82.Ухвала та рішення суду апеляц.Інстанції.Їх зміст.

Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування рішення суду та ухвалення нового або зміни рішення. Ухвала постановлюється у інших випадках, коли суд апеляційної інстанції не ухвалює рішення.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначається ст. 315 ЦПК. Відповідні елементи змісту, об’єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції повинна містити зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, які мають бути викладені у стислій, але вичерпній формі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотивованою. Вмотивованість виступає однією із найважливіших умов, що ставляться до ухвал суду апеляційної інстанції. Мотивувальна частина зазначеної ухвали – це її аналітична частина, що слугує основою для висновків суду апеляційної інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого судового рішення. У резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції, що є завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, повинен сформулювати коротко і чітко свій кінцевий висновок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги. Стосовно вимог, що закріплені до вступної частини рішення, то вони такі ж як ставляться до такої частини ухвали суду апеляційної інстанції.

6/Поняття принципів цпп,значення,система

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним ци­вільне судочинство побудовані на принципах (від лат. ргіп-сіріит — основа, начало, засади), у яких відображені основні засади функціонування права та здійснення судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права поля­гає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси, якісні особливості цивільного судочинства і за­гальна (соціально-юридична) спрямованість права та його най­важливіших інститутів.

Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення. Розвиваючись разом із суспільством в умовах політичних та соціально-скономічних перетворень, принципи вдосконалю­ються та створюють додаткові умови для забезпечення гаран­тій захисту прав і законних інтересів учасників процесу. Тому їх порушення, як правило, призводить до зміни або скасування судових рішень.

В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Вони ро­зглядаються як:

основні (або правові) засади організації і діяльності суду;основні положення галузі права;

основні ідеї, положення, керівні засади;

правові погляди на завдання і засоби діяльності суду із роз­гляду і вирішеній цивільних справ;

обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивіль­ного процесуального прана суспільно-політичні, норма і иц- но-керівиі основи (засади) цієї галузі права.

Аби сформулювати поняття принципів цивільного процесу­ального права, потрібно, в першу чергу, визначити (проана­лізувати) їх ознаки:

принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка складає його зміст;

така ідея завжди прямо чи опосередковано повинна бути закріплена в нормативно-правових актах;принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивіль­ним процесом, визначати його основні властивості;принцип повинен мати загальне значення для всього ци­вільного процесу;

принцип визначає типові риси цивільного судочинства і мо­же мати винятки, які не с принципом;принципи характеризуються значною стійкістю та стабіль­ністю;принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не складають одну з відомих альтернативних вимог;

принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них виходять.