19.Сутність деїзму.

Деїзм (лат. Бог)-принцип філософ вчень, які визначаючи Бога першопричиною світу заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій.Деїзм виник у 17 ст в Англії. У добу феодалізму деїстичних ідей дотримувалося багато філософів і природознавців. Витоки деїзму слід шукати в арабській культурі, зокрема в аверроїзмі. Згідно з деїстичними поглядами, Бог лише сотворив світ, однак не втручається в його розвиток. Природа та суспільство розвиваються за власними закономірностями без впливу надприродних сил. Деїсти спростовували релігійне вчення про Божий промисел, обстоювали активну роль людини у пізнанні, виступали проти релігійної нетерпимості, намагалися звільнити науку та філософію від засилля церкви, служіння теології.

20.Дві концепції простору і часу: абсолютна і реляційна.

Абс.концепція часу панувала в уявленнях про світ до кінця ХІХ століття. Найбільш чітко і послідовно вона міститься у вченнях видатного англ. фізика Ньютона; французького математика і космографа Лапласа. Суть її можна представити таким чином: 1. Простір і час- це загальні, але самостійні й зовнішні щодо світу реальності. Простір і час об'єктивні, але незалежні від складаючих речовинний світ матеріальних систем, явищ, процесів.2. Простір і час розуміються як вмістилище світу, вони є своєрідними вiсями координат, в яких виявляється і перебуває все суще.3. абсолютність простору і часу обумовлюється тим, що їх властивості незалежні одне від одного. 4. Простір і час абсолютні ще і тому, що їх властивості незмінні.5. Простір за Ньютоном і Лапласом, - це нескінчена протяжність, простір тривимірний, неперервний, лінійний.6. Час - одномірний, односпрямований (так звана "Стріла Часу"; час тече від минулого через теперішність до майбутнього), незворотний і асиметричний, оскільки неможливе повторення минулих станів, тому що причинно-наслідковий зв'язок незворотний.7. Час - це тривалість, у якій відбуваються всі процеси у світі., реляційна почала формув на загальнофілософському підгрунті з ідей Р.Декарта і видатного нім вченого, математика і філософа Готфріда Вільгельма Лейбніца. Математично і фізично ця коцепція була обгрунтована у ХХ столітті, у працях Анрі Пуанкаре, Лоренца, а перед усім в теорії відносності Альберта Ейнштейна - найвидатнішого фізика ХХ століття.Сутність реляційної концепції простору і часу може бути визначена: 1.Простір і час є загальними формами буття матерії, але вони не можуть бути зовнішніми властивостями;2.Простір і час залежні від форм руху матерії, вони нерозривно пов'язані з ними, з структурними особливостями і процесами розвитку в різних типах матеріальних систем та утворень. Зараз достеменно відомо, що просторово-часові характеристики залежать від швидкості руху інерціальних систем, впливу потужних гравітаційних полів тощо. 3.Простір і час відносні, тому що їх властивості взаємозв'язані; зміна властивості одного викликає зміну властивості другого..Простір і час відносні, тому що є мінливі, як і властивості матерії, ці властивості кількісно і якісно невичерпані.