15. Архітектура й образотворче мистецтво українських земель у XIII-XV ст.

­­­­

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князів­ства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескін­ченні князівські усобиці, певну зміну світових торговель­них шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік насе­лення з південних районів тощо) економічно та політич­но занепадають. Монгольська навала посилила та погли­била руйнівні процеси в цьому регіоні. Іншою була ситуація в південно-західній частині Ру­сі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у політичному, економічному та культурному житті східних слов'ян. Але внаслідок золотоординської навали і Галицько-Волинське князівство поступово занепадає, українські землі в другій половині XIV ст. потрапляють під владу Великого князівства Литовського.

Та незважаючи на поступову втрату власної державності (Орда. Литва. Польща), українська культура продовжувала поступально розвиватися.

Архітектура. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями.

Архітектура кріпосних, оборонних і культових споруд в го­ловних містах органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю. Храмобудування почало принципово різнитися (католицьке храмобудування не передбачає бань, як у православних соборах). В архітектурі спостеріга­ються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, католицькі храми стають підкреслено урочистими, мають гостроверхі форми, тяжіють від п’ятинефної до тринефної організації простору, видовжуються в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів, зростає кількість пілонів (стін), які утримують стелю. Ці храми складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, фрески, вітражі, що досягають апогею свого розвитку в цей період, пілястри, групи напівколон, аркатурні пояси тощо мають ви­разний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пан­телеймона в Галичі, яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі, церкви Успіння та Івана Предтечі в Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові, Іоанна Златоуста в Холмі.

Поряд із культовою важливе місце посідала оборонна архітектура. У період, коли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди з товстими кріпосними стінами. Оборонне будівництво вдосконалюється та продовжується у XIII-ХV ст. З появою стінобитних пристроїв все частіше зводяться високі кам´яні укріплення, оборонні башти з бійницями. Зразками оборонних споруд того часу є укріплення Галича, Кам´янця, Любліна, Дрогобича, Луцька, Хотина. До оборонних споруд XIV—XV ст. належать також феодальні замки з міцними кам´яними мурами та вежами.

У XV ст. архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення в Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Сутковцях (XV ст.).

Образотворче мистецтво

В образотворчому мистецтві значного розвитку здобули іконопис та настінне малярство

Найбільш популярними сюжетами мистецтва XIII ст. були:

• заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику, ікони "Богоматір Печерська" (бл. 1288 р.), "Ігорева Богоматір", "Микола з житієм"). Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м'яко, детально виписано одяг.

• народні мотиви, побутові і пейзажні елементи (композиції "Різдва Христова" і "Успіння Богородиці" , розписи стін Кирилівської церкви у Києві (XIV ст.), Онуфріївської церкви в селі Лаврові (XV ст.), вірменського собору у Львові (XIV - XV ст.))

Яскравим представником образотворчого мистецтва цього періоду був Петро Ратенський. Його перу належить ікона "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі і так звана "Петровська ікона" в Успенському соборі в Москві. З робіт професіональних художників збереглася ікона Богоматері-Одигітрії з Покровської церкви Луцька (XIII - XIV ст.).

Ряду українських ікон XV ст., були властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту і одночасно вміння об'єднати контрастні кольори, емоційна насиченість образу-символа.

Яскравим прикладом настінного малярства цього періоду є стінопис монастиря в с. Бакоті (Поділля), церков св. Онуфрія в Лаврові (Галичина), Успенської в Лужанах (Буковина), церкви-ротонди св. Миколи в с. Горянах (Закарпаття)

Таким чином, незважаючи на важкі умови іноземного панування, оригінальна і високохудожня культура українського народу, продовжуючи традиції давньоруської культури і підтримуючи зв'язок із західноєвропейською, не тільки не занепала, але й зберегла високий рівень розвитку. Особливості іконопису та стінопису XIII-XV ст. стали в майбутньому одним з елементів національної своєрідності українського образотворчого мистецтва.