21. Основні риси Бреттно-Вудської вс:

Юридично була укладена на міжнародній конференції в м.Бреттон-Вуд в 1944р. Основними принципами були:

• Функції світов. грошей зберігались за золотом, але масштаби його використання знижувалися;

• У ролі засобу міжнар. платежу виступали золото, $, фунт стерлінгів.

• Резервні ключові валюти обмінювались так( $ на зол. у казначействі США па 35$ за унцію; $ nта фунт на золото обмінювалися на ринку).

Прирівнювання валют одна до одної відбувалося на основі узгоджених з МВФ валютних паритетів, виражених в золоті та $. Паритети були стабільними і змінювалися лише за згодою МВФ.

• Регулюючі функції в валютній системі виконував МВФ. Разом з ним було створено Світовий банк.

• Валютні курси країн-учасниць МВФ фіксувались до резервних валют та до золота. Їх відхилення припускалося не більше ніж на 0,75%

Офіційна зміна курсу(девальвація/ревальвація) здійснювалися за згодою МВФ.

22. Принципи побудови та особливості функціонування Ямайської вс:

В 1976р. в Кінгстоні на Ямайці була проведена конференція, на якій були скасовані бреттонвудські принципи та встановлювалися нові:

• Основа – девізи;

• Скасовувався офіційний обмін валют на золото;

• Країни переходили від фіксованого до плаваючого валютних курсів, що встановлювалися на валютних ринках;

• Резервними валютами виступали $, фунт, франц. франк, нім. марка, японська єна;

• У статуті МВФ були зроблені поправки, за якими скасовувалося поняття «конвертованості валют» => «ринкові валюти»( що вільно використовуються)

Одна з істотних особливостей Ямайської валютної системи полягає у тому, що вона розвивалася на принципах поліцентризму, або валютного "плюралізму", тобто взаємодії у межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Підпорядковуючись загальним принципам, що визначаються МВФ, регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних функціональних засадах.

23. Становлення і розвиток Європейської валютної системи:

Підписання в 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС) започаткувало наступний етап у розвитку валютних відносин. В 1969 р. на конференції голів держав і урядів в м. Гаага (Голландія) було прийнято рішення про поетапне створення економічного і валютного союзу. В 1971 р. був прийнятий план Вернера( міністра фінансів Німеччини), щодо створення економічного і валютного союзу.

5.12.1978 р. – Європейська рада прийняла рішення про створення Європейського валютного союзу (ЄВС), який почав діюти з 13.03.1979.

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний з трансформацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему.

Суть розвитку зазначених процесів визначалася реалізацією пропозицій голови Комісії Європейського Союзу (ЄС) Ж. Делора, які після відповідного їх схвалення у 1989 р. Радою ЄС дістали назву "План Делора". Він передбачав поетапну трансформацію Європейської валютної системи в Європейський валютний союз — не просто глибоку валютну інтеграцію, а утворення спільного для країн — членів ЄС Європейського центрального банку і заміну в перспективі національних грошових одиниць єдиною валютою співтовариства. Важливою подією на шляху реалізації "Плану Делора" стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихті (Нідерланди) Маастрихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади фундації ЄВС. Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійснення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості національних валют, повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків, жорсткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів. Визначено основні етапи становлення ЄВС. Основним підсумком першого етапу, що завершився на початку 1994 p., стала ратифікація Маастрихтської угоди всіма країнами-учасницями; повна лібералізація у межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн, які мають найсприятливіші для цього показники; скорочення бюджетних дефіцитів. На другому етапі, що розпочався навесні 1994 p., передбачалося створити основні органи та виконавчі структури ЄВС. Цей етап розглядався як перехідний до повного завершення процесу становлення ЄВС. На початку другого етапу передбачалося сформувати Європейську систему центральних банків на зразок Федеральної резервної системи США — "Єврофед". її функції полягали у посиленні координації грошово-кредитної політики, здійсненні контролю за розвитком системи ЕКЮ.Перехід до третього етапу формування ЄВС згідно з Маастрихтською угодою залежить від ступеня реального зближення країн-учасниць за комплексом певних показників, а саме:

• інфляція може перевищувати рівень, який існує у трьох країнах-членах з найстабільнішими цінами (щонайбільше на 1,5 %);

• розмір бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 3 % внутрішнього валового продукту (ВВП) цієї країни;

• рівень процентних ставок за довгостроковими кредитами може перевищувати рівень трьох найнижчих пунктів ставок у країнах ЄС щонайбільше на 2 %;

Третім етапом створення валютного і економічного союзу є перехід до єдиної валюти (€)

- 1999- € функціонує в безготівковій формі;

- 2002 -€в готівковому обігу;

25 Необхідність,сутність і типи міжнародних розрахунків Для здійснення ЗЕД використовуються міжнародні розрахунки,у рамках яких врегульовуються платежі за вимогою між державами,організаціями і громадянами різних країн. Розрізняють 2 групи міжнародних розрахунків: - Торговельні - Неторгові Торговельні влючають: 1. За зовнішніми торговельними операціями 2. За міжнародним кредитом 3. За міжнародними перевезеннями вантажів різними видами транспорту Неторгові включають: 1. Платежі за утримання дипломатичних, торговельних, консульських та інших представництв і міжнародних організацій. 2. Видатки на перебування делегацій, груп фахівців та окремих громадян в інших країнах. 3. Перекази коштів закордон за дорученням громадських і інших організацій і приватних осіб. Різниця між цими групами полягає в тому, що платежі здійснюються в різних цінах. Торговельні – у міжнародних тарифах і зовнішньоекономічних цінах,неторгові – у внутрішніх(національній валюті). Міжнародні розрахунки проводяться банками за дорученням клієнтів. Для цього банки встановлюють кореспондентські відносини з іноземними банками. Вибір країн, де відкриваються кореспондентські рахунки,залежить від валют у яких клієнти здійснюють платежі; від валют,які необхідні банку на FOREXi.

26 Форми між нар розрах та особлив їх здійснення Міжнародні розрахунки мають наступні особливості: 1. Вони носять,як правило,документарний характер,тобто здійснюються при наданні документів: 2. –фінансових (векселів, чеків,платіжних розписок) -комерційних (рахунків-фактур, транспортних коносаментів, накладних, страхових полісів, різних сертифікатів). Документарний акредитив - це доручення клієнта (імпортера) барку зробити за його рахунок виплату грошей експортерові (при розрахунках готівкою) або акцептувати виставлену експортером тратту ( при наданні кредиту або розстрочці платежу) проти одержання зазначених у цьому дорученні товаророзпорядчих та інших документів. Акредитивна форма розрахунків найкраща для експортерів,оскільки гарантує своєчасне й швидке одержання платежу. При цьому дана форма розрахунків менш вигідна для імпортерів,тому що є для них більш складною і дорогою,а, крім того, імпортер повинен резервувати суму на строк акредитиву або користуватися банківським кредитом. До видів документарних акредитивів, зазначених в Уніфікованих правилах і звичаях для документарних акредитивів належать наступні. Відзивний акредитив – може бути відкликаний банком-емітентом у будь-який момент, без попереднього повідомлення бенефіціара. Безвідзивний – не може бути відкликаний раніше зазначеного строку. Непідтверджений – той,за яким банк, що бере участь у цій операції, не бере на себе зобов’язань по його виконанню, але при цьому ретельно за зовнішніми ознаками перевіряє дійсність акредитиву. Підтверджений – той, відповідальність за яким на прохання банку емітента бере на себе інший банк,що бере участь в операції і відповідає за виконання умов акредитиву разом з банком емітентом. Покритий – акредитив, при відкритті якого банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти(покриття) у сумі акредитиву на строк його дії. Непокритий – акредитив,при відкритті якого не передбачається переклад суми покриття виконуючому банку. Револьверний(поновлюваний) – відкривається на частину вартості контракту з умовою відновлення первісної суми акредитиву після його повного використання або після подання подання кожного комплекту документів. До широкого використовуваних форм розрахунків належить інкасо. Під інкасо розуміється банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням клієнта одержує платіж від імпортера за відвантажені йому товари і надані послуги або підтвердження того, що цей платіж буде зроблений у встановлений термін. Залежно від того, які документи використовуються в інкасовій операції можна виділити: - Чистий інкасо – інкасо тільки фінансових документів. - Документарний – інкасо фінансових документів супроводжуваних комерційними документами або ж інкасо тільки комерційних документів. До форм міжнародних розрахунків належить банківський переказ, що являє собою просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспондентові виплатити певну суму грошей на прохання й за рахунок переказодавача іноземному одержувачеві «бенефіціару» із вказівкою способу відшкодуванню банку-платникові виплаченої суми. Розрахунки у формі авансу найбільш вигідні експортеру тому що він одержує оплату до поставки товару. У міжнародній практиці розмір авансу становить 10-30% від суми контракту. Розрахунки за відкритим рахунком використовуються у формі періодичних платежів імпортера експортерові після одержання товару й відповідають інтересам імпортера.Така форма розрахунків використовується фірмами пов’язаними тривалими торговельними відносинами при високому ступені взаємної довіри або фірмами,що приймають товари на консигнацію. Розрахунки з використанням векселів використовуються при необхідності відстрочення платежу. Чек – грошовий документ, що містить наказ банку виплатити позначену на ньому суму його пред’явникові з розрахункового рахунку чекодавця.