Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kniga OTM.doc
Скачиваний:
381
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
5.89 Mб
Скачать

Заняття як форма організованого навчання образотворчої діяльності та їхні види

Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається фор­мою організованого навчання.

У контексті особистісно-орієнтованого навчання перед педагогом сто­ять завдання:

• розвинути у дітей інтерес до навколишньої дійсності, до активних пошуків форм та засобів її відображення і творіння за допомогою худож­ньої практики;

• навчити дітей естетичного сприймання світу: природи, її об'єктів та явищ, предметів, мистецтва, людей і стосунків між ними, себе самого як активну й успішну особистість, творця краси та художника;

• Прилучити дитину до світу мистецтва, активного оволодіння зобра­жальними матеріалами, техніками створення зображень, способами твор­чих дій;

• реалізувати програму збереження здоров'я і формування в дитини позитивної налаштованості на світ, гармонізації стосунків з ним за допо­могою краси, художньої практики, творів мистецтва.

Взагалі будь-яке спілкування педагога з дітьми можна назвати «занят­тям», адже воно передбачає пряме чи непряме навчання, освіту, розвиток. Освітнє, навчальне, корекційно-розвивальне, арт-терапевтичне спілкуван­ня передбачає певні форми організації дітей:

• індивідуальне;

• групове;

• фронтальне.

Індивідуальне спілкування є діалоговою формою, яка є доцільна під час спостережень у довкіллі («Пошукаймо красу разом»), розглядання по­бутових предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, про­дуктів творчості дитини); проведення зображальних вправ та експеримен­тування з матеріалами.

Групове спілкування переважно є формою спільних вправ, дій, спря­мованих на уточнення знань та осмислення способів дій. Педагог об'єднує кількох дітей у групу з власної ініціативи (наприклад, помітивши типові особливості у способах дій із зображальним матеріалом), за ініціативою та бажанням дітей (наприклад, у спілкуванні з обдарованими дітьми).

Фронтальне спілкування передбачає роботу вихователя з усією групою дітей (наприклад, введення нового інформаційного та зображального ма­теріалу, способу, виду художньої практики; творчі проекти, діагностика досягнень дітей).

Особистісно-орієнтована модель освіти потребує адекватних підходів до класифікації занять образотворчою діяльністю. Головна вимога до них — забезпечення діалектичного зв'язку свідомості і діяльності, реалізація поліфункціонального, інтегрованого підходу.

На заняттях діти опрацьовують тему, запропоновану вихователем (нова інформація, уточнення відомого, пошук власного способу розв'язання), або творчо реалізують набуті навички та вміння у самостійно обраній темі.

Тил заняття зумовлений його метою: діагностичне, інформаційне, ко­рекційно-розвивальне (закріплювальне, уточнювальне), творчо-реабіліта­ційне (арт-терапевтичне).

Базовий компонент дошкільної освіти та особистісно-орієнтований підхід в освіті й вихованні дитини передбачають діалектичний зв'язок роз­витку її образотворчої діяльності з активним ознайомленням з теорією та практикою образотворчого мистецтва, особою художника як зразка креа­тивно) поведінки.

Тому за характером діяльності та змістом можна розрізняти такі заняття:

• теоретичні (мистецтвознавчі);

• практичні (зображальні);

• комбіновані (взаємозв'язок художньої теорії та естетичної практики);

• комплексні, інтегровані (ґрунтуються на синтезі та взаємодії мис­тецтв).

Теоретичні заняття головною метою мають введення дитини у світ мистецтва, ознайомлення з поняттям «мистецтво», його видами та жан­рами, творчим процесом та інше. Ці заняття проводять з раннього віку, розглядаючи з дітьми арт-об'єкти (іграшки, книжки, твори мистецтва), розповідаючи про них (мистецтвознавча розповідь); розгортаючи бесіду (мистецтвознавча бесіда), художньо-дидактичну гру або арт-терапевтичну сесію («Художній салон», «У музеї скульптур», «Подорож у картину», «Народна іграшка», «Що таке архітектура»).

Педагогу важливо вміти адаптувати мистецтвознавчу інформацію і ство­рювати цікаві та зрозумілі для дитини казки, легенди, історії про мистец­тво взагалі, про окремий вид мистецтва, жанр, твір, про художника (на­приклад, «Казка про художника, який любив море», «Казка про братів-скульпторів», «Майстер і предмети», «Про Художника і Красу»),

На цих заняттях педагог є транслятором інформації, він спонукає дітей до осмислення її та обговорення, активного діалогу в різних його формах (з педагогом, з іншою дитиною, з твором мистецтва; об'єктом, зображе­ним утворі).

Практичні заняття передбачають «Активне занурення дітей у світ ху­дожньої практики»: зображальних матеріалів, способів художньої оброб­ки матеріалів, дій із зображальними засобами, обладнанням та устатку­ванням для цієї діяльності. На цих заняттях педагог транслює дитині іншу інформацію: про матеріали та способи роботи з ними. Він посилається на образ художника і власними діями демонструє дитині зразок креативної (творчої) поведінки. Наприклад, «Давайте подумаємо разом: як художник осінь малював», «Де народні майстри візерунки шукали», «Як скульптор у глині майбутню скульптуру побачив». Діти ознайомлюються з різними зображальними техніками, матеріалами та способами дій з ними. Педагог спонукає дітей з раннього віку до активного маніпулювання фарбами, крейдочками, фломастерами, олівцями, глиною, воском, тістом, ігровим буді­вельним матеріалом, папером, тканиною, викидним матеріалом (коробки, клаптики, ґудзики, баночки), природним матеріалом (пір'я, камінці, черепашки-мушлі, гілки, коріння, сухостій, кора). Також він запрошує дітей до спільних з ним дій для усвідомлення складніших технік (наприклад, ори-гамі, витинання, вишивання, флористика, інтарсія, плетіння).

Комбіновані заняття є особливим типом організованого навчально-розвивального спілкування педагога з дітьми. Вони поєднують у собі теоретич­но-мистецтвознавчу та практично-творчу частини. Наприклад, діти уточню­ють уявлення про жанр пейзажу і розглядають репродукції пейзажних кар­тин, обговорюють, обмінюються думками про виражальні засоби, колір, композицію, здійснюють «Подорож у картину» і виконують ігрові вправи на розвиток уяви, образного мислення, переживання естетичних емоцій, відтворюють у власній уяві творчий процес художника. Практичну частину заняття можуть становити вправи на змішування кольорів, наприклад, «Ко­льори золотої осені», «Кольори пізньої осені», «Осіннє небо», або «Малює­мо осінні дерева». Можна запропонувати творчу роботу: «Малюємо пейзаж». Комплексні (інтегровані) заняття надають педагогу можливість розви­вати у дітей цілісне, категоріальне світосприймання, а дітям — формувати узагальнені способи дій, цілісні уявлення про мистецтво як форму існу­вання краси, про художню практику як спосіб пізнавання світу та його освоєння.

В організації занять цього типу педагог виходить із психологічної уста­новки: «Усе, що ти бачиш, відчуваєш, переживаєш, можеш передати за допомогою різних зображально-виражальних засобів (на площині, в об'ємі, звуками, рухами, мімікою, жестом). Ми можемо скористатися матеріалами, способами, техніками». Наприклад, метелик! Його можна по­бачити, розглянути, уявити, простежити його розвиток; його можна на­малювати (теж різними способами); виліпити з глини, пластиліну, воску, тіста, зробити в аплікаційній техніці, оригамі; метелика можна показати танцюючи; можна зробити костюм «Метелик», можна вигадати казку, істо­рію, віршик, загадку. Комплексні заняття перетворюються на цікаві роз­важальні вистави, шоу, перфоманси, арт-терапевтичні сесії і забезпечують повною мірою ідею поліфункціонального особистісно-розвивального підходу, створення поліхудожнього середовища в дошкільному освітньо­му закладі. На цих заняттях педагог є активним учасником процесу співтворчості.

За видами художньої практики розрізняють такі заняття:

• малювання;

• ліплення;

• архітектурна діяльність;

• декоративна діяльність.

Малювання (техніки живопису і графіки). На цих заняттях діти озна­йомлюються з різними способами створення малюнка, зображальними матеріалами, приладдям, техніками.

+ Зверніться до змісту Модуля І. Пригадайте головні техніки живопису (ри­сунок, кольорова пляма, мазок) та графіки (рисунок, лінія, штрих, відби­ток). Визначте техніки, доступні дітям.

Класифікація видів занять з малювання може бути різною. Наприк­лад, предметне (малювання предметів), сюжетне (передавання сюжету, дії, стосунків), декоративне (малювання орнаменту та декорування предметів). Кожен з видів малювання має свою специфіку, конкретну мету, низку зав­дань (програмовий зміст). Вони пов'язані з оволодінням виражальними засобами. Наприклад, предметне малювання «спеціалізується» на опану­ванні дитиною форми як зображально-виражального засобу, сюжетне — на композиції, декоративне — на декорі [колір, стилізація, орнамент (візеру­нок), розпис]. Взаємозв'язок видів малювання визначає принцип побудо­ви педагогічної технології розвитку самого малювання та особистості дити­ни в цьому виді образотворчої діяльності. Створення виразного малюнка є показником естетичної культури дитини, В інтелектуально-естетичного розвитку, соціалізації, активної позиції в соціумі, художньої творчості.

Класифікацію видів малювання можна здійснити відповідно до жанрів мистецтва. Наприклад, до живопису: пейзаж, портрет, натюрморт, побу­товий жанр малювання, за змістом літературно-фольклорних творів за­няття організуються як малювання об'єктів і явищ природи, предметів та об'єктів соціуму, людей і стосунків між ними, ілюстрування літературних творів. За такою класифікацією специфіку педагогічної технології визна­чатиме особистісний, природо- і культуровідповідний, поліхудожній підхід, тісний зв'язок з теорією образотворчого мистецтва та художньою практикою. Важливою умовою виступатимуть художньо-естетична куль­тура та компетентність педагога у сфері образотворчого мистецтва, його внутрішній світ, спрямування та здатність відчувати і розуміти тонкощі духовно-емоційного аспекту творчого процесу художника і дитини до­шкільного віку.

Ліплення (техніки скульптурного зображення). На цих заняттях діти оз­найомлюються з іншою категорією світосприймання, пізнавання та відоб­раження дійсності. Ідеться про створення об'ємного зображення за допо­могою пластичних матеріалів. Колір вже не відіграє такої важливої ролі, як у малюванні, тому провідними матеріалами, з якими працює дитина, ста­ють глина, віск, тісто, пластилін, а також сніг, пісок, пап'є-маше.

♦ З матеріалу Модуля 1 пригадайте основні способи виготовлення скульптур, матеріали, якими працює скульптор, та здійсніть добір змісту для освіт­ньої програми дошкільнят.

Заняття ліпленням теж можна класифікувати як предметне, сюжетне, декоративне. У кожному з них є провідна педагогічна мета: оволодіння певним виражальним засобом (форма, композиція, декор).

Взаємозв'язок видів зумовлює результат діяльності — створення вираз­ного образу. Ця класифікація «обслуговує» діяльнісний підхід у педа­гогічній технології організації ліплення.

Діяльність ліплення можна розгорнути як «заняття скульптурою». На таких заняттях діти ознайомлюються з мистецтвом скульптури, видами скульптури, матеріалами, особою скульптора, його майстернею, обладнан­ням і творчим процесом.

Діти навчаються створювати скульптури з різних матеріалів (пластичних, твердих, напівтвердих, зі снігу, льоду), реалістичні та абстрактні, скульптури, які зображують людей і тварин. Діти можуть діяти за мотива­ми «пластилінових мультиків:». Головним способом виготовлення скуль­птур є пластин ний, або скульптурний (він передбачає ліплення з цілого). Оволодіння цим способом супроводжується розвитком фантазії дитини, уяви та цілісного категоріального світосприймання.

Конструктивний спосіб дає змогу виготовити скульптуру по-іншому, складаючи її в ціле з окремих частин (пригадайте технологію «кубізму»). Скульптуру в такий спосіб можна виготовити, наприклад, з викидного матеріалу, ігрового будівельного («Робот», «Прибульці»), природного («Лісовичок»). Скульптуру можна виготовити за технологією «лиття» (на­приклад, з воску або залити водою форму та заморозити її; з гіпсу у формі).

Комбінований спосіб допомагає дитині виготовити виразну скульпту­ру, адже поєднує в собі пластичний і конструктивний — як «головне» і «до­датки».

Класифікація занять скульптурою: «людина», «тварина», «символ — знак».

На архітектурно-конструкторських заняттях діти ознайомлюються з мистецтвом архітектури, оволодівають способами створення різних споруд, матеріалами, творчістю архітектора-проектувальника. Діти констру­юють з ігрового будівельного матеріалу, макетують з паперу, природного та викидного матеріалу, проектують (малюють будинки та споруди). Роз­різняють: діяльність за планом, за умовами, за схемою, творчий проект.

Заняття декоративною діяльністю є особливим видом художньої прак­тики. Діти ознайомлюються з призначенням декоративного мистецтва, його змістом, матеріалами, творчим процесом майстра. Класифікацію за­нять можна здійснити за видом художньої практики: декоративне малю­вання: декоративне ліплення; аплікація; вишивання; плетіння; оригамі; печворк та інше.

Декоративна діяльність спрямовується педагогом на виготовлення кра­сивого предмета побутового призначення.

Заняття декоративною діяльністю розгортаються за такими напряма­ми: робота з орнаментом, виготовлення предметів, декорування предметів.

Зверніться до Модуля 1, в якому подано характеристику цього мистецтва.

Спробуйте дібрати зміст для освітньої програми дошкільнят.

У ній діяльності діти створюють предмети, тому класифікацію видів занять можна дати за утилітарним принципом:

посуд; сувеніри; одяг для ляльок; предмети прикрашання інтер'єру (пан­но, фриз, скульптура, меблі, аранжування квітів); прикраси (біжутерія).

Декоративна діяльність пов'язана з оформленням помешкання, дизай­ном, виготовленням сувенірів-подарунків, прикрашанням людини, есте­тичним оформленням її життя, створенням гарного настрою. Вона має тісний зв'язок з народними промислами та ремеслами.

Класифікацію видів занять можна дати за формою їхньої організації: гра, екскурсія, праця; арт-терапевтична сесія.

За провідним методом заняття розглядають як: споглядання; занурен­ня; мистецтвознавчу розповідь; мистецтвознавчу бесіду; художньо-дидак­тичну гру; вправи-експериментування з матеріалами; вправи у способах дій і техніках; творчий проект.

В інноваційних пошуках щодо спрямування традиційних форм органі­зації образотворчої діяльності до відповідності особистісно-орієнтованій моделі освіти, в розробках нових форм спостерігається тенденція до реалі­зації гуманістичного, поліхудожнього, природо- і культуровідповідного принципів освіти, активності дитини та збереження її здоров'я. Набувають популярності інтегровані, комплексні, бінарні заняття, заняття з еле­ментами музейної педагогіки, арт-терапевтичні сесії, спільні з виховате­лем творчі проекти.

Специфіку організації образотворчої діяльності (у будь-якій формі) сьогодні визначають:

• спрямованість на розвиток світобачення, світоперетворення і фор­мування емоційно-естетичної власної «картини світу»;

• активне розкріпачення, розслаблення дитини, зняття психічного на­пруження, визволення емоцій;

• активна співтворчість педагога і дітей у поліхудожньому середовищі;

• активна участь психолога дошкільного освітнього закладу, батьків в організації образотворчої діяльності дітей, її процесі та результаті.

Для реалізації мети особистісно-орієнтованої моделі освіти педагог має вивчати особливості та унікальні можливості кожної з означених форм організації образотворчої діяльності дітей, вміти майстерно користувати­ся ними і визначати власну позицію в кожній з них.

  • Спробуйте визначити «золоті правила» позиції педагога в особистісно-орієн­тованій моделі образотворчої діяльності. Наприклад:

бути не «над» дитиною, а поряд, разом з нею у сприйманні, усвідомленні, розумінні, визначенні та відображенні «картини світу»;

навчання розгортається на підґрунті потреб дитини в ньому;

дитина головна фігура освітнього процесу, вона висловлюється і діє пер­шою.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]