43. Сутність та осн ознаки процесу глобалізації суч світ госп-ва.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства.

Під гол-єю розуміють проц посилення зв-ків нац ек-к країн світу.

Глоб-я проявляється: 1)утвор світ ринку товарів, послуг, фінансів; 2)встановл глобальн ін форм простору; 3)перетвор знань в осн ел-т суп багатства; 4)визід бізнесу за нац кордони через формув ТНК; 5)впровадж і домінув в повсякденну практику м-н відносин і внут-політ життя народів лібер-демокр цінностей.

Причини глоб-ії: 1)інтернац-ція госп-ва, яка привод до поглиблення співроб-ва між країнами та посилення їх взаємо зал-ті (інтегр-я – переплетіння ек-к; глоб-я – проц перетвор ек-ки в світову); 2)НТП. Поява інформац технологій, які зміцн всю сис-му соц-екон відносин; 3)загостр глобальн проблем, спільних для всіх країн, здатних порушити розв-к цивілізації. Розв’язання цих проблем можливо лише спільн зусиллями.

Ознаки глоб-ії: *взаємо зал-ть нац ек-к та їх взаємопроникнення; *фін глоба ліз-я, тобто зростаюча фіе єдність та взаємозал-ть фін-ек систем країн світу; *послаблення можливостей нац держав щодо проведення незал економ політики; *розшир масштабів обміну та інтесифік процесів руху товарів, капіталів, труд рес-сів; *створ інститутів міждерж та м-н регулюв глобальн проблем; *тяжіння світ ек-ки до єдин стандартів, цінностей, принципів ф-ціонування.

На мікрорівні глоб-я проявляється у створенні окрем компаній (Micrisoft), на макрорівні – у зрост тісноти зв-ків між нац і світовою ек-кою.

До основних показників глоб-ії відносяться: * віднош зовнішнього торг обороту (експорт+імпорт) до ВВП; *увіднош прям та порт інв-ій до ВВП; *отік платежів «роялті» в країну та з країни.

Глоб-я на мегарівні вираж у випередж зростанні світ, фін, товарн ринку порівняно зі світовим вир-вом. Глоб-я відбув поряд з регіоналізацією.

Суперечності глоб-ії: 1)поділ світу на 2 полюси (розвинуті кр та кр, що розвиваються); 2)посил нерівномірностітрозв-ку країн світу; 3)нав’язування «сильними» країнами політ волі, не раціон стр-ри госп-ва, політ та економ зал-ті ін країн; 4)розвинуті к перетвор в замкнений блок, відмежован від ін країн світу.

44. Етапи розвитку та наслідки глобаліз процесів для розвинутих країн та країн що розвиваються

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші. 

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності. 

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях. 

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки” контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень. 

Другий напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. – уже на 89%.

Третій напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики – менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий бізнес. 

Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги. 

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.