна?»). У разі необхідності педагог демонструє такий елемент креативної поведінки, як «зразок особистого ставлення» («Мені здається, я впевнена, що художник добре ставиться до цієї людини на портреті ... теплий колір, спокійний погляд, постать, навколо предмети, які любить ця людина»).

Обговорення — це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об'єктів та явиш природи, матеріали та способи зображення. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють власне або колективне рішення.

Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину піл. час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто на всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у. своїх можливостях щодо створення продукту.

Порада є методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог завжди поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки. Порада має відновити втраче­ний внаслідок необережності інтерес до процесу і результату, запобігти незадоволенню дитини собою та результатом діяльності.

До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення.

Якщо ми говоримо про образотворчу діяльність як емоційний, інтелектуально-естетичний процес, то особливістю педагогічної освітньої технології має стати актуалізація уяви, мислення, а не лише пам'яті. Тому головне місце у спілкуванні педагога з дитиною в усіх видах і типах занять посідає ситуація вибору. Творчість виникає там і тоді, де й коли створюється можливість вибору (вибір предмета обговорення, теми, зображального матеріалу, формату, способу зображення та інше). Зробити свідомий вибір дитина зможе лише володіючи досвідом роботи з матеріалами та різними техніками створення зображення. Оволодіння зображальною технікою до­сягається завдяки таким прийомам, як робота поруч з педагогом, спільні дії, співтворчість, маніпулювання зображальними матеріалами, гра в художників. Педагог пропонує дітям «повчитися у художників». Він розглядає разом з дітьми репродукції творів мистецтва, звертає їхню увагу на особливості зображення («Давайте спробуємо розгадати секрети художника», «Поміркуємо, як це можна зробити»). Експериментування і вправи, наслідування дій «художника» сприяють розвиткові таких елементів творчої особистості, як уміння діяти в ситуації вільного вибору, самостійність, впевненість у собі, гнучкість та образність мислення, творча уява, «ручна вмілість».

Методи, якими користується педагог в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотворчої діяльності, можна структурувати за класифікацією І.Лернера. Вчений запропонував таку систему загально-дидактичних методів:

• інформаційно-рецептивні;

• репродуктивні;

• евристичні.

Інформаційно-рецептивні методи: спрямовані на отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слу­хового, нюхового, смакового, тактильно-рухового). Йдеться про інтер­активні методи, які забезпечують різнобічність і повноту світосприй­мання..

• Спробуйте назвати методи, які належать до цієї групи. Скористайтеся попередньою класифікацією. Визначте їхнє значення для особистісного розвитку дитини та її образотворчої діяльності.

Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (педагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та деталей); вправи у техніках; дії поруч з педагогом.

Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпулювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація з особою художника, «входження у картину». Ці методи спрямовані на операційне, по-елементне опанування дитиною процедури творчої діяльності, яка полягає в пошуку та виборі ідеї, оформленні задуму, визначенні засобів та способів його реалізації, засобів досягнення образно-естетичної виразності зображального продукту. Евристичні методи надають діяльності дослідницького характеру на всіх її етапах і сприя­ють розвитку креативного потенціалу особистості. Завдяки евристичним методам актуалізуються уява, образне мислення, образна пам'ять, збільшується ступінь свободи дитини, її активність, винахідливість. «Евристика» (від грец. — heurisko — знаходжу, відкриваю) — це мистецтво знаходження істини. Педагогу треба вміти поставити дитину в такі умо­ви, щоб вона сама змогла знайти способи реалізації задуму (ситуації «відкриття», «осяяння», «інсайту»). Виникненню таких ситуацій сприя­ють спільні дії педагога з дітьми, маніпулювання приладдям (пензлик, олівець, фломастер, глина), експериментування з матеріалом (акварель, гуаш тощо).

Специфіку дошкільної освіти визначає гра. Ігрова форма навчання створила систему ігрових методів та прийомів, які також є особистісно-орієнтованими. Вони виступають способами спільного (педагога та дітей) розвитку сюжетно-ігрового задуму через постановку ігрових завдань і ви­конання відповідних (адекватних) Ігрових дій, спрямованих на навчання та розвиток дітей.

Ігрова мотивація — пропозиція вихователя зробити зображальну про­дукцію для ігрового персонажа («Кольорові стрічки для ляльки»).

Ігрові дії — пошукові вправи; як зробити стрічки (з чого?) якнайкраще.

Програвання результату — примірювання стрічок, дії з лялькою.

Ідентифікація з особою художника («Гра в художників»).

Входження дитини в образ художника збільшує ступінь свободи, позбавляє «комплексу страху», нерішучості.

Майстерність педагога полягає в умінні ввести дітей в уявну ситуацію, створити справжні ігрові стосунки. Він має стати актором, учасником процесу та емоційно реагувати (зацікавитись як дитина) нате, що відбувається, вміти виявляти різні почуття та емоції, демонструвати дитині здивованість, радість чи співчуття герою (відповідно до ігрової ситуації).

Спробуйте розробити варіанти таких ситуацій та програвайте їх (ак­торський тренінг).

Сюрпризний момент (ігрова ситуація) — несподівана поява ігрового персонажа або оригінальне пред'явлення дітям зображального матеріалу («До нас надійшла незвичайна посилка. Давайте подивимося, що в ній.. Для чого і хто міг її надіслати? Що ми можемо з цим робити? Як?»).

Елементом сучасних інноваційних технологій є бінарні заняття (спілкування організується двома дорослими, наприклад, педагогом і психологом, арт-терапевтом, музичним керівником, художником). Сюрпризом, несподіванкою для дітей буде поява, наприклад, «Олівця», «Знайки», «При­бульця з космосу», майстрині-писанкарки, персонажа з картини і таке інше. Вони з'явилися з певною місією (з ідеєю, темою, з матеріалами, приладдям для роботи, з новим способом зображення, новою технікою) і стають учасниками процесу.

Ігровий прийом «оживлення» приладдя, зображальних матеріалів, предметів, які образно відтворюються, допомагають дитині засвоїти правила користування ними, особливості форми, будови через «переживання», «проживання», «уособлення». Педагог вигадує ігровий (казковий сюжет), у якому предмети починають жити реальним життям. Він може залучити до цього дітей.

Ігровий прийом «подорож у картину» дає дитині можливість уявити себе всередині подій, зображених художником, відчути й пережити певний емоційний стан, осмислити колористичне і композиційне рішення, зануритись у світ краси природи, гармонію людських стосунків, таємне «життя» предметів. Така гра сприяє пробудженню в дитині художника.

Ігрові прийоми іноді використовуються педагогом як розважальні моменти (ситуації). Вони створюються за допомогою театральних елементів, декорацій, костюмів, музики, художнього слова тощо, мають відповідати головному дидактичному завданню заняття, підтримувати інтерес до роботи та її якості, допомагати педагогу реалізувати гедоністичну (розважальну) функцію мистецтва, а дитині — зрозуміти її і використовувати у своєму житті.

Прийом «програвання» зображень використовується педагогом з двох позицій:

• програвання готового зображення;

• програвання незавершеного зображення.

У першій позиції отримане зображення використовується як ігровий предмет («Як їжачок гриби збирав», «Консервуємо огірки та помідори», «Прикрашаємо ялинку»).

У другій позиції незавершене зображення стає полем ігрових дій, які спрямовані на досягнення образно-естетичної виразності («Будуємо вулицю: пройдемося нею, перевіримо, чи все зручно, подумаємо як прикрасити, розставимо дорожні знаки, спрямуємо транспорт...»). При цьому вирішуємо завдання, пов'язані, наприклад, із соціалізацією дитини.

Використання ігрових прийомів з рольовою поведінкою сприяє розвиткові окремих сфер особистості і соціалізації дитини. Дітям пропонують ролі фотографа, модельєра, перукаря, дизайнера, конструктора, гончара, будівника, екскурсовода, продавця-покупця та інше). Молодшим дітям краще пропонувати ролі звіряток, пташенят тощо. Педагог має викликати в дітей інтерес до ролі, бажання прийняти її. Неабияке значення має інформація про неї та мотивація («Це особлива людина... Вона вміє робити такі речі... Вони потрібні для...»).

Визначеними ігровими прийомами можна скористатися в будь-якій формі спілкування з дітьми: на заняттях, у повсякденному житті, в самостійній художній діяльності.

• Опрацюйте книжки: Григорьева Г. Г. Игровые приемы в обучении дошкольников изобразительной деятельности. — М., 1995.

• Обґрунтуйте вислів Л. Божович про можливість та важливість використання гри в педагогічному процесі супроводження образотворчої діяльності«... як механізм переведення вимог дорослого у потреби самої дитини».

• Які психічні процеси розвиваються у грі?Які з них є важливими для роз­витку образотворчої діяльності [відчуття (так/ні); сприймання (так/ ні); пам'ять (так/ні); мислення (так/ні);увага (так/ні); уява (так/ні)] ?

Огляд та аналіз методів, якими користується педагог як організатор і супроводжувач образотворчої діяльності дітей, є недостатнім для професійної діяльності на особистісно-орієнтованому рівні. Педагогу треба вміти оперувати ними відповідно до ситуації.