55. Антивоєнні новели Марка Черемши

Перша світова війна принесла багато лиха землякам Марка Черемшини. Не випадково збірку, куди увійшли антивоєнні твори, автор назвав „Село вигибає”. До неї письменник включив новели „Село потерпає”, „Перші стріли”, „Зрадник”, „Село вигибає”.

Твір „Село потерпає” – своєрідний заспів, яким починається збірка. Бої ще далеко, а вже тремтить село, бо ще війни не бачить, але чує. Ревуть гори. Австрійські війська відступають, наступний бій має відбутися в селі. І від властей надійшов наказ всім селянинам залишити домівки. Тікають гнані війною люди невідомо куди, забираючи злиденне майно. Тривожний настрій, переляк, страждання селян передав Черемшина з великою художньою силою.

Художні засоби, якими він скористався, - паралелізми, персоніфікації, символіка. Не тільки нещасні люди, а й місяць перелякався, тікаючи за гори і вказуючи блідим пальцем на спорожніле, немов мертве, село.

В антивоєнних творах Марко Черемшина також використав засоби народних пісень, дум, невільницьких плачів, щоб розкрити справжні людські трагедії, які породила війна.

Влітку 1919 р. західноукраїнські землі і Волинь опинились під протекторатом Польщі. Посилився соціальний і національний гніт. Марко Черемшина і далі лишається „мужицьким адвокатом” у Снятині, разом зі Стефаником допомагає бідному українському люду. В цей час починає писати твори про долю бідноти в умовах нової окупації краю, про грабунок, розбій, що чинились на його батьківщині. Ці твори склали збірник „Верховина”, яка була видана в 1929 р., уже після смерті автора.

У збірнику „Верховина” письменник відтворив картини повоєнного життя Гуцульщини під владою Польщі. До збірки увійшли твори „Верховина”, „Ласка”, „Анюта”.

27 Квітня 1927 р. Черемшина раптово помер у рідному селі Кобаках. Похований у Снятині.

56. Зображення соціальних причин еміграції західноукраїнських селян у творах т.Бордуляка.

До книжки письменника-реаліста Т. Бордуляка (1863—1936), який належить до демократичного крила західноукраїнської літератури кінця XIX — початку XX ст., увійшли оповідання, поезії, листи. Сила його творчої спадщини — в глибоко художньому зображенні життя знедоленої бідноти. В його творах показуються поневіряння галицьких селян в еміграції, розвінчується антинародна роль буржуазної інтелігенції, розкриваються класові протиріччя.

Народився в селі Бордуляки Бродівського повіту на Львівщині у селянській родині. Початкову освіту здобув у селі Станіславчик. Згодом навчався у єдиній на той час в Галичині Львівській українській гімназії і на богословському факультеті Львівського університету, після закінчення якого був священиком і вчителем у селах Західної України, — Утіховичах Перемишлянського повіту,Заставцях Підгаєцького повіту Городищі (нині Зборівського району, Тернопільської області), Великий Ходачків(нині Козівського району, Тернопільської області). Брав активну участі в діяльності «Просвіти», громадському житті. Організував початкові школи з українською мовою навчання в селах Носівці та Городище. Знав понад 10 мов, серед них — грецьку, латину, російську, польську, німецьку, французьку, італійську, угорську. Мав великий авторитет серед простого народу та священства. Був обраний Ординаторським шкільним комісаром, містодеканом Козлівського деканату, радником Митрополичої Консисторії. Під час Голодомору 1932-33 років на Сході України разом з Іванною Блажкевич організував збір збіжжя на допомогу голодуючим.

Дружина — Антоніна Косович з відомого в Галичині роду священнослужителів. Подружжя мало 4 дітей — Тит, Наталя, Віктор, Марія. Родина часто відчувала матеріальну скруту, через що доводилося постійно займатися домашнім господарством. Це спричинилося до тривалої перерви в літературній діяльності о. Тимофія.

Помер Тимофій Гнатович 16 жовтня 1936 в селі Великий Ходачків на Тернопільщині

Літературну працю розпочав у 1887 р., надрукувавши в журналі «Зоря» вірш «Русалка». Також перекладав українською мовою твори Гейне, Тургенєва, Достоєвського, тощо. Згодом виступив з власними новелами та оповіданнями. В 1899 р. у Львові вийшла збірка оповідань письменника «Ближні». В 1903 р. Твори письменника друкувалися в часописах «Діло»(Львів), «Подільське слово» (Тернопіль), «Календар Просвіти», «Літературно-науковий вісник», «Товариш» (Чернівці". 1903 року у Києві видано книжку «Оповідання з галицького життя», в якій передруковано більшість творів першої збірки. Після того письменник опублікував у періодичних виданнях ще сім творів («Жура», «Передновок», «Прохор Чиж» та ін.). Збірки оповідань Т.Бордуляка виходили друком частіше на Сході України — Києві,Полтаві,Харкові,Черкасах. 1953 року у Львові було видано збірку «Вибрані оповідання». 1958 року у видавництві «Художественная литература» вийшла збірка «Тимофей Бордуляк. Рассказы».

Творчість Тимотея Бордуляка сповнена гуманізму, любові та пошани до людей, у ній правдиво показано важкі умови життя сільської бідноти та високі моральні якості простих людей («Дай, боже, здоровля корові», «Мати», «Дід Макар»), еміграцію галицьких селян до Америки та поневіряння їх за океаном («Ось куди ми підемо, небого!», «Бузьки», «Іван Бразілієць»). Трагічні події 1-ї світової війни знайшли відображення в новелах «Татари» та «Батюшка Спирідіон».

Письменник підтримував постійні контакти з Іваном Франком,Осипом Маковеєм,Дем'яном Гладиловичем,Іваном Белеєм,Михайлом Коцюбинським, Григорієм Величком,Володимиром Лукичем,Василем Стефаником,Андрієм Чайковським, Богданом Лепким,Василем Щуратом, Іванною Блажкевич,Володимиром Радзикевичем,Осипом Назаруком, та іншими.

Творчість Бордуляка високо цінували І. Франко, П. Грабовський, О. Маковей, Леся Українка.