§ 14. Рішення ксу як джерела конституційного права України.

Формою вираження норм конституційного права є окре­мі акти Конституційного Суду України. За юридичною си­лою вони поступаються тільки актам всеукраїнського рефе­рендуму і Конституції. З одного боку, вони мають ненормативний характер, а з іншого - є обов'язковими до виконання на території України.

До джерел галузі конституційного права не­обхідно віднести рішення Конституційного Суду України, в яких установлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та за­конів України. Подібні рішення Конституційного Суду України доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права - вони передба­чають припинення дії законів, інших правових актів або їх окре­мих положень, що визнані неконституційними.

Рішення мотивуються письмово, підписуються окремо суддями КСУ, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею КСУ рішення, висновку КСУ є обов'язковим.

Питання про правову природу актів Конституційного суду та їх місце в системі джерел конституційного права є одним з найбільш дискусійних в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права. Рішення та висновки Конституційного суду розглядаються і в якості конституційної доктрини, нормативно-правового акту, конституційних судових прецедентів, правових констатацій чи рішень преюдиціального характеру, а стосовно самої можливості їхнього розгляду в якості джерела права сформувались два підходи: 1) заперечення можливості правотворчої діяльності судових органів, оскільки це суперечить принципу верховенства закону і принципу поділу державної влади; 2) визнання за судовими органами правотворчої функції. Рішення та висновки носять загальнообов’язковий характер, тобто поширюються не тільки на зацікавлених осіб, але й на всіх суб’єктів права, та не вичерпують свою дію внаслідок одноразового застосування. Але Конституційний суд не лише формально тлумачить і застосовує фундаментальні норми. Він розвиває конституційно-правову доктрину (окремі думки суддів), законодавство, пропонує своє розуміння тих чи інших положень Основного Закону, яке “зв’язує” всіх суб’єктів правовідносин і в певній мірі творить право.

§ 15. Поняття, специфічні риси, структура та класифікація конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згід­но з приписами конституційно-правових норм. За змістом це най­важливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відноси­ни, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-право­вих. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, при­таманними лише цьому виду правовідносин. Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:

по-перше, з їхнім змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.

по-третє, для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.

Види конституційно-правових відносин. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність. Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

За змістом вони поділяються на відносини, що виникають: 1) із закріпленням засад конститу­ційного ладу України. Це, наприклад, відносини, що характеризу­ють народовладдя, форму держави, поділ влади, верховенство права, принципи взаємовідносин людини і держави тощо; 2) відносини, що виникають із закріпленням та охороною конс­титуційно-правового статусу людини і громадянина (громадянство, конституційні права і свободи, їхні гарантії тощо); 3) відносини, що виникають у процесі народного волевиявлен­ня (вибори, референдум); 4) відносини, що виникають у процесі організації та функціо­нування системи органів державної влади; 5) відносини, що виникають у процесі встановлення територіального устрою України і відносини між Україною в цілому та її складовими частинами; 6) відносини, що виникають у процесі організації та функціо­нування місцевого самоврядування.