41.Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.)

В українській культурі цього періоду яскраво виявилися най­кращі риси — ідейність, народність, реалізм. її провідниками були діячі українського М. Заньковецька, П. Саксаганський, театру М. Кропивницький, М. Садовський, композиториМ. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Я. Степовий та ін.

Театр

Український театр у другій половині 19 століття був представлений вільними мандрівними трупами:

-трупа М. Кропивницького(. "Театр корифеїв" була сформована 1882 р. ввійшли такі актори — М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. За- тиркевич-Карпинська, М. Карпенко, Л. Квітка та ін. )

- трупи: М. Садовського,

- П. Саксаганського,

- І. Карпенка-Карого та ін.

На початку XX ст. в Україні налічувалося близько 300 театральних колективів.

Репертуар театру був націлений на боротьбу проти русифікаторства, порушення соціально значущіх питань, формування шанобливого ставлення до української культури. Драматурги то­рували нові шляхи розвитку сценічного мистецтва та боролися за утвердження демократичної української культури.

Яскравими прикладами п’єс того часу були : п'єси І. Котляревського; "Назар Стодоля" Т. Шевченка; понад 40 п'єс М. Кропивницького, серед яких "Дай серцю волю, заведе в нево¬лю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "По ревізії", "Пошились у дурні" та ін.; інсценізовані обробки М. Стариць¬кого "За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Циганка Аза", "Різдвяна ніч" та його соціально-побутові драми "Не судилося", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці"; глибоко психологічні п'єси І. Карп єн- ка-Карого "Наймичка", "Безталанна", сатиричні комедії "Мартин Бо- руля", "Сто тисяч", "Хазяїн", історичні драми "Бондарівна", "Сава Ча¬лий" та ін.; драматичні твори І. Нечуя-Левицького "Маруся Богу слав¬ка", Панаса Мирного "Лимерівна", Б. Грінченка "Степовий гість" та "Ясні зорі", І. Франка "Украдене щастя", "Учитель" та "Кам'яна душа".

Музика

Українська музика в цей період розвивалася під впливом:

-рево­люції 1905—1907 рр.. Реакція з боку царизму загострили ідеологічну боротьбу в культурницьких і просвітницьких угрупованнях;

- модернізму.

Треба відзначити тісний зв'язок музики з життям народу, його боротьбою за соціальне й національне визво­лення.

Музичне мистецтво було представлено:

-домашнім музикуванням.

-музичними школами, базами, приватними музичними курсами. Особливе місце серед цих закладів належало Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка, на основі якої було відкрито Вищий музично-драма­тичний інститут ім М. Лисенка у Києві (1918) та школу-інститут ім. М. Лисенка у Львовіж

-народними піснями. Вони впливали на розвиток свідомості людей. Акту­ально звучали старовинні пісні про народні повстання і перемоги над загарбниками, з'являлися твори про сучасні події, думи на історичну тематику, революційні, ліричні, пролетарські пісні (зокрема, популярні "Сльозами злита Україна", "Не пора, не пора"); поширювалися оброб­ки старих народних героїчних або жартівливих та сатиричних пісень. ("Туман яром котиться" або "Гей, не дивуйте, добрїї люди", "Реве та стогне люд голодний", "Засвистали арештанти" та ін.).

Товариствами друкувалися збірки та окремі твори.

Живопис

Живопис розвивався у таких напрямках:

-формування професійної мистецької освіти. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні учи­лища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української на­ціональної художньої школи;

-пожвавлення виставоч­ної роботи. Щороку влаштовувалося до 10-15 вернісажів, які об'єднують місцевих художників. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виста­вок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато українських митців: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, И. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні чле­ни та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинів­ський, С. Костенко, С. Колесников та ін;

-розвиток реалістичного демократичного напрямку (М. Пимоненко, О. Світославський, С. Ва­сильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.). Особливої популярності набули твори М. Пимоненка , присвячені побуту українського народу та висвітленню соціальних проблем того часу."Весілля в Київській губернії", "Ярмарок", "Додому", "Гопак", "Збирання сіна" та тематичні картини соціального змісту "Жертва фанатизму", "Конокрад", "Проводи рекрутів", "На Далекій Схід" та ін;

-входження модерних течій європейського мистецтва в українське мистецтво — модерну, еклектики, декоративізму, а також формальних спрямувань - експресіонізму, кубізму(кін. першого десятиріччя XX ст.). Варто відзна­чити малюнки М. Фармаковського, И. Нілуса, В. Заузе, М. Соломо­нова, М. Липського та ін.;

-заснування Г. Нарбутом Української Академії мистецтв — першої вищої художньої школи України;

-розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири, після революційної хвилі 1905—1907 рр. Варто відзна­чити малюнки М. Фармаковського, И. Нілуса, В. Заузе, М. Соломо­нова, М. Липського та ін.

Архітектура

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і Ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Головні якості архітектури — це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). На початку ХХ ст. почали робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів взагалі. В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм — це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм — спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. У практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. Прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у Харкові, яка знаходиться на площі Незалежності, а також комплекс адміністративних будівель («Держпром»), який фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. Українське бароко було значною мірою витіснене, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (Сільськогосподарська Академія у Києві).

Представники: А. М. Гинзбург (Дворец Нестерова в Ливадии, театр-клуб в Луганске, благотворительное общество в Харькове , дом Гальперина в Екатеринославе , санаторий Вострякова в Кисловодске), А. И. Ржепишевский, И. А. Зекцер, Д. Г. Торов, В. Н. Рыков, Д. С. Скоробогатов, В. Н. Добротворский и др.