27.Регулювання соціально-трудових відносин.

Соц-труд вiдносини – це комплекс взаeмовiдносин мiж iхнiми сторонами – найманими працiвниками та роботодавцями, суб'eктами i органами сторiн за участi держави (органiв законодавчоi та виконавчоi влади) i мiсцевого самоврядування, що пов'язанi з наймом, використанням, вiдтворенням робочоi сили та спрямованi на забезпечення високого рiвня життя особистостi, колективiв та суспiльства в цiлому.

Регулювання СТВ здійснюється на підґрунті таких Законів України: Конституція України, КЗпП, про зайнятість населення, про оплату праці, про пенсії, про відпустки, про індексацію доходів, про захист соціальних та трудових прав окремих категорій громадян, про банкрутство, про колективні договори та угод та ін..

В сферу програмно-нормативної регламентації СТВ входять наступні основні напрями:

1. Умови праці (оплата, відпочинок, охорона, соціальні гарантії).

2. Соціальна політика.

3. Зайнятість.

4. Міграційна політика.

5. Демографічна політика.

Регламентацiя СТВ маe рiзнi рiвнi: нацiональний (генеральна угода), галузевий (тарифна угода), соцiальний (регiональна угода), пiдприeмства (колективний договiр). На кожному рiвнi вирiшуються специфiчнi проблеми регулювання трудовоi дiяльностi людей

28.Взаємодія і співробітництво сторін, суб’єктів і органів, що представляють інтереси держави, роботодавців і найманих працівників як основа механізму функціонування системи соціально-трудових відносин.

Вирішальним моментом розвитку соціально-трудових відносин є формування представницьких структур - професійних спілок та об'єднань роботодавців.

Щодо профспілок, то на відміну від західноєвропейських країн, вони не стали соціально однорідними і включають представників як з боку працівників, так і власника. Це є однією з основ для сумісних дій обох груп. В Україні практично відсутня реалізація політики профспілок через політичні партії. Проте це не заважає зростанню їхньої політичної ролі при формуванні політики в органах законодавчої влади - вдаючись до популістських демаршів вони інколи справляють негативний вплив на вирішення фінансових проблем.

Що стосується існуючих об'єднань робототодавців, то вони взагалі є суто політичними утвореннями. Запозичені із законодавства західних країн норми порядку ведення колективних переговорів на різних рівнях нині не відповідають соціальним реаліям, бо передусім відсутні незалежні сторони переговорів. Реальними їхніми учасниками виступають профспілки та держава. Проте сам механізм, закріплений нормами законодавства, є досить конструктивним й існують всі підстави вважати, що в процесі еволюції основні його елементи органічно увійдуть до системи правового регулювання соціально-трудових відносин у сферах: зайнятості, оплати праці, охорони праці, соціально-культурній сфері,у сфері гарантій діяльності профспілок.

(є такі прояви нестабільності: проблема демографічного розвитку трудових ресурсів, страйки!!)

  Становленню державі засад політики примирення між сторонами соціального партнерства активно сприяє створена, відповідно до Указу Президента України, Національна служба посередництва і примирення та її регіональні відділення.

  У даний час ще недостатньо активно проходить процес формування організацій роботодавців у галузях економіки. Із загальної кількості галузевих угод лише 15 відсотків укладено за участю організацій роботодавців.

  Це свідчить про те, що значна частина профспілкових органів при укладенні Угод не мають повноцінного соціального партнера.

  Основні проблеми:

  -відсутність повної законодавчої бази для регулювання соціально-трудових відносин;

  -невиконання значною частиною роботодавців головного зобов'язання щодо найманих працівників - повної та своєчасної виплати заробітної плати.

  Основні цілі в сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства:

  -створення необхідної нової та вдосконалення існуючої нормативно-правової бази;

  -підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства;

  -посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників;