54. Тематична і художня своєрідність новел Марка Черемш («Карба»)

Крім ідейної і тематичної спорідненості прози Стефаника, Мартовича і Черемшини, знаходимо багато спільного і в їх творчій еволюції, в художньому методі й стилі. Вони розробляли жанр новели і дали класичні зразки його. Беручи за об'єкт для своїх творів правду життя, вони, для більш глибокого відображення її дбайливо працювали над словом і внесли багато нового в техніку художньої прози. Пишучи про народ і для народу, вони використовували фольклорні багатства, талановито наслідуючи народну поезію, як це було у Черемшини.

Відзначаючи спільні риси в творчості трьох видатніших українських новелістів, водночас не слід забувати, що, як творчі індивідуальності, вони займають кожен своє місце в літературі. Легенду буржуазно-націоналістичних критиків про «школу Стефаника», до якої вони зачисляли Черемшину і Мартовича, сам Стефаник категорично заперечив і назвав її непорозумінням, вважаючи, що його побратими такі оригінальні таланти, що мішати їх «в якусь школу є просто гріх». Справедливість цієї думки Стефаника незаперечна.

Марко Черемшина - Іван Юрійович Семанюк — народявся 13 червня 1874 р. в с. Кобаки. Косовського повіту (тепер району Станіславської області), на Гуцульщині в селянській сім'ї. Коли хлопцеві було 2-3 роки його взяли на виховання дід і баба. Про діда і про життя в його господі, серед буйної та пишної карпатської природи, Черемшина залишив найтепліші спогади. В автобіографії він писав: «Я пропадав за дідом та за його казками, та співанками, та грою на флоярі, та за тими бадіками і вуйками, що у діда ночували і в гості повертали і так красно та весело та любо набувались, красну бесіду, мали, мене вихвалювали, теплими до­лонями гладили, баранчиками та пукавками в бриндзі топленими та денцівками, та сурмами обдаровували, красних співанок співали, хату аж до сволоків веселили».

продовж 1900—1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій «Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника — «Карби. Новели з гуцульського життя»: «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду», «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» та інші (разом 15), — присвячені зображенню життя темного й зубожілого гуцульського селянства за Австрії. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття.

Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874 року в селі Кобаки, Косівського району, на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в селянській родині. Навчаючись у гімназії, у старших класах Марко Черемшина розпочав свою літературну діяльність. Влітку 1895 року він написав драму “Несамовиті” і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом “Зоря”. У драмі показано життя сільської молоді, яка боролося з соціальною несправедливістю, темрявою і забобонністю селян. Хоч драма й була оцінена рецензентом позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився.

На початку квітня 1896 року у чернівецькій українській газеті “Буковина” надруковано перше оповідання І.Семанюка “Керманич” під літературним ім’ям “Марко Черемшина”. В оповіданні оспівано гордість, високе почуття дружби, готовність на самопожертву — риси гірського населення, раніше опоетизовані Ю.Федьковичем. В романтично-захоплюючому дусі змалював автор сміливого плотогона-керманича Саїна, який, «рятуючи вижницького Майорка, оту п’явку, що хотіла його до криміналу всадити», гине сам. Крім впливу Ю.Федьковича, в оповіданні відчувається і поетика народних дум. Тут широко використана гуцульська говірка, зменшувально-пестливі форми, традиційні звертання, фольклорна система тропів. У творі правдиво передано і деякі елементи побуту, гуцульський діалект, що надає новелі реалістичних рис.

Після закінчення гімназії письменник виїжджає восени 1896 р. до Відня, щоб продовжити навчання в університеті. Він мав намір вступити на медичний факультет, але там була дуже висока плата за навчання, тому записався на юридичний, де плата була найнижчою. У Відні Марко Черемшина, крім навчання, займається культурно-громадською роботою, стає членом земляцьких студентських товариств “Січ”, “Товариство студентів з Росії”, робітничого товариства “Поступ”. Ці товариства влаштовували літературні вечори, дискусії, відзначали пам’ятні літературні дати. Про багатогранну громадську роботу Черемшини свідчить і організований за його участю великий мітинг у Відні (1897), спрямований проти розгнузданості і свавілля польської шляхти в Галичині. На нього був запрошений І. Франко.

1896-1898 роки – період напружених творчих шукань Марка Черемшини в галузі тематики, жанрів, зображувальних засобів. Ніколи згодом творчість митця не буде такою різноманітною, як у цей час. Він розробляє оповідання, байку, казку, пише поезії в прозі, перекладає. У 1898 році молодий автор друкує в журналі «Дзвінок» твори для дітей – дидактично-повчальну байку «Муха» та казку «Сльоза». На окремих творах позначається деякий вплив модернізму. Це стосується оповідання «Нечаяна смерть» та циклу поезій у прозі «Листки». Вплив модернізму частково позначився і на доборі творів для перекладу. У травневій книзі “Літературно-наукового вісника” за 1899 р. було надруковано “два образки з гуцульського життя” – “Святий Миколай у гарті” і “Хіба даруймо воду”. Протягом 1900 та 1901 рр. у львівському “Літературно-науковому віснику” і чернівецькій “Буковині” надруковано ще ряд оповідань, які склали першу книгу письменника “Карби. Новели з гуцульського життя”, видану у 1901 р.

У збірці „Карби” Марко Черемшина змалював поневолену цісарською Австрією сплюндровану і вбогу Західну Україну, особливо карпатську частину – Гуцульщину. У його новелах ми бачимо реального селянина, гуцула, тяжко гнобленого і доведеного до відчаю нуждою. Письменника найбільше цікавили складні душевні драми героїв, які він розкривав вражаюче переконливо і психологічно достовірно. „Карби” – автобіографічна новела.