40. Галичина – «укр. П’ємонт». Переміщення центру національно-кульрутного руху в Галичину у другій половині XIX ст.

Одним із перших укр. діячів, котрий стосовно Галичини використав метафору «український П'ємонт» був Грушевський. У 1906р. в однойменній статті він писав, що в останнє десятиліття ХІХ ст. Галичина стає центром економічного руху і щодо укр. земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювались і вдосконалювались засоби національного культурного та політико-громадського відродження укр. народу. П’ємонт – місцевість в Італії, звідки почалося звільнення від чужинців та об’єднання італійських земель. За чверть століття, з 1890-х рр. до Першої Світової війни, Галичина стає справжнім «укр. П’ємонтом». Процес «п’ємонтизації » пояснюється низкою причин. Найважливіші – політичні. В середині ХІХ ст. лідером укр. руху були наддніпрянські діячі, українофіли. Наслідком репресивної політики рос. уряду було те, що наддніпрянські діячі вперше виказали думку про переніс центру укр. руху з Наддніпрянщини до Галичини. В політичному відношенні Галичина мала сприятливі умови для розвитку укр. руху. Українці Галичини обмежено користувалися демократичними правами – вибору своїх представників до крайового сейму та австрійського парламенту, мали вільну укр. пресу, умову для розвитку укр. мови, літератури, освіти, науки. На відміну від наддніпрянських українців, діячі національного руху в Галичині користувалися легально-еволюційними методами. Національний рух Галичини в цей період поччав набувати масового характеру. Його представниками світської демократичної інтелігенції, а й селяни, які організовувалися в процесі кооперативного руху, робітники, які перетворювалися на самостійну політичну силу. П’ємонтизації Галичини сприяли ідеологічні чинники. У східних і західних українців на зламі ХІХ-ХХ ст. витворюється спільна національна свідомість, складовою якої було усвідомлення етнічності, географічної та мовної єдності. Генераторами суспільно-політичних ідей, громадських проектів, історичних концепцій виступали наддніпрянські українці, які стояли на підґрунті потужної східної інтелектуальної традиції. Наддніпрянські письменники, літератори, публіцисти, партійні діячі до 1906 р. друкувалися в періодичних виданнях Галичини. П’ємонтизація Галичини мала і соціально-економічне підґрунтя, що було пов’язано із модернізацій ними процесами в сільському господарстві та соціальній сфері. На рубежі ХІХ–ХХ ст. Галичина стає «культурним П’ємонтом» українців. Умови для піднесення наукового і культурного життя краю були наслідком «нової ери». Наприкінці 1880-х рр. і наддніпрянські українофіли, і галицькі народовці плекали ідею про перетворення літературного товариства на наукове. Цей проект був реалізований у 1892 р. – замість товариства Шевченка постало Наукове товариство імені Шевченка. Авторами статуту цього оновленого товариства були Антонович, Кониський та Барвінський. Ідея про створення в Галичині української академії наук за підтримкою (фінансовою) віденського уряду постійно циркулювала в академічних колах Галичини і дуже схвально сприймалася наддніпрянськими діячами. Академічна наука в Галичині здобула ще одну перемогу – відкриття першої в українських землях кафедри історії України в 1904 р. при Львівському університеті. Народовці пропонували запросити на цю кафедру Антоновича, лідера наддніпрянських українофілів. Але Антонович відмовився від цієї пропозиції. У 1894 р. кафедру очолив молодий та ініціативний професор, учень Антоновича Грушевський. Офіційна назва – «кафедра історії Східної Європи»; викладання велося українською мовою, а відсутність слова «Україна» австрійські урядовці пояснювали тим, що його вживання може призвести до загострення взаємин з Росією. Грушевський виступав речником «галицької політики» своїх наставників Антоновича та Кониського, виконуючи не стільки наукову, скільки політичну місію. На думку сучасного дослідника, він вміло поєднував у своїй діяльності «науку з політикою», «сприятно пропагуючи таким чином в Галичині ідею України-Руси». Культурна експансія українців на Галичині була пов’язана із впровадженням українського фонетичного правопису у шкільну справу та офіційне діловодство, підтвердженням державних прав української мови, відкриттям другої української гімназії у Коломиї. Активним провідником ідей та заходів галицького відродження на зламі ХІХ-ХХ ст. виступало товариство «Просвіта». Це була найавторитетніша культурно-громадська організація. У 1914 р. у Галичині діяли 77 її філій та 3 тис. місцевих читалень. Активну просвітницьку роботу діячі «Просвіти» проводили також серед українців-військовиків в австрійський армії і навіть серед працівників жандармерії. Відлунням процесу «п’ємонтизації» громадського життя в Галичині стає утворення за ініціативою народовців у 1891 р. першої української страхової компанії «Дністер», яка у майбутньому стала «однією з найважливіших підприємницьких інституцій та надійним спонсором українського національного руху в Галичині». Символічно, що ідейними лідерами «Українського П’ємонту» були видатні інтелектуали, талановиті організатори, громадські діячі зі Сходу і Заходу України – наддніпрянець Грушевський і галичанин Франко, співпраця і діяльність яких уособлювала єдність українських земель, консолідацію української нації.