65.Ухвали суду 1 інстанції,їх види

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (пе-ретинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221-223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення — закриття провадження у справі залишення позову без розгляду );г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — про притягнення до штрафної і майнової відповідальності до кримінальної і громадської відповідальності д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 235 ЦПК). За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні.

26. РОЗПОДІЛ МІЖ СТОРОНАМИ ТА ІНШ.ОСОБАМИ,ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ ОБОВЯЗКІВ ДОКАЗУВАННЯ.РОЛЬ СУДУ В ДОКАЗУВАННІ

Обов'язки сторін з доказування розподіляються таким чином: позивач повинен доказати факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача; відповідач же повинен доказати ті факти, на які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову. Сторони зобов'язані подати свої докази або сповістити про них суду до або під час попереднього судового засідання по справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.Докази, подані з порушенням вимог, встановлених ЦПК, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подані несвоєчасно з поважних причин (ст.131 ЦПК). Розподіл доказового тягаря вчинюється відповідно до законодавчо закріплених загальних і спеціальних правил. Загальні правила діють для всіх справ незалежно від їх матеріально-правової природи. Спеціальні правила (презумпції та фікції) застосовуються відносно певних категорій справ або при вирішенні окремих процесуальних питань. Змістом і тих, і інших є припущення про наявність або про відсутність позовних фактів.

Суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це – обов’язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Отже, сторони виконують функцію суб’єктів доказування при встановленні юридично значущих фактів. ч. 2 ст. 15 ЦПК, яка передбачає, що суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного й повного з’ясування обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом. Суд: здійснює керівництво процесом;

роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки;

попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

сприяє особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав;

створює умови для всебічного й повного дослідження, з’ясування фактичних обставин справи.

35. судові витрати. Поняття і видиСудові витрати – це родове поняття, яке включає два види витрат: 1) судовий збір; 2) витрати, пов‘язані з розглядом справи.1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

40.ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.ПОНЯТТЯ ПОЗОВУ.ЕЛЕМЕНТИ.Відкриття провиджепня у справі як стадія цивільного про­цесу — це сукупність процесуальних дій суду та інших учас­ників процесу, спрямованих па визначення передумов, підстав та порядку реалізації права на звернення до суду за судовим захистом.Відкриття провадження у справі пов'язується із наявністю права на позов, а також процесуальним порядком його реа­лізації. Право на позов є похідним поняттям від заіимьного права на судовий захист, закріпленого та і-арантованого ст. 55 Конституції України.Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова складова позову), хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до відкриття провадження у справі, але тільки з відкриттям справи у суді набуває цивільно-процесуального характеру. Це свідчить про те, що позов є цивільною процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави у особі його органу, тобто суду. Процесуально-правова складова позову — це вміщена у ньому вимога до суду про захист права зі спірних правовідносин.Елементи позову: предмет, підстава, зміст.Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України): юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства, факти ведення спільного господарства тощо). Змістом позову є звернена до суду вимога позивача проздійснення судом певних дій із зазначенням способу судовогозахисту..Позов у цивільному судочинстві — це вимога аінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою.Елементи позову: предмет, підстава, зміст.Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог — п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача доздійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову є спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання у наявності чи відсутності правовідносин предмет складають такі правовідносини: визнання їх наявності чи відсутності. Види позовів.Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України).