9. Концепція поетичного слова у творчості Лесі Українки.

Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш "Слово, чому ти не твердая криця...":

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, "знімати вражі голови з плеч".

Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш.

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою "зброю іскристу". Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс "Слово, чому ти не твердая криця".

10. Інтимна та пейзажна лірика Лесі Українки.

В історію української і світової літератури Леся Українка увійшла як неперевершений митець, перу якого належать яскраві поезії переважно громадянського, патріотичного звучання. Проте її творча спадщина багата справжніми шедеврами інтимної та пейзажної лірики. Позбавлена можливості грати на фортепіано і стати композитором через тяжку хворобу, вона передала всю музикальність своєї натури слову. Ось чому її вірші сповнені музикальної краси і співучості. У них звучать мотиви молодості й кохання, щирої дружби і палкої любові до рідної землі, захоплення природою і милування українськими краєвидами.

Справжнім майстром пейзажного малюнка поетеса проявила себе уже в ранньому, але мистецьки довершеному циклі "Подорож до моря" (1888). У цих віршах все відбиває внутрішні переживання Лесі Українки: опис весни чи осені, бурхливого чи спокійно-лагідного моря, величних мальовничих гір чи зоряного неба, картини розгніваної стихії... Коли читаєш цю поезію, відчуваєш найтонкіші порухи душі письменниці, її болі і радощі, тугу і надії:

За кожним тим сплеском яскравим

Серце кидалось, розпачем билось,

Замирало в тяжкій боротьбі.

Відкіля ж цей сум і розпач?

Письменниця відкрито змальовує на тлі чарівних замальовок природи картини тогочасної дійсності: горе і недолю Волині, Поділля, злиденне і рабське життя своїх співвітчизників. І це зрозуміло: у великих майстрів виключно пейзажної лірики не буває; у ній обов'язково присутня людина, її доля, її настрій і почуття. Глибоким смутком, драматизмом і красою сповнена інтимна лірика Лесі Українки. Ці поезії схвилювали мене своєю щирістю, ніжністю, зворушливою чистотою. Складається враження, що поетеса довіряє тобі свою бентежну душу, розраховуючи на розуміння й співчуття:

Нічка тиха і темна була,

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була...

На мою думку, важко виділити суто інтимну лірику Лесі Українки серед інших численних її поезій, бо кожний ліричний вірш містить у собі риси громадського звучання, які тільки виразніше розкривають душевний світ і стан поетеси. Так вірш "Contra spem spero!" належить до "лірики чуття" і є художнім вираженням "крику душі", прагненням молодої жінки жити повноцінним життям, тоді як умови (суспільні й особисті) постали нездоланими перешкодами до цього. Та оптиміз мом, утвердженням життя як діяння звучить кредо незломленої важкими обставинами людини:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Сила духу Лесі Українки вражає кожну щиру людську душу, робить її сильнішою. Бо, маючи за приклад її життєлюбність, непохитність, оптимізм, соромно скорятися власним негараздам, відступаючи у важких ситуаціях, коли перед тобою велика й чиста мета. Емоційне, потужне слово поетеси не старіє, воно долає час і нині проникає в душі.