22. Драматична поема Лесі Українки «Одержима»: джерела, специфіка конфлікту, осмислення біблійних мотивів.

«Одержима» - перша викінчена драматична поема Лесі Українки. В її художніх засобах є багато від тих поезій, у яких поетеса виступає як запальний оборонець і пропагандист непримиренності в боротьбі проти різних облудних соціальних, релігійних і інших вчень, які мають на меті відволікти трудящі маси від визвольної боротьби.

Виходячи з особливостей драматичної поеми, в «Одержимій» головне місце належить монологу, виголошеному Міріам або до самої себе, або до уявлюваного свого противника. У драмі монолог лише зрідка переходить в діалог або в ширшу розмову. Та це й відповідає становищу героїні, яка лишається самотньою.

Увесь твір витримано на поєднанні двох кольорів: чорного й багряно-червоного. Незважаючи на те, що дія відбувається в пустелі, край моря, у драмі ніде нема вказівки ні на жовтуватий колір пісків, ні на голубизну або сірість морських просторів. Навпаки, люд, що творить основне тло в першому акті, чорніє, надаючи подібного забарвлення всьому навколишньому. В другій дії все відбувається під місячним сяйвом, яке творить великі й довгі тіні. Третій акт відбувається також вночі. Нарешті, в четвертому акті зовсім нема вказівки на барви. Дія драми витримана в чорних або тіньових тонах, і лише в словах Міріам чорний колір змагається з кольором вогню і крові. Ось як говорить Міріам до Месії:

І, мов на жар пекучий, наступати я буду на слова твої огнисті, сліди мої від них криваві будуть.

В іншому місці в її словах - «заграва кривава». Коли ж мова йде про зболілу душу Міріам, то для неї одержима знає тільки одну барву:

Месія. Ти не наводь обмови зайвої на власну душу,- такою чорною вона не може бути. Міріам. О, ні, учителю, вона чорніша, ніж хата-пустка, що після пожежі чорніє порожнечею.

Ясна річ, що обставини драми не вимагали ні відтінків, ні інших барв. Чорний колір змученої душі й червона барва заграв, що вирували в серці Міріам, підсилені барвою крові, про яку весь час іде мова між Месією і Одержимою. Ми не знаємо кольорів убрання Месії й Міріам. Воно може бути і чорним, і білим, але все одно на нього ляже відсвіт двох барв - чорної барви глибокої туги Міріам і чорно-червоної барви заграв, що вирують у її душі.

Так само ощадна поетеса і в епітетах. їх мало, а ті, що є, або характеризують дві основні барви, або посилюють окремі вирази і також витримані в настрої переживань Міріам. Страшна слава, очі ліниві, смерть соромна, очі безсоромні - ось, власне, майже всі епітети, крім тих, що вже наводилися в цитатах з твору. Такі ж і порівняння. Душа Міріам весь час порівнюється з пусткою, а любов її серця - з поломінню, байдужий люд - з камінням пустелі ‘, яким, зрештою, і побивають одержиму. Отже, мистецькі засоби поетеси тільки підкреслюють суперечності між непримиренними поглядами Міріам і Месії, внутрішню суперечність в душі самої Міріам між любов’ю і зненавистю.

В «Одержимій» поетеса вжила п’ятистопний неримований ямб з ненаголошеним закінченням. Цей розмір створює враження вільної розмови, не обтяжеиої й не дисциплінованої римами та строфічною побудовою вірша. Там, де поетесі особливо важливо наголосити якусь думку, жіноче закінчення рядка зникає і наголос припадає на останній склад. Від «Одержимої» таке ритмічне оформлення віршів стає звичайним у драматичних поемах Лесі Українки.

Теми, порушені в «Одержимій», ідеї, висловлені в ній, продовжували хвилювати поетесу. Вона звертається до них протягом всього наступного свого життя - і в «На полі крові», і в «Руфіні і Прісціллі», герой якої, не знайшовши вірного виходу, помирає поруч з новочасною одержимою-Прісціллою, і в «Кас-сандрі», героїня якої має багато рис, властивих Міріам.