15. Історична основа драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня». Образи Оксани і Степана.

«Бояриня» — драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот. [1] Написаний далеко від Батьківщини (поема просякнута невимовною тугою за Україною), — це єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії. Події в поемі розгортаються в часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві (Частини 2,3,4,5). Складаючись з п'яти частин віршами мішаних розмірів, твір побудовано практично повністю у формі діалогів.

Оксана — головна героїня, українка з козацького старшинського роду.

Степан — Боярин, українського роду, служить при московському царі. Бурлака - нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а в подальшому чоловік Оксани.

Олекса Перебійний — не дуже багатий, але значний козак з старшини. Люблячий батько Оксани.

Іван — палкий патріот України. Брат Оксани.

Стара Перебійниха — Літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх примирити. Матір Оксани.

Ганна — сестра Степана, подруга Оксани.

Матір Степана — вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани.

Гість — гість з України, що приїхав до Степана з суплікою (проханням) до царя.

Та кілька осіб прислуги, ролі яких німі.

Сюжет поеми розвивається на побутовому рівні, на фоні історичних подій, які лише відгуками згадуються в п'єсі.

I. Історична основа драматичної поеми "Бояриня". (Леся Українка у поемі "Бояриня" показала драматичні події XVII століття, коли Україна переживала складний історичний період, який пізніше було названо Руїною. Після приєднання до Московії Лівобережна Україна переживала посилення колоніального закабалення, українці не хилили голови. Гетьман Дорошенко очолив боротьбу за визволення України з-під гніту, але й серед українців знаходились люди, які були готові коритися, хилити голову перед сильним сусідом.)

II. Життєва трагедія Оксани - доньки козацького старшини Олекси Перебійного.

1. Заміжжя Оксани. (Оксана покохала московського боярина Степана, який здавався їй щирою, доброю, лагідною людиною. Батько Степана - козацький старшина, але присягнув московському цареві і переїхав до столиці. Туди ж після весілля виїхало і молоде подружжя.)

2. Моральні страждання молодої українки Оксани на чужині. (Оксана вірила, що на чужині коханий чоловік буде оберігати її і захищатиме інтереси України. Але молода жінка була прикро вражена поведінкою Степана, його рабською покорою царським прислужникам. її спантеличило прохання чоловіка цілуватися із запрошеними в дім боярами, розгнівила вимога не приймати листів від "братчиці" - товаришки з України, не "озиватись" до брата Івана. Та найбільше її вразило те, що Степан відмовився допомагати Україні. Від усього цього Оксана почуває себе нещасною. їй здається, що її руки заплямовані іржею:

От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так... немов якась іржа... як на старих шаблях буває, знаєш?)

3. Невідома хвороба Оксани. (Оксана жила в достатку, поруч із коханим чоловіком, але була відірвана від рідної землі і відчувала себе дуже хворою. Ця невідома хвороба - ностальгія. Туга за Батьківщиною зробила молоду жінку слабкою, вона ледве зводить дух, найменше зусилля виснажує її.)

III. Вина Оксани і Степана та кара за цю провину. (Молоде подружжя душила "змора". Вони не змогли протистояти життєвим обставинам, розірвати пруття золотої клітки. "...Не ростуть квітки в темниці", - говорив Степан, з тривогою вдивляючись у помарніле обличчя Оксани. Доля покарала їх обох: Оксана змирилася зі смертю, а Степан довіку каратиметься, мучитиметься за втраченою дружиною.)

16. Оригінальність Лесі Українки в драмі «Кам’яний господар»

Леся Українка віддавала належне консервативному принципу, уособлений у Командорі у драмі „Кам’яний господар”, щоб спочатку визволилася душа з „єгипетського” полону, а вже тоді духовно вільна людина забезпечить волю слова, віри, науки. На її переконання спочатку треба зробити Україну свідомою, а для цього слід підготувати національно-свідому інтелігенцію, повернути нації її „мозок”, а вже на цьому духовному фундаменті творити новий храм державності – національний, демократичний, соборний.

Слід зазначити, що світові теми й проблеми драматург завжди розкривала по-своєму. Для цього вона користувалася образами з древнього світу із далеких країв як великими узагальненнями. Доказом цього є твір «Кам’яний господар», де талановита письменниця відповідно до своєї філософії створює образ Долорес які просвіток між кам’яними хмарами й різними примарами, яких багато в п’єсі. Найсильніші речі Лесі — «Оргія», «Лісова пісня», «Бояриня». Твори свідчать про, те, що автора цікавили різні проблеми: патріотизм людей, в якому не треба шукати проявів національного егоїзму; любов до природи; суперечність між людською чистотою, душевною якістю й красою та міщанством, обмеженість; руїна людських душ і таке інше.

Про що б не писала Леся, всюди відчутний вияв її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її таланту. Драматичні твори письменниці можна назвати її діамантовим вінцем, в якому відбилися різними барвами її філософські помисли.