Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історичні умови та основні тенденції розвитку у...docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
08.11.2019
Размер:
310.22 Кб
Скачать
  1. Риси імпресіоністичної образності у новелі «Інтермецца»

"Intermezzo" М. Коцюбинського критики називають ліричним оповіданням. І це дуже влучна і справедлива характеристика. Адже у цьому творі письменник розкрив свою душу, висловив думки, почуття, які мучили його — свідка революційних і післяреволюційних подій 1905—1908 років. Жанр новели найбільше підходить для вираження найзаповітнішого, найболючішого.

Твір побудований як лірична сповідь автора, який страшенно втомився від жорстокого світу зла. Щодня йому доводиться зустрічатися з типовими для часів реакції явищами: катуванням і розстрілом колишніх учасників повстання, засланням, ув'язненням, поліційним наглядом. Як відомо, М. Коцюбинський працював у статистичному бюро, усі дані про суспільні явища проходили через нього. Чи могло чуйне серце письменника спокійно реагувати на факти насильства над людиною, приниження і знущання з неї! М. Коцюбинський спробував хоч на деякий час покинути бездушне "залізне" місто і втекти подалі від нього, де є тільки природа з її величністю і спокоєм.

Цей автобіографічний факт і став поштовхом до написання новели. Весь її сюжет — це монолог автора, який шукає душевного відпочинку, заспокійливої гармонії людини і світу. Але ж справа в тому, що подібної мети не можна досягти. Конфлікт між прагненням перерви — "intermezzo" — і реальністю робить новелу напруженою, хвилюючою. Реальність, яка не дає авторові забутися, — це він сам з його громадянським сумлінням, відданістю народові, чиї болі і страждання ні на хвилю не залишають письменника.

Ось ліричний герой вирвався нарешті із залізних обіймів міста і вже насолоджується красою степу, лісу. Чарівні пейзажі приваблюють зоровими і слуховими образами. М. Коцюбинський як справжній художник слова дає нам відчути "шовк колосистої хвилі" і тепло літнього вітру, побачити "блакитні річки льону" і "зелений серпанок" ячмінних вусиків... А яка чудова пісня лилася з неба на землю — жайворонкова "симфонія поля"! Здавалося б, де ще відпочити письменнику, де набратися сил і натхнення для творчості, як не тут, серед нив і лісів?

Та знову виникають у пам'яті люди — "вороги й друзі, близькі і сторонні". Це ж вони бентежили душу автора, голосно або мовчки благали про допомогу. Враження від природи не викреслюють згадки про Людське горе, від якого неможливо сховатися. Нарешті з'являється єдиний реальний образ — вже не уявний — селянина, який наближає розв'язку конфлікту. Письменник переконується, що його "intermezzo" — примарна мрія втекти від суспільства. Він — митець і громадянин, отже, залишатися осторонь людських проблем не може. Його місце — серед нужденних і скривджених, серед тих, хто потребує чесного й сердечного слова письменника-захисника, письменника-пророка.

Як бачимо, "Intermezzo" повністю відповідає вимогам жанру новели: у творі мінімум дійових осіб, конфлікт перенесений у душу ліричного героя, автор фіксує найтонші його переживання і переконує в правильності його остаточного вибору — повернення до міста, до людей.

Новела М. Коцюбинського дуже суб'єктивна і водночас високоідейна, бо в ній розв'язується проблема місця справжнього митця-громадянина в суспільстві. Саме таке поєднання найтоншої лірики і значущої ідеї зробило "Intermezzo" видатним явищем у жанрі української новели.

Як імпресіоніст Коцюбинський вихоплює із життя героя лише хвилинні враження, настрої, що виникли тільки в певний момент і, можливо, більше ніколи не з’являться. Він прагне відкрити перед читачем усю душу свого героя, не оминаючи навіть стану депресії і стресу. [4]

На основі позитивного і негативного дійових осіб можна поділити на дві групи: перша — це ті образи, які наповнюють душу позитивними емоціями: сонце, жайворонки, ниви; друга — почуття, які вносять смуток, продовжують нервовість, стрес: втома, людське горе, залізна рука міста. [4]

Ми бачимо, що вже на початку твору ліричний герой перебуває у стані втоми, яка ось-ось має спричинити стрес і депресію. І сам герой усвідомлює причини своєї втоми: «мене втомили люди», «мені надокучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять», «я чую, як чуже існування входить у моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Отже, сам герой дає відповідь. [4]

Так, душа переповнена людським горем, вона більше не спроможна сприймати і відчувати чужу істоту. А трагедія ліричного героя полягає в тому, що він стомився від людей, але водночас не може бути без них. Він, мов губка, вбирає в себе людське страждання. «А врешті — хіба я знаю, де закінчується власне життя, чуже починається?» для нього немає власного «Я» — є лише одне ціле. Тому так важко, залишивши все, втекти від людей. [4]

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872)

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.