- •Глава 1. Виконавча влада як об'єкт організаційно-правового дослідження
- •Глава 2. Основні види органів виконавчої влади в Україні
- •Глава 3. Президент України і виконавча влада
- •Глава 4. Місцеве самоврядування в контексті децентралізації державної влади
- •Глава 1. Доктрішальні засади сучасного розвитку і
- •Глава 2. Засадниче значення Конституції України щодо адміністративного права
- •Глава 3. Сутнісні ознаки адміністративного права як галузі публічного права
- •Глава 4. Нормативний масив адміністративного права: загальні риси
- •Глава 4
- •Глава 6. Адміністративно-правові режими: їх призначення, зміст і види
- •Глава 1. Організація виконавчої влади за умов парламентського правління
- •Глава 2. Організація виконавчої влади за умов президентської республіки
- •Глава 3. Організація виконавчої влади за умов змішаної республіканськії форми державного правління
- •Глава 1. Спрямованість на забезпечення прав громадян — демократична сутність виконавчої влади
- •Глава 2. Зміст адміністративно-правового статусу громадян України
- •Глава 3. Основні напрями реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади
- •Глава 4. Адміністративні послуги з боку органів
- •Глава 5. Європейський досвід законодавчого регулювання адміністративних процедур
- •Глава 6. Роль державної ювенальної політики у забезпеченні прав лнщини: постановка проблеми
- •Глава 1. Інститут оскарження в адміністративному порядку: загальні засади
- •Глава 2. Порядок оскарження в органах внутрішніх справ
- •Глава 3. Питання оскарження рішень, дій та бездіяльності податкових органів
- •Глава 4. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян
- •Глава 5. Роль Конституційного Суду України у захисті прав людини
- •Глава 6. Роль і завдання українського омбудсмена
- •Глава 1. Компетенція органів виконавчої влади: загальна характеристика змісту
- •Глава 2. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України
- •Глава 3. Актуальні проблеми законодавчого врегулювання статусу Кабінету Міністрів України
- •Глава 4. Дискреційні повноваження та адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади
- •Глава 5. Правові акти управління як провідна форма
- •Глава 1. Центральні органи виконавчої влади: основні напрями реформування
- •Глава 2. Запровадження в органах виконавчої влади політичних посад та їх правовий статус
- •Глава 3. Інститут державних секретарів міністерств:
- •Глава 4. Науково-методичні засади проведення
- •Глава 1. Основні напрями реформування
- •336 Розділ VIII • глава 1
- •Глава 2. Питання конкурсного відбору
- •Глава 3. Інститут проходження державної служби
- •Глава 4. Підвищення стимулюючої ролі оплати праці державних службовців
- •Глава 5. Система підготовки і підвищення кваліфікації кадрів державної служби: проблеми розвитку
- •Глава 6. Деякі питання формування молодих кадрів управління
- •Глава 2. Типи і види державної служби: проблеми класифікації
- •Глава 3. Співвідношення понять "посадова особа" і "службова особа"
- •Глава 4. Проблеми правового регулювання поведінки державних службовців
- •Глава 5. Дисциплінарна відповідальність державних службовців: необхідність публічно-правового регулювання
- •Глава 1. Державний контроль:
- •Глава 2. Види державного контролю та їх правове регулювання
- •Глава 3. Контроль та нагляд и державному управлінні: порівняльна характеристика
- •Глава 4. "Презумпція знання закону" у світлі забезпечення об'єктивності контролю
- •Глава 5. Контроль у сфері місцевого самоврядування та його зв'язок з державним управлінням
- •Глава 1. Парламентський контроль як вища форма державного контролю
- •Глава 2. Конституційні засади здійснення парламентського контролю щодо виконавчої влади
- •Глава 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів у сфері виконавчої влади
- •Глава 4. Судовий контроль: поняття і види
- •Глава 5. З досвіду функціонування системи державного контролю в Польщі
- •Глава 1. Юридична природа відповідальності у сфері адміністративно-правового регулювання
- •Глава 2. Уточнення визначення поняття та класифікації підстав адміністративної відповідальності
- •Глава 3. Юридичні особи як суб'єкти
- •Глава 4. Різновиди адміністративних правопорушень
- •Глава 1. Розмежування адміністративних і
- •Глава 2. Адміністративні стягнення та вдосконалення їх правового регулювання
- •Глава 3. Штраф як найпоширеніший вид адміністративних стягнень та його застосування
- •Глава 4. Економічні санкції: питання їх правової природи
- •Глава 5. Особливості адміністративної відповідальності осіб, що обіймають посади в державних органах
- •Глава 1. Розвиток загальних положень провадження в справах про адміністративні правопорушення
- •Глава 2. Уточнення складу учасників провадження та розвиток їх правового статусу
- •Глава 3. Удосконалення процедур провадження
Глава 3. Основні напрями реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади
Права громадянина в структурі його адміністративно-правового статусу — це формально визначені, юридичне гарантовані можливості користуватися соціальними благами, офіційно визнана міра можливої поведінки людини в державно-організованому суспільстві.
Нормативно визначені права особи, як права громадянина конкретної держави (так само як свободи й обов'язки), є частиною об'єктивного права, тобто визначеним різновидом правових норм у рамках системи чинного права, і одночасно це суб'єктивні права, оскільки вони належать окремим громадянам як суб'єктам правії. Суб'єктивні права — це ті юридичні можливості конкретної людини, що безпосередньо випливають із загальних правил поведінки, встановлених законодавством1.
Характерні ознаки суб'єктивного права полягають у тому, що воно: належить суб'єкту (особі); засноване на нормах об'єктивного права; являє собою забезпечену державою та правом можливість певної поведінки суб'єкта; спрямоване на досягнення того чи іншого соціального блага; забезпечується загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) та спеціальними (юридичними) гарантіями; здійснюється в інтересах носія суб'єктивного права; реалізація суб'єктивного права забезпечується та гарантується законом; охороняється і захищається в судовому, адміністративному або іншому встановленому законом порядку.
164 РОЗДІЛ IV « ГЛАВА З
Обсяг конкретних суб'єктивних прав пов'язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізація прав забезпечується державою через їх юридичне оформлення, а також відповідальністю як самих громадян, так і державних органів та державних службовців за їх дотримання.
Існують різні класифікації прав громадян, закріплених в адміністративному праві.
За своїм змістом права громадян поділяють на три групи.
1. Участь у державному управлінні та соціально-політична активність: право на державну слу;кбу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи входження в них та інше.
2. Одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування соціальними благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання платних та інших послуг.
3. Захист грав та свобод: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження); судовому порядку (скарга, позов): особисто громадянином (необхідна оборона)2.
Існує багато різних варіантів класифікацій прав та свобод громадян. Тут доречна зазначити, що врегульовані адміністративним законодавством права реалізуються при здійсненні будь-яких видів прав і свобод, зокрема: особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод. І це не випадково, адже передусім через відносини з органами виконавчої влади, їхніми посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією та законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов'язки.
Отже, весь обсяг прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, за наявності зв'язку з основними правами та обов'язками, закріпленими в нормах Конституції України, розподіляється на:
а) права і свободи громадян, закріплені в нормах адміністративного права, що ро:жривають та конкретизують права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції. Це — право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту і багато інших;
б) права і свободи громадян, передбачені власне у нормах адміністративного права: наприклад, обумовлені паспортною системою, пов'язані з дозвільною системою тощо.
Критерій відмежування змісту адміністративно-правового стату-
s.
M.A. Бояринцева 165
су громадянина від його прав і обов'язків, які визначені нормами інших галузей, — це предмет регулювання. Ним в адміністративно-правовому статусі є відносини в сфері державного управління за участю громадянина. Отже, всі норми, що регулюють тією чи іншою мірою участь громадянина у державному управлінні, можуть вважатися джерелом визначення його адмішстративно-правового статусу.
Звичайно, серед прав громадян є такі, що їхня конституційна формула очевидно ніяк не стосується сфери державного управління: наприклад, право громадян на соціальний захист. Проте, коли громадянин розпочинає практичну реалізацію цього права, він відразу вступає в сферу суспільних відносин, що регулюються нормами кількох галузей, у тому числі і нормами адміністративного права.
Стаття 46 Конституції України закріплює праію громадян на соціальний захист та встановлює види соціального забезпечення. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року 3, передбачає, що соціальне забезпечення поширюється на громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб. На громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів, поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.
Так, Закон України "Про пенсійне забезпечення" 4 закріплює право на пенсійне забезпечення у старості, у разі втрати повної або часткової працездатності, встановлюючи пенсії за віком, у зв'язку з інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років, а також соціальні пенсії, що призначаються непрацездатним громадянам у разі відсутності у них права на трудову пенсію.
Гарантується також право громадянам на матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності, на допомогу при вагітності і пологах, при народженні дитини та для догляду за дитиною 5, допомогу на поховання.
Закон України "Про зайнятість населення"6 визначає правові, економічні та організаційні основи захисту населення України від безробіття. Безробітними визнаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і здатні її виконувати. Положення названого закону розвиваються в нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України - Положенні про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, а також умови надання матеріальної до-
166 РОЗДІЛ IV . ГЛАВА З
помоги в період професійної підготовки та перепідготовки та Положенні про порядок надання матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям 7.
Отже, на цьому прикладі можна переконатися, що норма Конституції доповнюється законами та іншими нормативно-правовими актами з регулювання прав громадян на соціальний захист.
Проте реальність прав і свобод громадян, закріплених у Конституції, означає такий їх стан, коли кожна людина не лише за законом, а й фактично дійсно володає цими правами та свободами, може в юридичне допустимих межах безперешкодно, за своєю волею як в особистих, так і в суспільних інтересах користуватись і розпоряджатись можливостями, що в них містяться, захищати їх від порушень та вимагати від компетентних органів поновлення цих прав. Тобто реальність прав і свобод громадян повинна бути забезпечена системою гарантій.
У певному сенсі гарантії можна розглядати і як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод. Ці права мають двоякий характер, тому що виступають і як право, і як гарантія.
Такими гарантіями в сфері виконавчої влади є право^на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо. Здійснюючи названі права, громадяни власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового статусу.
Важливою гарантією прав, свобод та законних інтересів людини є питання відшкодування збитків громадянам, які були заподіяні внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та незаконного накладення адміністративного стягнення. Частково ці питання вирішені в Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду" 8. Йдеться про шкоду, спричинену внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту або витравних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладання штрафу.
Проте юрисдикційними повноваженнями наділені також ще певні державні органи (наприклад, митні органи, податкова інспекція та податкова міліція). Звідси випливає, що в інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах через звернення до суду. Також для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів громадянам надано право оскарження дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, яке регулюється Законом України "Про звернення громадян" 9.
М-А. Бояринцева 167
У ст. 40 Конституції України закріплено право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглядати звернення і давати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Ця важлива конституційна норма сприяє реалізації та захисту громадянами своїх прав.
Усі звернення громадян можна поділити на два типи:
а) адміністративні, тобто розглянуті в позасудовому порядку;
б) судові, тобто розглянуті судами в процесі здійснення правосуддя, у порядку карного чи цивільного судочинства.
Право на звернення є не тільки засобом захисту прав, а й засобом зміцнення законності, залучення громадян до процесу державного управління.
У зв'язку з цим не можна не торкнутися питання захисту прав особи і громадянина Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
Надання Уповноваженому прав приймати рішення, які мають обов'язковий характер щодо вказаних органів, напевно, зумовлено тим, що в Україні ще трапляються такі небажані тенденції, як поширення правового нігілізму, масові порушення прав людини тощо. Ом-будсмен завдяки своєму статусу має забезпечити організацію ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, сприяти закріпленню атмосфери довір'я між громадянами України й апаратом управління. Цей інститут має забезпечити опосередкований постійно діючий контроль за діяльністю органів усіх рівнів у плані забезпечення прав і свобод громадян, створити умови для участі населення у вирішенні проблем як особистого, так і суспільного значення, сприяти демократичному розвитку держави.
Стаття 38 Конституції України надає громадянам право брати участь в управлінні державними справами. У цій статті реалізовані вимоги ст. 21 Загальної декларації прав людини, яка проголошує право кожного громадянина брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників, а також право на рівний доступ кожного до державної служби у своїй країні. Ця норма є показовою стосовно впливу міжнародних норм на законодавство України. Права і свободи людини та громадянина є найбільшими цінностями держави.
Право громадян на участь в управлінні державними справами підкріплюється їх правом обирати та бути обраним в органи державної влади та органи місцевого самоврядування. При прийнятті на державну службу до громадян пред'являються певні вимоги. Відповідно
168 РОЗДІЛ IV • ГЛАВА З
до ст. 4 Закону України "Про державну службу" такими вимогами є отримання відповідної освіти і професійної підготовки та проведення конкурсного відбору для осіб, які претендують на посади третьої-сьо-мої категорій.
Стаття 36 Конституції України встановлює право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ця стаття розвиває і конкретизує положення ст. 20 Загальної декларації прав людини та ст. 22 МІіжнародного пакту про громадські та політичні права щодо свободи асоціацій. Право їй свободу об'єднання є невід'ємним правом громадян України.
Згідно з Загоном України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян визначається як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свэбод. Об'єднання громадян можуть створюватися у формі політичних партій або громадських організацій.
Сьогодні суспільні перетворення призводять до змін в адміністративно-правовому статусі громадянина. Це пов'язано, по-перше, з конституційними ознаками, додержанням та захистом прав і свобод людини •- важливим обов'язком держави та її органів. По-друге, відбувається різке підвищеннл ролі закону в регулюванні статусу громадян, їхніх прав, обов'язків та відповідальності. По-третє, адміністративнсі-правовий статус громадянина сьогодні проявляється значно повніше. Поширюється спектр його регулювання в багатьох сферах економічного, політичного та соціального життя.
Слід підкреслити важливість тенденції зростання ролі закону в регулюванні прав громадян у різних сферах. Підзаконні, в тому числі відомчі, акти мають відходити на другий план та виявлятися в новому значенні - як допоміжні засоби забезпечення реалізації прав громадян.
Так, Закон України "Про засхист прав споживачів" взяв на себе основне навантаження в сфері клієнтських прав громадян і цим самим утворює юридичну базу для реалізації прав громадян у стосунках з продавцями та виробниками товарів і послуг. Це поставило органи виконавчої влади та органи управління підприємств, організацій у новий режим функціонування та відносин з громадя-нами-югієнтамж. Показово, що поряд з засобами цивільно-правового регулювання зазначений закон має адміністративне -правові норми, що стосуються діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та їх зв'язків з суб'єктами правовідносин.
т^ !• Ы.А. Бояринцева 169
д Отже, дуже важливе значення для реалізації особою своїх прав і
свобод має забезпечення в реальноіиу житті вищої юридичної сили Конституції України, так само як і її безпосередньої дії. На жаль, низький рівень загальної, політичної і правової культури як громадян, так і посадових осіб поки що не сприяє виконанню зазначених вимог щодо реального забезпечення державою прав і свобод людини у сфері виконавчої влади. З огляду на це засоби та процедурні механізми фактичної реалізації прав; і свобод громадян потребують подальшого вдосконалення в ході проведення адміністративної реформи в Україні.
Література (цо гл. 3)
1. Стефанюк B.C. Проблеми конституційного й адміністративного правосуддя при застосуванні норм Конституції, законів та інших нормативно-правових актів // Вісник ВСУ. - 2002. -№ 1(29). - С. 54-56.
2. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків, 2000.-С. 50.
3. Концепція соціального забезпечевня населення України, схвалена постановою ВРУ від 21.12.93 // ВВРУ - 19S>4. - № 6. - Ст. 3.
4. Про пенсійне забезпечення: Заков: України від 01.03.91 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. - 1992. - № 3. - Ст. 10.
5. Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.92 (із змінами та доповненнями) // ВВРУ. - 1993. - № 5. - Ст. 21.
6. Про зайнятість населення: Замш України від 01.03.91 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 170.
7. Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги у зв'язку з безробіттям в період професійної підготовки та перепідготовки, затверджене постановою КМУ від 27.04.98 № 578 // Офіційний вісник України. - 1998. -№ 17. - Ст. 635; Положення про порядок надання матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям, затверджене постіїновою КМУ від 27.04.98 № 578 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 17. - Ст. 635.
8. Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду: Закон України від 01.12.94 // ВВРУ. - 1995. - № 1. - Ст. 1.
9. Про звернення громадян: Закон України від 12.10.96 // ВВРУ. - 1996. -№ 47. - Ст. 256.
170 РОЗДІЛ IV - ГЛАВА 4