Розвиток дитини у процесі конструювання з паперу і картону

Робота з папером має практично необмежені можливості щодо транс­формування властивостей і варіювання конструкцій. Папір легко піддаєть­ся обробці.

Дошкільнята виконують з паперу різні двовимірні (робота на площині) та тривимірні конструкції. Виготовлення об'ємних виробів з паперу дістало назву техніки паперової скульптури.

Художнє конструювання з паперу сприяє розвиткові мислення до­шкільнят, їхньої творчої уяви, художнього смаку, почуття пластики.

Працюючи з папером, діти отримують уявлення про різні його види: ма­лювальний, глянцевий, обгортковий, шпалерний; картон, напівкартон тощо.

Папір має певні властивості: фізичні — колір, вага, характер поверхні (наприклад, шорсткість), гігроскопічність; механічні — пружність, міцність, злам та зношування; технологічні — здатність піддаватися різно­манітній обробці.

Вивчення властивостей паперу дошкільнятами відбувається насампе­ред у практичному засвоєнні можливих дій з ним: папір можна розрива­ти, жмакати, згинати, складати, розрізати.

Існують різні техніки роботи з папером: виготовлення іграшок спосо­бом складання аркуша паперу навпіл; згинання і склеювання; згинання, надрізання і склеювання; складання в різноманітних комбінаціях; за до­помогою викрійок.

Як свідчить аналіз практики дошкільного виховання, навчання кон­струювання з паперу грунтується переважно на наслідуванні, тобто ши­рокому використанні зразків, показу і детальному поясненні процесу ви­готовлення кожного виробу. Такий підхід зумовлений насамперед об'єк­тивною складністю цієї діяльності — велика кількість операцій, послі­довність яких можна тільки механічно запам'ятовувати, внаслідок чого вони не складаються у дитини в єдине ціле — спосіб, а також неможливіс­тю практично апробувати знайдене рішення і виправити його в разі необ­хідності (складання, надрізання тощо). За такого навчання кожний спосіб виявляється «прив'язаним» до конкретного виробу й існує для дитини тільки в контексті її виготовлення. Через це не відбувається узагальнення способів конструювання і дитина не користується ними для виготовлен­ня інших виробів.

Л. Парамоновою та О. Сафоновою було розроблено поетапну систему навчання дітей конструювання з паперу.

♦ Ознайомтеся з дослідженнями цих авторів.

На першому етапі здійснюється винесення способів конструювання з контексту практичної діяльності конкретного характеру і подальше вве­дення їх у процес виготовлення різних іграшок. При цьому доцільно ви­користовувати ігрові ситуації і мову дорослого у віршованій формі, що відображає «спосіб дії» (О. Запорожець). На другому етапі перед дітьми ставлять завдання проблемного характеру, які потребують співвіднесення засвоєних способів з новим и умовами та їх перенесення у нову ситуацію: прямого (молодший дошкільний вік) чи трансформованого (старший до­шкільний вік), що забезпечує їхнє узагальнення. На третьому етапі діти проводять самостійну конструктивну діяльність, створюють вироби за власним задумом.

Внаслідок такого навчання у дітей формується самостійне творче кон­струювання, яке виявляється в умінні створювати нові оригінальні заду­ми (поза завданням, що йде від дорослого), знаходити нестандартні рішен­ня, здійснювати суттєві зміни і різноманітне комбінування відомих опе­рацій, ЯЇІ часто приводять до винайдення дітьми нових способів, добира­ти матеріал за фактурою, кольором, формою, величиною у певному поєднанні, що відповідає задуму. Останнє свідчить про художній і твор­чий характер діяльності.

Роботу з папером доцільно починати із засвоєння елементарних дій. На початкових етапах вивчення властивостей паперу діти оволодівають най­простішими прийомами роботи: розривають, жмакають, згинають, скла­дають, розрізають, надрізають, склеюють, приклеюють, наклеюють папір.

Завдання навчання конструювання дітей молодшого дошкільного

• ознайом йти ратину із властивостями паперу;

• допомогти дитині засвоїти елементарні операції: жмакання, скручу­вання, складання,згинання;

• розвивати інтерес до конструювання.

Жмакання, скручування паперу. Молодших дошкільнят ознайомлюють з різними властивостями паперу: його легко розривати, зминати, скручува­ти у джгутик, складати і згинати. Клаптики паперу легенькі, підкинувши їх угору, можна спостерігати, як плавно й повільно вони падають на підлогу.

На початкових заняттях дітям роздають різний кольоровий папір (пе­реважно м'який): гофрований, газетний, серветки та інше. Звертають увагу на особливості кожного, пропонують доторкнутися до нього, розірвати, зіжмакати, визначити, який папір «голосніше» шелестить, який легше роз­ривається і таке інше.

Спочатку дитина молодшого дошкільного віку розриває папір різки­ми рухами, не звертаючи увагу на форму клаптиків паперу. Вона отримує задоволення від дій та звуків. Тому наприкінці заняття вихователь спону­кає дітей «опредметити» клаптики — визначити на що вони схожі.

На наступних заняттях діти з м'якого кольорового паперу способом жмакання роблять різні за величиною кульки (величина задана розміром паперу). Дитину захоплює зміна форми паперу, яка повністю залежить від її рук. Слід запропонувати дітям погратися з кульками. Молодші до­шкільнята можуть скористатися ними в різних іграх як сніжками, м'ячи­ками, тістечками для ляльок.

Технології виготовлення виробів способами розривання і жмакання дають змогу дитині не тільки пізнати у процесі експериментування різні властивості паперу як конструктивного матеріалу, а й самостійно ство­рювати образи (на основі асоціацій) і втілювати їх самостійно або за до­помогою дорослого. Тому використання таких простих технік із самого початку навчання дітей конструювання з паперу сприяє засвоєнню ними конструювання як засобу самовираження і створює умови для подальшо­го становлення дитячої творчої діяльності та особистості дитини як дослід­ника, експериментатора.

Завдання навчання конструювання дітей середнього дошкільного віку:

• ознайомити дітей із властивостями картону;

• допомогти засвоїти дітям основні способи конструювання з паперу;

• формувати вміння добирати розмір і колір паперу відповідно до при­значення виробу;

• навчити підкреслювати образну характеристику предмета співвідно­шенням кольорів, допоміжними деталями;

• розвивати спостережливість, образне сприйняття;

• розвивати інтерес до створення різноманітних образів;

• формувати вміння вводити власну іграшку в структуру загальної ком­позиції.

Жмакання, скручування паперу. Дітей середнього дошкільного віку про­довжують ознайомлювати з різними властивостями паперу. До м'яких, уже відомих видів паперу, додається папір цупкіший: ватман, оксамитовий, глянцевий, картон. Практичне експериментування дітей з папером знач­но розширюється. Дошкільнятам пропонують змочити папір і визначи­ти, який швидше намокне, на поверхні якого виду паперу краще малюва­ти фломастерами, фарбами і таке інше.

Дитина чотирьох-п'яти років, розриваючи папір, починає звертати увагу на випадково отриману форму клаптиків, наділяти їх певним змістом («м'я­чик», «квітка», «зайчик» та ін.), потім бавиться з ними, складає шматочки один до одного і таким чином створює досить оригінальні візерунки, образи.

Діти п'ятого року життя, жмакаючи папір, можуть створювати певні предмети: кулька, яйце, квітка. Слід зазначити, що отримані таким чи­ном вироби мають різну фактуру, оскільки дитина один папірець жмакає сильніше, інший, — докладаючи менших зусиль.

У середній групі дітям пояснюють, що техніка розривання і жмакання може бути використана для виготовлення не лише цілісних предметів, а й їхніх деталей. Потрібно вчити дітей обирати розмір і колір паперу відпо­відно до призначення виробу.

Багато для розвитку дітей дає оволодіння умінням створювати іграш­ки способом складання паперу, спочатку навпіл. Залежно від того, який предмет передбачається виконати, беруть квадратний чи прямокутний аркуш паперу, що легко згинати. Таким чином можна отримати будинок, транспорт, книжку. Наклеювання готових додаткових деталей: двері, вікна, колеса тощо надають більшої виразності предметам дитячої творчості.

Трохи важчим способом є складання за допомогою різноманітних комбі­націй.

Діти середнього дошкільного віку починають засвоювати складнішу техніку: оригамі і найпростіші способи цієї техніки — складання квадрата по діагоналі і складання квадрата по прямій навпіл із поєднанням проти­лежних сторін і кутів.

Виготовлення виробів та іграшок багаторазовим згинанням та складан­ням паперу в різних напрямках — найпоширеніший спосіб, який здебіль­шого зводиться до повторення певних форм і виконується поетапно під керівництвом дорослого. Цей спосіб виник у Японії понад тисячу років тому й отримав назву оригамі (ори — складати, гамі — тапір). З'явилося мистецтво оригамі ще в Стародавньому Китаї одночасно з виникненням паперу, однак пізніше (538 р. до н. є.) найбільший розвиток отримало в Японії, яка і вважається батьківщиною оригамі.

Перший крок до впровадження оригамі в педагогічний процес дитя­чого садка зробив Ф. Фребель. Звісно, на початку XIX ст. Ф. Фребель не міг бути ознайомлений з оригамі у повному обсязі, і кількість виробів з паперу, які він пропонував дітям, була дуже обмеженою. Проте його мож­на назвати першим практичним європейським педагогом-оригамістом.

Слід зазначити, що психологи вважають оригамі могутнім стимулом розвитку психіки й інтелекту, конструктивного та просторово-образного мислення, уяви, винахідливості, творчості.

Основні прийоми техніки оригамі, з якими ознайомлюють дітей се­реднього дошкільного віку, такі: під час складання папір спочатку переги­нають на столі від себе рівно навпіл (впоперек чи по діагоналі) так, щоб точно збіглися кути і сторони протилежних частин заготівки. Після цього згин загладжують ребром долоні, а потім нігтем великого пальця правої руки від середини до країв однієї та іншої сторін, притримуючи папір лівою рукою. Прийомом складання квадрата впоперек та по діагоналі отриму­ють базові основи для виготовлення сумки, метелика, автобуса тощо, на­даючи їм виразності за допомогою додаткових деталей.

Завдання навчання конструювання дітей старшого дошкільного віку:

• розвивати інтерес до самостійного вивчення особливостей паперу і картону;

• вчити дітей враховувати властивості паперу та картону під час ство­рення іграшок;

• оволодівати уміннями передавати характерні особливості форми, розміру, пропорцій іграшок, співвідношення їхніх частин;

• розвивати почуття кольору, лінії, форми, композиції;

• прикрашати вироби аплікацією, підсилюючи образну та емоційну виразність;

• добирати декор об'ємних виробів відповідно до задуму та призначен­ня виробу;

• передавати узагальненість форм предмета;

• виховувати вміння викопувати роботу в певній послідовності;

• формувати вміння планувати діяльність з урахуванням спільної для всіх мети;

• вчити дітей аналізувати створені ними іграшки (визначати в них за­гальне — спосіб конструювання і різне — додаткові деталі) і на цій основі формувати уявлення про багатофункціональність використаних способів;

• вчити поєднувати в одній конструкції площинні та об'ємні (цилінд­ричні) елементи.

Жмакання, скручування паперу. Дитина старшого дошкільного віку під час розривання паперу прагне досягти певної мети: отримати конкретну форму. З набуттям досвіду діти можуть зображувати досить складні фігур­ки, на які потім наклеюють додаткові деталі.

Старші дошкільнята здатні самостійно й усвідомлено жмаканням па­перу створювати певні форми, необхідні їм як деталі для іграшки, яку вони створюють. Також у роботі з дітьми цієї вікової групи можна застосовува­ти фольгу.

Згинання паперу і картону. Навчання конструювання виробів та ігра­шок з картону і напівкартону відбувається у старшій групі дошкільного навчального закладу. Дітям середнього дошкільного віку ще важко згина­ти аркуш картону.

За допомогою цієї техніки створюють циліндри, конуси, використову­ючи картон і напівкартон. Під час згинання аркуша зростають його міцність і жорсткість. Замкнені циліндри мають іще більшу міцність. їх можна отримати, згинаючи у трубочку прямокутний чи квадратний ар­куш картону (напівкартону), з'єднуючи між собою протилежні його краї, склеюючи їх.

Виготовляючи іграшки з циліндрів, видозмінюють геометричні осно­ви . Найпростіший варіант — доповнити циліндричну основу приклеюванням додаткових деталей для надання образної виразності (голова, вуха, хвіст у собаки, котика, віслючка тощо).

Для виготовлення низького конуса складають вирізаний з картону круг по діаметру у двох напрямках, щоб утворилися дві лінії згину, які ділять його на чотири частини. Одну частину відрізають, а з частини, що зали­шилася, склеюють конус. Високий конус виготовляють з половини круга. Слід заохочувати дітей до створення іграшок за власним задумом, комбі­нуючи конуси, циліндри. Важливо спонукати дошкільнят створювати різні варіанти одних і тих самих образів з метою формування у них вміння са­мостійно використовувати засвоєні способи для створення нових, склад­ніших конструкцій. Для цього дітям пропонують завдання проблемного характеру, вирішення яких потребує від них не тільки прямого перене­сення засвоєних способів конструювання в нові умови, ай їх комбінуван­ня й трансформування. У процесі створення різних образів з картонних та напівкартонних конусів і циліндрів діти вчаться передавати характерні особливості форми, пропорції, розміру предметів, взаєморозміщення і взаємозв'язок їхніх частин. їхні самостійність, творчість, вигадка, кмітливість виявляються у створенні чи доборі доповнень, додаткових деталей, що дає змогу на основі циліндрів і конусів створювати багато різних образів, за власними інтересами й задумами дітей.

Старші дошкільнята засвоюють способи конструювання різноманітних об'ємних іграшок з основної викрійки складанням, надрізанням та склею­ванням квадрата, поділеного на шістнадцять рівних частин.

Вихователь показує і пояснює виготовлення основної викрійки: аркуш м'якого картону складають навпіл (від себе), лінію згину загладжують, аркуш розгортають, одну зі сторін складають до лінії згину, потім другу, перегортають аркуш і повторюють всі дії.

Дітям пояснюють, що основою багатьох іграшок є викрійка з дев'яти квадратів. Для цього відрізають від основної викрійки з двох сторін по лінії згину крайні смуги: з одного боку — чотири, з другого — три квадрати. З такої викрійки можна одержати куб. З різних за розміром кубів можна отримати вежу, сходи, меблі, будиночки тощо. Важливо спрямувати дитячу фантазію на пошуки варіантів образів.

На початку навчання конструювання з викрійки дітям пропонують квадратні аркуші картону чи напівкартону, поділені на дев'ять квадратів з пунктирними лініями як основами для згину площин. Надрізи заздалегідь робить вихователь або діти роблять їх самостійно за накресленими суціль­ними лініями.

З викрійки, поділеної на дев'ять квадратиків, можна виготовити коро­бочку, кошик, з викрійки, поділеної на шістнадцять квадратиків, — буди­ночок, меблі, транспорт тощо. Вихователю у процесі роботи доцільно ви­користовувати метод прямих аналогій — перенесення характерних особ­ливостей реальних об'єктів (будинків, меблів та ін.) на виріб, що ство­рюється.

Користуючись різними викрійками, можна виготовити іграшкові меблі (стільці, візочки, скриньки, дитячі колиски) за мотивами яворівських ігра­шок, що сприятиме формуванню інтересу дошкільнят до народного де­коративно-ужиткового мистецтва.

Діти старшого дошкільного віку засвоюють три нових способи скла­дання за допомогою різноманітних комбінацій техніки оригамі: відгинання бокових сторін прямокутника (отриманого з квадрата) до його центра; відгинання нижніх кутів трикутника (отриманого з квадрата) до відповід­них сторін; відгинання нижніх кутів трикутника до протилежних сторін.

Ці нові способи конструювання передбачають операції, засвоєні дітьми раніше: перший спирається на спосіб складання картону навпіл з поєднан­ням протилежних сторін і кутів, а другий і третій — на спосіб складання квадрата по діагоналі. Це значно полегшує засвоєння дошкільнятами складніших способів.

Після того як діти застосують способи конструювання й отримають певну заготівку, вихователю доцільно запропонувати дошкільнятам уяви­ти і назвати форму, яку їм нагадує та чи та заготівка. Потім обговорити з дітьми, як виконати з цієї базової основи рибку, квітку тощо.

Дошкільнята мають вправлятися в умінні складати квадрат у різних напрямках навпіл (упродовж, впоперек, по діагоналі), відгинати кути, сто­рони, складати кути до середини один, два та більше разів, вкладати час­тини одну в одну, робити багатошарові згинання, витягувати певні части­ни виробу. Потрібно також вчити дітей робити надрізи у визначених місцях.

Вихователю в процесі заняття бажано застосовувати методи прямих аналогій і фантастичних аналогій — використання у творчих завданнях образів з казок, легенд, міфів. Можливі й такі варіанти: зображення ре­ального об'єкта в нереальній ситуації чи, навпаки, реального об'єкта в реальній ситуації. Наприклад, фігурку людини на казковій планеті чи дракончика в лісі.

Старшим дошкільнятам також доступне засвоєння основних понять оригамі: «ребро», «хребет», «долина», «гора», «складка-блискавка» та ство­рення основних базових форм — заготівок: «трикутник», для виготовлен­ня якого потрібно покласти квадрат кутом униз, зігнути по діагоналі зни­зу вгору; «повітряний змій», який складається з квадрата, спочатку зігну­того по діагоналі знизу вгору, що потім розгортається, верхні бічні сторо­ни складаються до діагоналей; «піраміда» — складається згинанням квадрата по діагоналі в обох напрямках; «квадрат» — утворюється скла­данням квадрата навпіл в обох напрямках. Важливо, щоб діти засвоїли: базові основи використовують для виготовлення багатьох іграшок. Для цього доцільно застосовувати метод пошуку аналогій — використання базової основи для створення нової іграшки.

Повторення виготовлення однієї і тієї самої фігурки на одному занятті у різних варіаціях, неодноразове повернення до вже засвоєних базових основ сприяє кращому запам'ятанню поетапності конструювання. Вра­ховуючи складність техніки оригамі для дітей дошкільного віку, необхід­на повторюваність дій для закріплення їх у пам'яті.

Дітей п'ятирічного віку ознайомлюють також з іншою технікою, яка має японське походження, — «киригамі». Вона передбачає складання па­перу і вирізання його в різних напрямках. Як і оригамі, киригамі досить складна техніка, вона потребує дій, які багаторазово повторюються, і до­тримання певного їх порядку. За допомогою техніки киригамі можна ство­рити різні фігурки: тварини, квіти, рибки, сніжинки і таке інше.

Ознайомлюючи дітей з технікою киригамі, використовують один з відо­мих дітям способів: складання квадрата навпіл по прямій лінії.

Спочатку вихователь розміщує на фланелеграфі заздалегідь підготов­лені форми — різнокольорові прямокутники (квадрати, складені навпіл) з вирізами різної форми по сторонах, що збігаються, і вирізані з паперу голівки звірят (кішки, тигра, песика, віслюка і таке інше).

Після цього пропонує дітям визначити за голівкою звірятко і дібрати до нього тулуб. Дошкільнята прикладають голівки до прямокутників різно­го кольору і з різними вирізами, обирають, фігурки якої тварини вони будуть виготовляти, добирають голівку і відповідний прямокутник. Потім вихователь уточнює з дітьми, як зробити прямокутник, і пояснює, де і як вирізати, щоб отримати відповідну конфігурацію тулуба тварини (попе­редньо намітити її обриси олівцем) і надріз по лінії згину для укріплення голівки. Готові фігурки діти розфарбовують олівцями, фломастерами, фар­бами для передачі характерних особливостей образу. У цьому виявляють­ся їхні самодіяльність, інтереси, вподобання, самостійні творчі дії.