42 Модернистські течії в укр. Культурі на межі хіх-хх ст.

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) - о загальний термін, що використовується для на­прямів мистецтва і літератури кінця XIX-XX ст. , які характеризуються розривом з художніми традиціями 19 століття; заснованих на концепції домінування форми на противагу змісту.

Причини виникнення модернізму:

1) Як вплив на суспільні проблеми. На межі ХІХ-ХХ ст., после першої світової війни загострився академічний кризис. Свою частину в руйнування духовних принципів культури внесли і революції. Утворився академічний вакуум, який потребував заповнення.

2) Пошук нових, змустів и форм художніх творів, .не набридли публіці.

3)Неможливістьу рамках реалізму створити щось конкурентноспроможне. Молоді літератори стали торувати свої, нові "модерні" шляхи в літературі.

Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний)- стильовий напрям у європейському та американському мистецтві кінця 19 — початку 20 століть. Представники модерну відмовлялися від історичних запозичень, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні од конструктивні засоби для створеня незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумі й орнаментальному ритмові. В українській культурі моден представляє архітектура Владислава Городецького.

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм) . Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне.Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості.

В українській поезії риси сюрреалізму мали вірші Василя Хмелюка, частково Богдана-Ігора Антонича, з 1950-их pp. найсильніші в поезії і прозі Емми Андієвської (творення «надреальної» мови), Юрія Тарнавського і письменників молодого покоління. У мистецтві основною прикметою сюрреалізму є відірваність від реального моделю речі і нелогічні сполучення предметів. З українських мистців риси сюрреалізму мають твори Михайла Андрієнка, скульптура пізнього Олександра Архипенка (геометричні форми, що уподібнюють постаті), рухомі скульптури (мобілі) К. Мілонадіса, картини В. Бачинського, С. Лади і кераміка С. Ґеруляк.

Авангарди́зм (від фр. avant — попереду та garde — стража) — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу.

Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. Визначальні риси експресіонізму:

зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

В літературі український експресіонізм започаткував Василь Стефаник. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового(зокрема твір "Я (Романтика)"), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.

Абстракціоні́зм — одна з течій авангардистського мистецтва. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Абстракціонізм позначився на українській поезії, зокрема на творчості Михайля Семенка (ранній період).

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві. Футуризм це — мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки.

В українській літературі представником є Михайль Семенко(збірки поезій «Prèlude», «Дерзання», «Кверофутуризм»Він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «Флямінґо» (1919 — 21), «Аспанфут» (1921 — 24) у Києві, а після переїзду до Харкова журнал «Нова генерація» (1928 — 30). Деякий час під впливом футуризму був Микола Бажан.

Футуристи активізували поезію передусім експериментаторством.

Крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футуристів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф» (з участю місцевих російських футуристів), у Москві «СІМ» («Село і місто», 1925). Органами футуризму в 1920-их роках були ще «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства» (російською мовою) і «Гольфштром».

У мистецтві до футуризмуо належали О. Екстер, О. Богомазов, А. Петрицький, В. Семенко, В. Єрмилов, К. Малевич, Є. Прибильська, Євген Сагайдачний, О. Сорохтей, графік П. Ковжун, члени українського футуристичного гуртка в Києві і група митців з кола «Нової Генерації».

Імажинізм — літературна школа, що з'явилася в Росії після революції, представники якої вважали, що мета творчості є створення образу. Основний засіб умажиністів — метафора, часто метафоричні ланцюги, що зіставляють різні елементи двох образів— прямого и переносного.

Імажинізм, який не мав організаційного оформлення в Україні, вплинув на розвиток української поезії 20— 30-х років XX століття. Так, принципи імажинізму позначилися на ліриці Володимира Сосюри (збірки «Сьогодні», «Золоті шуліки») та Богдана-Ігоря Антонича (збірка «Перстені молодості»).

Конструктиві́зм (від лат. constructio — побудова) — авангардистський напрямок в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні та декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 - початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризм, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

У Харкові яскравим представником стилю конструктивізм є будівля Держпрому, побудованого в 1925-1928 рр. на площі Дзержинського (нині площа Свободи) за проектом ленінградських архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера за участю інженера Павла Роттерта.