25. Загальна характеристика радянських конституцій України 1919р., 1929р., 1937р., 1978р.

Перша радянська Конституція України була прийнята в березні 1919 р на 3 Всеукраїнському з’їзді Рад . Її центральними органами вважалися Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів.

15 травня 1929 р 6 всеукраїнський з’їзд рад затвердив нову Конституцію УРСР. Вона складалася з 5 розділів і 82 статей. Центральні органи влади залишилися ті ж, однак якщо за Конституцією 1919 р Всеукраїнські з’їзди Рад скликалися 2 рази на рік, то за Конституцією 1929 – 1 раз на два роки. Був створений новий орган – Президія ВУЦВК.

30 січня 1937 14 Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив Конституцію УРСРб розроблену відповідно до Конституції СРСР 1936 року. Вищим органом влади стала Верховна Рада УРСР, а в період між сесіями – Президія Верховної Ради. ВР створювала уряд – Раду Народних Комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган влади.

20 червня 1978 Позачергова сьома сесія ВР УРСР прийняла Нову Конституцію УРСР. Вона складалася зі вступної частини і 10 розділів, що поділялися на 19 глав і 171 статтю. УРСР проголошувалася соціалістичною загальнонародною державою.

Усього з 1989 по 1995 було прийнято 24 ЗУ, що вносили зміни і доповнення до КУ 1978 р.

26. Основні етапи конституційного процесу в Україні.

На першому етапі конституційний процес практично зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші конституції з'явилися в Японії (1889 p.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 p.). Конституції того етапу позначені тим, що вони закріплювали організацію державної влади за принципом поділу влади у двох його варіантах: «жорсткий» поділ влади (американська модель) і «гнучкий» поділ влади (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише громадянських і політичних прав.

Другий етап конституційного розвитку (період між початком першої та другою світовими війнами) характеризується різкою активізацією конституційної правотворчості як у країнах зі сталими конституційними традиціями, що було пов'язане з демократизацією державно-політичних режимів (наприклад, Німеччина), так і в країнах, які або не мали раніше своїх конституцій (наприклад, Ефіопія), або ж утворилися внаслідок розвалу Російської імперії та Австро-Угорської монархії (наприклад, Латвія, Чехо-Словаччина, Естонія).

Третій етап конституційного розвитку (1945 p.- кінець 80-х років XX ст.) пов'язаний з тим, що конституційний процес набув загальносвітового характеру, до нього долучилися практично всі держави світу. Цей етап характеризувався використанням різних конституційних моделей: ліберальної (західної), яка .склалася на першому та другому етапах; соціалістичної (псевдоконституцій-ної); а також «нової», втіленої в конституціях країн, що розвиваються.

Четвертий етап конституційного розвитку почався від кінця 80-х років XX ст. і пов'язаний з ліквідацією тоталітарних і авторитарних режимів у соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Так, за період 1989-1995 pp. було прийнято близько 100 нових конституцій. За цей час фактично припинила існування соціалістична модель конституції. Нові конституції, прийняті в пострадянських країнах, близькі до ліберальної (західної) моделі. Суттєво трансформувались у напрямку до цієї моделі й конституції країн, що розвиваються.