13. Функція пісень у поемі лесі Українки «Давня казка»

З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi

людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв

створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя

супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема

призначення поета i поезiï.

Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï

Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний

досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не

назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх

пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди

любили й поважали поета:

I не був поет самотнiм,

- До його малоï хати

Раз у раз ходила молодь

Пiснi-слова вислухати.

З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був

дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря

Бертольдо, за допомогою якоï багач завоював серце своєï коханоï.

Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них

розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi

вiршi.

... Спiвцi по мiстi ходять

I пiснями люд морочать,

Все про рiвнiсть i про волю

У пiснях вони торочать.

Вже й по тюрмах ïх саджають,

Та нiщо не помагає,

ïх пiснi iдуть по людях,

Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив

захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни

Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали

пiсню, написану головним героєм

- поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили

боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику

нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не

потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця

велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не

сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет

вiдчував, що його думка лишилася на волi:

Та й в темницi буду вiльний,

- Маю думи-чарiвницi,

Що для них немає в свiтi

Нi застави, нi границi.

I мого прудкого слова

Не затримає темниця,

Полетить воно по свiтi,

Наче тая вiльна птиця.

На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте

народ пам'ятав його та його творчiсть.

Тема призначення поета i поезiï

- ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить

нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета

головне

- не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть

думки.

Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.

Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.

Ось одного разу чує

Граф лихі; тривожні вісті:

Донесла йому сторожа,

Що не все спокійно в місті;

Що співці по місті ходять

І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях своїх торочать

Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає,

їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає.

Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::

А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:

Що се, що? — кричить Бертольдо —

Гей, ловіть співця, в'яжіте!

У тюрму його, в кайдани

Та скоріш, скоріш біжіте!

Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:

Золотих не хочу лаврів, —

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотій тонкі сіті

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.

14. Джерела драматичних творів Лесі Українки, їх тематична та жанрова розмаїть.

Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Творчість поетеси — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За своїми ідейно-художніми якостями, рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

У своїх драматичних творах Леся Українка часто зверталася до сюжетів і так званих «вічних образів», узятих із Біблії і Євангелія, з історії та літератури інших народів. Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності, що дозволило розширити тематичні обрії нашої драматургії, порушувати злободенні соціально-політичні й морально-етичні проблеми, які хвилювали українське громадянство.

З іменем Лесі Українки пов’язаний і розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні та морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей.

Першим драматичним твором Лесі Українки була п’єса «Блакитна троянда», написана прозою 1896 року. Пізніше поетеса створює драматичні поеми, які на початку XX століття посіли провідне місце в її творчості. До кращих драматичних поем і соціально-філософських драм Лесі Українки належать: «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897—1909), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913). Три останні становлять її «діамантовий вінець», за влучним висловом М. Рильського.

Однією з перших спроб поетеси у жанрі драматичної поеми стала лірико-драматична поема «Одержима», написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог. Поему було створено одним подихом — у ніч, коли Леся Українка перебувала біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, від якого відвернулися його колишні товариші. Звідси той виразний суб’єктивізм авторки в окресленні конфлікту між Міріам і Месією, який в останні дні свого земного життя глибоко страждає від самотності, від нерозуміння його стану людьми, особливо учнями.

Міріам, яка любить Месію, не може змиритися з байдужістю, лицемірством, безтурботністю людей, які завдають болючих ударів Учителеві. Одержима високим духом справжньої любові, Міріам не може сприйняти проповідей Месії любити ворогів. Для неї «тихий усміх фарисея» гірший за «скорпіона злого», їй бридка не так сама отрута, як все «оте гнучке, підступне тіло». Жінка проймається ненавистю до всього облудного й фальшивого.

Міріам обурена, що й ті, хто вважає себе друзями Месії, зокрема його учні, не відчувають болю Учителя. Вони «сплять непробудним сном», коли душа Месії «сумна до смерті». З уст жінки зриваються пристрасні слова зневаги до людей, «сонного кодла», байдужого до страждань інших. Страждання Міріам посилюються ще й від того, що вона нічим не може допомогти дорогій серцю людині, котра Приносить себе в жертву, щоб врятувати людство. Вона хотіла б кинути гнівні слова в обличчя фальшивим друзям, що «тричі одрікалися» від Месії, що не побачили в ньому Сина Божого і віддали Учителя в руки катів.

…хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку,

того, чийого всі не варт мізинця!

В останній сцені Міріам висловила юрбі все, що накипіло на душі, і, звісно,

поплатилася за це життям: озвірілі люди, що не хочуть бачити своє непривабливе єство, забивають її камінням.

Тема протистояння позитивного героя, який обстоює правду, підносить дух переможених і збайдужілої юрби, єднає «Одержиму» з двома іншими творами цього жанру, написаними в цей час також на основі подій стародавньої історії східних народів.

У драматичних поемах «Вавилонський полон» і «На руїнах» Леся Українка по-новому осмислює події, пов’язані із загибеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. Головну увагу тут звернено на проблему між поневоленими і переможцями, на духовний розкол серед завойованих. У центрі поеми «Вавилонський полон» — співець Єлеазар, якого співплемінники зневажають за те, що заради шматка хліба він співав для ворогів. Та справжні пісні він зберіг для свого народу і ними він піднімає його дух.

«На руїнах» — твір про руїни поневоленого Єрусалима. Ми дізнаємося про горе і відчай людей, які залишилися без даху над головою, без їжі й одягу. Сонні люди здаються вбитими, а поле, де вони знаходяться, наче вкрите трупами. І от руїнами ходить від однієї купки людей до іншої пророчиця Тірца і підбадьорює занепалих духом. На гіркі зітхання, на згадування про смерть, яка скосила близьких, вона радить будувати нову хату, дбати про свою оселю, щоб «не була чужою в ріднім краю». Тірца закликає зневіреного до праці, перекувати іржавий меч на рало. їй болить розбрат між поневоленими, вона закликає до єднання, до праці, до відбудови зруйнованого. Трагізм пророчиці в тому, що люди її не розуміють і проганяють, прирікаючи самих себе на довге рабське існування.

Доба раннього християнства відбувається у драматичній поемі «В катакомбах», де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри засуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. Раб-неофіт не може примиритися з словами єпископа, що не осуджує рабства, а закликає до покори. Тут письменниця вказувала на російську православну церкву, яка вороже ставилася до визвольних змагань народу і всіляко захищала деспотичний режим імперії. Раб-неофіт не приймає таких «порад», він віддає честь титанові Прометею, який не творив своїх людей рабами. Так у творі пристрасно зазвучала ідея боротьби за правду й свободу. Поетеса обстоює звільнення людини від духовного гніту, її право на земне щастя. Та справжнім шедевром всесвітньої драматургії стала драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це — «поезія рідної природи, сприйнятої через прекрасні фольклорні образи, поезія мрії про щасливе, гармонійне, красиве життя, — звучить тут з незвичайною, навіть для Лесі Українки, силою», — як справедливо зазначив один із критиків — Леонід Новиченко. Твір утверджував боротьбу за волю як неодмінну умову людського щастя, втілював мрію про нову людину — мужню, добру, безкорисливу, готову йти на самопожертву в ім’я свободи й щастя народу.

«Лісова пісня» — найвидатніша драма Лесі Українки, твір, що приніс їй найбільшу славу і радість.