Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історичні умови та основні тенденції розвитку у...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
08.11.2019
Размер:
310.22 Кб
Скачать

1) Опір через ізоляцію, замкнутість, бойкотування переможця;

2) Опанування окупанта своєю культурою, її екстраполяція на самоідентифікацію завойовника.

Другий шлях – складніший, триваліший, негероїчний зовні, його апологети зазвичай засуджуються за колабораціонізм. Найпереконливіше його обґрунтовує Неріса, закликаючи Антея здобути славу, і тоді ймення митця «заглушило б гомін / імення Цезаря! Оце була б / справдешня перемога!» [9, 195]. У позатекстовій перспективі, констатує О. Забужко, «Греція-бо таки підкорила Рим культурно після того, як її саму оружно підкорили римські легіони» [5, 355]. Інакше кажучи, Нерісина концепція поширення національної культури в умовах поневолення виявилась дієвою. Утім, саму Нерісу вабить виключно творчість і комунікація з вдячним реципієнтом, бажано з верхівок суспільної ієрархії, а моральнісний фільтр вона відкидає, рівняючи знать імперську і провінційну за безчесністю вчинків, замаскованих під шляхетність. Заслуговує уваги і гендерний аспект конфлікту драми, адже Неріса випрошує у чоловіка, як милість, одного: «Дозволь мені вступити до театру…» [10, 177].

Наскрізний образ оргії в однойменній драмі Лесі Українки яскраво ілюструє розхитування бінарності протиставлення: «святая оргія» – код духу (Антей); «розкішна оргія» – код плоті (Неріса). Співець у виборі між батьківщиною (Елладою) і коханою (в чорновому варіанті драми «Оргії» ім’я Неріси – Елліда), жертвує останньою. У свою чергу Неріса, репрезентантка народу, що колись був поневолений співвітчизниками Антея, вище суспільних пріоритетів ставить феномен мистецтва. «...красу я тямила й малою» – ось домінантна теза в її самооцінці. Танець Неріси засвідчує естетику розмаїтого штибу. Наділена талантом божественної граційності, даром «вітрогості», танцівниця не ігнорує еротизм, фривольність, але разом з тим не перестає слугувати увічненню мистецького генія своєї батьківщини – Танагри. Загалом, текст останньої драми Лесі Українки дає підстави визнавати право на самодостатність у ній різних цінно-смислових інстанцій, що зумовлює продовження пошуків прихованої товщі смислів у культурософській творчості письменниці.

  1. Порівняльна характеристика Кассандри і Гомеля за драматичною поемою «Кассандра»

Перша картина - протиставлення Кассандри Гелені. І Кас-сандра, і Гелена - обоє вродливі, але цілком різні жінки.

В їх очах - велика сила. Кассаидра «дивиться поперед себе, погляд її падає на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї щось далі». Це сила нездоланної правди пророцтва. Коли ж гляне Гелена,

кам’яніють мужі сильні

і тихо шепотять: непереможна!

Гелена свідома цього; вона знає, що її богорівна краса має силу, проти якої не встоїть жодний воїн і звитяжець. Краса Ге-лени несе смерть, бо спричиняється до Троянської війни, до загибелі тисяч людей, а серед них і до смерті її коханця Паріса. Створена служити Афродіті, Гелена позбавлена почуття вірності кохання. Кохання - її бог, і перед ним никнуть і звитяги грецьких воїнів, бо не мужі ведуть Гелену в свій намет, а вона веде їх, покірних, за собою. Гй байдуже до того, де панує її кохання - в чужому чи рідному краї - скрізь вона цариця.

У характері Гелени Леся Українка послідовно підкреслює спокій. На гострі слова Кассандри вона «насуплює брови, але не плаче», і тоді Кассандра каже:

и плакати не можеш, як і смерть. Дивись: твоє обличчя знов спокійне.

Поетеса не засуджує ні краси Гелени, ні її щастя в коханні, а засуджує духовну обмеженість, згубну силу її чарів для долі народів, смерть, яку породжує її егоїстичне почуття. Непорушність сили й звичаїв Гелени підкреслено ремаркою на початку картини - «сидить на низькому різьбленому стільчику і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці» - та кінцевим пророцтвом Кассандри про Гелену, яка повернеться до Менелая:

А ти сидиш на троні, ти, цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться…

Кассандра ж успадкувала від Прометея богоборство:

Г є л є н а. Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

за те вони тебе й карають.

Кассандра. Що ж,

їх сила в карі, а моя в змаганні.

Твердження Кассандри «я не знаю нічого, окрім того, що я бачу» - додамо - «бачу в майбутньому і те, що відбувається зараз поза моїми очима» - знайомить нас з властивістю тяжкого таланту Кассандри.

У другій картині Кассандра пророкує нещасливе майбутнє Поліксени й Андромахи: добрій і чарівній Поліксені не бути дружиною Ахіллеса, Андромасі не бачити живим свого чоловіка Гектора. Поліксена дорікає сестрі, що, знаючи про горе, яке її чекає, вона могла б відвернути його, а Андромаха вважає Кассандру винною у смерті Гектора. На це Кассандра може сказати тільки одне:

Я завжди чую горе, бачу горе, а показать не вмію. Я не можу сказати: тут воно, або: он там. Я тільки знаю, що воно вже є, і що того ніхто вже не одверне…

Кассандра не може сказати - від кого прийде горе, а коли й знає це, то все одно її словам не вірять.

У другій картині розкривається ніжність почуттів Кассандри. її розповідь про Долона - це лірична сповідь люблячої дівчини, в якій годі пізнати пророчицю, одержиму віщуванням горя. Так само важко пізнати Кассандру і в її ставленні до улюбленої сестри Поліксени. Кассандра всіляко намагається промовчати страшну правду про майбутнє Поліксени. Звідси її прохання:

Не придивляйся до моїх очей, не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько.

Шоста картина - протиставлення Гелена Кассандрі - філософський апогей драми.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.