20. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді

Відповідно до Конституції України (ст. 121) на прокуратуру покладається здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Закон “Про прокуратуру” (ст. 36і) визначає, що “представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом”. Формами представництва є: 1) звернення до суду з заявами або позовами про захист прав і свобод особи або невизначеного кола осіб чи прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді — це одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів. Приводами до дій прокурора щодо здійснення представництва може бути: 1) звернення до прокуратури громадянина; 2) звернення до прокуратури юридичних та посадових осіб; 3) повідомлення у засобах масової інформації; 4) безпосереднє виявлення прокурором порушеного права громадянина або держави. Підставами представництва у суді інтересів громадянина, як визначає ст. 36і Закону України “Про прокуратуру”, є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права, або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються в відносинах між ними або з державою.

21. УЧАСТЬ У СПРАВАХ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБНаказное виробництво - це особливий спрощений вигляд цивільного судочинства, спрямований на швидку і ефективну захист безперечних прав та інтересів осіб з допомогою видачі судового наказу, який одночасно є судовим рішенням і виконавчим документом.Коло суб'єктів, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і підстави набуття ними такого права визначено у статтях 45 і 46 ЦПК України, а підстави для цієї захисту - у відповідних законах України Згідно з ч. 1 ст. 45 ЦПК України, у встановлених законом випадках органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державних чи суспільних інтересів, є: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

в цивільному судочинстві органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть брати участь в трьох формах, а саме мають право:

1) звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах;

.2) представляти інтереси громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу; Даним правом володіє лише прокурор. 3) брати участь у цивільній справі для подання висновків на виконання своїх повноважень. Таким чином, можна підсумувати все вищевикладене:1) органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні або суспільні інтереси, можуть у встановлених законом випадках брати участь у справах наказного провадження шляхом звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та подальшої участі в цих справах; здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу;2) визначаючи можливість звернення до суду із заявами про видачу судового наказу цих органів та осіб, слід виходити із загальних положень цивільного законодавства (ст. 45 ЦПК України), а також спеціальних нормативних актів, у яких визначається правовий статус відповідного органу або особи;3) у наказном виробництві зазначені органи та особи мають процесуальні права, визначені в ст. 46 ЦПК України, за винятком тих, які не можуть належати їм, виходячи з особливостей цього виду цивільного судочинства.