§ 47. Поняття і сутність правового положення особи в державі. Елементи статусу.

У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи в систему.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;

2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність її їй від народження (ст. 21 Конституції України).

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження;

3. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини і громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

4. Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України) полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав.

5. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, під конституційно-правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

48.Міжнародно-правові стандарти прав людини.Принципикон ституц-правовогостату су людини игром радянина в украини

Міжнародні стандарти прав людини – це закріплені у міжнародних актах та інших міжнародних документах певні показники цих прав до досягнення яких заохочуються або зобов’язуються держави. Наприклад, у преамбулі Декларації прав людини, яка зазвичай визнається найголовнішим джерелом таких стандартів зазначено, що ця Декларація прийнята як взірець відповідати якому прагнуть усі народи і держави. Міжнародні стандарти прав людини можна класифікувати за наступними підставами: 1) залежно від онтологічного статусу: номінальні, тобто лише назви, перелік прав і свобод, фактичні – обсяг і зміст таких прав; 2) за сферою дії – всесвітні та регіональні; 3) за характером обов’язкового впровадження – юридичні (обов’язкові до застосування і випадку їх не застосування до держави можуть бути застосовані санкції) та морально-політичні (позбавлені формальної обов’язковості).

Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Центральним елементом правового статусу особи є права і свободи людини і громадянина. Але система цих прав і свобод не може існувати без певних основних ідей, які закладені в її основу. Цими ідеями є принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина. До цих принципів відносяться наступні:

1. принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини і громадянина. Даний принцип закріплений в ст. 21 КУ та означає, що права і свободи не даровані людині державою і ніким іншим. Вони як загальновизнані у світі стандарти можливої поведінки належать кожній людині від народження, притаманні кожній людській істоті і суспільство та держава визнають це як факт. Права і свободи людини є такою ж загальнолюдською цінністю як Земля, повітря, океани, досягнення світової культури та науки. Вони також не підлягають продажу, обміну, купівлі, даруванню. Непорушність прав людини передбачає неможливість зменшити обсяг і зміст того чи іншого права, поставити поведінку людини спрямовану на реалізацію права в неправове русло.

2. принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина прямо встановлено в статті 22 КУ. Історія підтверджує існування соціальної закономірності згідно з якою потреби людини постійно зростають і стають все більш різноманітними. Відтак вказаний принцип передбачає, що перелік прав і свобод людини і громадянина у чинній конституції не може вважатись раз і назавжди визначеним і вичерпним. Він буде доповнений тоді, коли для цього виникнуть відповідні економічні, соціальні, політичні умови. Відповідним резервом для цього є права і свободи передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ.

3. принцип рівності у правах та свободах та рівності перед законом випливає з статей 21 та 24 КУ. Згідно статті 21 КУ усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Стаття 24 КУ передбачає: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Всі люди і групи людей мають право відрізнятися один від одного розглядати себе як таких і вважати себе рівними

В статті 24 КУ мова йде лише про громадян, які мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом. ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачає, що іноземці є рівними перед законом. Таким чином, виходить що громадяни України та іноземці не є рівними у своїх правах та свободах. Певний обсяг прав та свобод мають громадяни України і в цьому вони рівні між собою. Певний обсяг прав і свобод мають іноземці і в цьому вони рівні між собою. Але перед законом згідно статті 24 КУ рівні всі. Всі люди мають право на рівний захист законом.

4. принцип відповідності міжнародним стандартам прав і свобод людини, закріплених у КУ випливає з статей 3, 5, 6, 8, 9, КУ і означає, що права і свободи людини і громадянина закріплені у КУ за своїм змістом відповідають тим правам і свободам людини і громадянина, які закріплені у міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ, по-друге, вони мають відповідні конституційні гарантії їх реалізації, і по-третє, перебувають під міжнародно-правовим захистом.

5. принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина і не можливості їх скасування. Визначений в статті 3 та 22 КУ, відповідно до яких конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Гарантованість прав і свобод означає встановлення в КУ та законах України їхніх гарантій як загальних, наприклад, політичних, ідеологічних, економічних, а також власне юридичних і механізму реалізації останніх. Неможливість скасування конституційних прав і свобод передбачає, що вони не можуть бути виключені ні з чинної конституції України, ні з наступних її редакції, а також будь яким іншим чином офіційно винищені.

6. принцип недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Закріплений в статті 22 КУ, яка не допускає вказане звуження при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів.

7. принцип заборони свавільного обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина передбачений статтею 64 КУ

8. принцип єдності прав та обов’язків людини та громадянина, випливає з статей 23 та 68 КУ. Він ґрунтується на тому, що відносини між людиною та державою побудовані на засадах взаємної відповідальності, і по-друге, надання безмежних прав одній людині безумовно зменшує можливості для реалізації прав і свобод іншої.